1.2. Загальна характеристика закономірностей виховання

Процес виховання військовослужбовців, як специфічний вид соціальної діяльності, підпорядковується певним правилам, має свої специфічні закони та закономірності. Вони визначають порядок досягнення у виховному процесі цілей і задач виховання військовослужбовців, сприяють ефективному управлінню виховною діяльністю, дають можливість передбачити результати навчально-виховної роботи і науково обгрунтувати та оптимізувати мету, ідеал, зміст, методи та форми виховання військовослужбовців на сучасному етапі будівництва і розвитку Збройних Сил України. Ці проблеми становляться надзвичайно актуальними у світлі основних вимог до Збройних сил України Конституцією та Воєнною Доктриною України, Законами України про Збройні сили України та про оборону України, новими завданнями та напрямками виховної роботи, які визначені в Концепції виховної роботи у Збройних силах та інших військових формуваннях України, положеннями про органи виховної роботи у Збройних силах та інших військових формуваннях України.

У зв’язку з актуальністю викладених проблем військового виховання і наявністю в сучасній педагогіці розбіжностей у розумінні цих понять виникає необхідність в уточненні змісту педагогічних понять ”закон” і ”закономірності військового виховання”. Також актуальною є проблема обгрунтування зв’язків і залежностей між закономірностями та системою принципів військового виховання, тому що закони, закономірності та принципи знаходяться у безпосередньому взаємозв’язку: із законів військового виховання випливають закономірності військового виховання і, відповідно, із закономірностей – принципи.

Будь-який закон має і пояснювальну, і прогностичну функції. Закони виховання дають можливість з’ясувати сутність виховного процесу в Збройних силах України, які відбивають його об’єктивні, внутрішні, суттєві та відносно стійкі зв’язки. В педагогічних роботах А.М.Алексюка, Ю.К.Бабанського, С.У.Гончаренка, М.М.Фіцули, І.Ф.Харламова, М.Д.Ярмаченко та ряду інших вчених останніх років сформульована значна кількість педагогічних законів. Безумовно, їх не можна прийняти безапеляційно. Про складність і спірність цієї проблеми свідчать глави: ”Дидактичні закономірності та принципи навчання” (И.Ф.Харламов. Педагогика); ”Общие закономерности и принципы воспитания ” (Педагогика / Под ред. П.Н.Пидкасистого); ”Особливості сучасного виховання та його закономірності ” (О.С.Падалка, А.С.Нісімчук, І.О.Смолюк, О.Т.Шпак. Педагогічні технології), “Основні закономірності і принципи виховання” (М.М.Фіцула. Педагогіка), в яких подається різний аналіз сучасних законів виховання. Тому завчасно говорити про сувору систему законів виховання. У зв’язку з цим обмежимося аналізом змісту лише тих законів, які мають безпосереднє відношення до військово-навчального процесу .

Закон соціальної обумовленості цілей, змісту, принципів і методів виховання військовослужбовців. Він виявляє об’єктивний процес визначального впливу суспільних відносин, соціального устрою на формування основних компонентів процесу виховання військовослужбовців. Знання виявлень цього закону у виховному процесі військовослужбовців та їх врахування під час його здійснення допомагає військовим педагогам повно і оптимально перекласти соціальне замовлення з боку держави та суспільства до Збройних сил України на рівень педагогічних категорій. Наприклад, сьогодні вкрай актуальною є проблема національного, чи українського виховання або національної спрямованості виховання військовослужбовців Збройних сил України. Теорія військового виховання на основі загальнопедагогічних концепцій виховання громадян України має визначитися у цьому напрямку і опрацювати мету, ідеал, завдання, принципи, зміст, форми та критерії оцінки, наприклад, національного виховання військовослужбовців Збройних сил України зокрема і визначитися національною спрямованістю змісту всього військового виховання - взагалі. Цей процес неминучий, він необхідний, тому що пов’язаний з українським державотворенням, будівництвом і розвитком Збройних сил України, формуванням менталітету українського військовослужбовця, вихованням не взагалі громадянина, а громадянина України, захисника суспільних і національних інтересів української держави.

Закон виховуючого та розвиваючого навчання. Він розкриває співвідношення між опануванням знаннями, навичками, уміннями і всебічним розвитком особистості військовослужбовця, тобто передбачає наявність міцного виховного впливу будь-якого навчального заходу і навпаки. Наприклад, організуючи виховні заходи, військовий педагог має пам’ятати про їх освітні задачі: сприяти загальному розумовому розвитку військовослужбовців і формуванню високого інтелектуального потенціалу держави; сприяти формуванню наукового уявлення військовослужбовця як про місце і роль Збройних сил України у житті держави взагалі, так й про місце і роль кожного окремого військовослужбовця у зміцненні обороноздатності України та її Збройних сил - зокрема; сприяти військово-професійному розвитку військовослужбовців; формувати навички та уміння високої культури як загального міжособистісного спілкування, так і військового етикету тощо. Тільки поєднуючи ці два надзвичайно важливих процеси, пам’ятаючи про необхідність виховання всебічної та гармонійно розвинутої особистості військовослужбовця, можна дійсно виховувати таку особистість, формувати для української держави свідомих та активних громадян.

Закон обумовленості виховання військовослужбовців характером їх діяльності. Він з’ясовує співвідношення між педагогічним керуванням і розвитком власної активності військовослужбовців, як об’єктів виховання, між способами організації виховного процесу та його результатами, тобто власне характер виховної та бойової діяльності військовослужбовців має формувати гармонійно розвинутих військовослужбовців з менталітетом народу України, здатних ефективно виконувати завдання по захисту територіальної цілісності та недоторканості України шляхом постійного підвищення бойової майстерності, підтримання високої бойової та мобілізаційної готовності – взагалі та обгрунтувати зміст їх виховання і визначати основні напрямки їх військово-професійного формування, розвитку і вдосконалення – зокрема.

Закон цілісності та єдності процесу виховання. Він виявляє співвідношення частини та цілого у виховному процесі, необхідність гармонійної єдності всіх його компонентів. Бойова і мобілізаційна готовність будь-якого військового підрозділу і військової частини – зокрема та Збройних сил України - взагалі. Характер дій військовослужбовців на сучасному полі бою передбачає наявність у військовослужбовців комплексних військово-професійних знань, навичок, умінь і високих морально-бойових та духовних якостей. Через це процес виховання у Збройних силах України має організуватися у комплексі, складати як у теоретичному, так і прикладному аспекті суцільну єдність і служити основному призначенню Збройних сил України - бути в постійній бойовій та мобілізаційної готовності та забезпечувати державний суверенітет і недоторканість нашої Батьківщини.

Закон єдності і взаємозв’язку теорії та практики виховання військовослужбовців. Він розкриває співвідношення між змістом і методами виховання та майбутньою діяльністю військовослужбовців, залежністю теорії військового виховання від сучасної військової практики. Зміст діяльності військовослужбовців у сучасних умовах, переважно, має екстремальний характер, накладає на їх свідомість і психіку надзвичайно великі навантаження. У зв’язку з цим переважна більшість виховних заходів повинна мати військово-професійну та національну спрямованість і грунтуватися на загальнолюдських цінностях. Вони, безперечно, мають здійснюватися шляхом активної участі військовослужбовців у різноманітних виховних заходах. Тому в змісті виховання військовослужбовців Збройних сил України мають своєчасно відбиватися останні досягнення військової науки, зміни у стратегії та тактики дій вірогідного противника, досвід сучасних воєнних конфліктів, національні та загальнолюдські цінності.

Отже, закони військового виховання - це об’єктивні, внутрішні, суттєві та відносно стійки зв’язки, які виявляються під час організації та проведення виховного процесу у військових підрозділах і частинах. У цих законах виявляється сутність процесу виховання військовослужбовців Збройних сил України. Тому їх знання допомагає військовим педагогам науково обгрунтувати зміст виховання військовослужбовців, правильно визначити прийоми та засоби виховної діяльності з ними, уникати шаблонного підходу до педагогічної діяльності, інноваційно і творчо організовувати та проводити виховні заходи, ефективно вирішувати виховні завдання і в цілому оптимізувати цей складний соціально-змістовний процес.

Конкретні прояви цих законів у процесі виховання військовослужбовців визначаються як закономірності виховання, які мають об’єктивні, суттєві, стійкі та повторювальні зв’язки між складовими компонентами цього процесу і сприяють ефективному здійсненню його функцій. Вони у військовому вихованні мають імовірно-статистичний характер. Певна їх частина діє завжди, незалежно від дій учасників і умов процесу (наприклад, цілі та зміст виховання військовослужбовців залежать від суспільного устрою і Воєнної Доктрини держави), а більшість виявляється як тенденція, тобто не у кожному випадку, а в статистичному ряді великої кількості випадків. У зв’язку з цим їх знання та правильне зрозуміння для військових педагогів має суттєве значення. Це дає їм можливість зрозуміти їх вимоги, творчо і самостійно ставитися до цього складного військово-педагогічного явища, своєчасно вносити в нього відповідні корективи та прогнозувати хід і результати виховного процесу в Збройних силах України.

Наприклад, у навчальному посібнику “Военная психология и педагогика” виокремлюють 5 закономірностей навчання:

обумовленість цілей і задач виховної роботи конституційними, доктринальними, світоглядними, морально-етичними орієнтирами та позиціями, правовими рамками військової служби;

відповідність моделі, алгоритму і технології виховання вимогам нормативних документів, науково-методичних рекомендацій, призначенню конкретного військового колективу, прийнятій системі формування і підтримання бойової готовності;

зміцнення цівілізаційно-технологічного компоненту у формуванні соціальних суб’єктів–військовослужбовців, військових колективів і забезпеченні їх суспільно значимої активності;

формування та проявлення сутності захисника Батьківщини як результат самовираження у житті та військовому труді – у військово-професійній діяльності, особистісному розвитку і повсякденних відносинах;

залежність результатів виховання не тільки від виховної діяльності, але й від реальних умов, взаємодії з ними в конкретних процесах і ситуаціях.

Охарактеризуємо деякі з цих закономірностей виховання військовослужбовців, які мають місце у вихованні військовослужбовців Збройних сил України. У теорії військового виховання можна відрізняти зовнішні та внутрішні закономірності процесу виховання. Перші характеризують залежність виховання військовослужбовців від суспільних процесів і умов: соціально-економічної та політичної ситуації, рівня культури в суспільстві, його потреб у Збройних силах, загальноприйнятих виховних ідеалів, цінностей і змісту виховання тощо. Ті зміни, які відбуваються на сучасному етапі у Збройних силах України у зв’язку великими змінами в житті українського народу, розбудовою незалежної держави, доводять обгрунтованість цієї залежності.

Але у цій закономірності найголовніша ідея полягає у наступному: Збройні сили України є найважливішим атрибутом держави. У зв’язку з цим виховна робота має бути визначена державою, як це зроблено Концепцією виховної роботи у Збройних силах та інших військових формуваннях України, спрямована на захист державних інтересів, формування активних захисників української держави та майбутніх активних громадян України.

Внутрішні закономірності розкривають зв’язки та залежності між компонентами процесу виховання військовослужбовців. Інакше кажучи, - це залежність між виховними впливами військових вихователів та конкретним ставленням військовослужбовців до цих впливів, між ідеалом, метою, змістом військового виховання та отриманим результатом, між основними складовими цього складного соціально-педагогічного явища.

Однією з основних внутрішніх закономірностей виховання військовослужбовців є єдність навчання, виховання, розвитку, психологічної підготовки і самовдосконалення військовослужбовців як однієї з основних умов всебічного і гармонійного формування особистості військовослужбовця. Виховання не лише мусить розвивати розум людини та дати їй певний обсяг відомостей, а й може запалити в ній жадобу серйозної праці, без якої життя її не може бути ні достойним, ні щасливим, - підкреслював К.Д.Ушинський. Ця закономірність виражає підхід до особистості військовослужбовця з позицій такого правила: виховуючи – навчай, навчаючи – виховуй. Про необхідність поєднання навчання і виховання дуже влучно підкреслював відомий військовий теоретик М.І.Драгомиров: “У залежності від призначення солдата для бою заняття з ним представляють два головних відділи: 1) розвиток у людині задатків обов’язку, самовідданості та самовладання, які укладені в нього природою; 2) передачу йому різних матеріальних навичок, які роблять його більш здібним до захисту Батьківщини та нанесення шкоди ворогу. Першому відділу годиться назва виховання, другому – освіта солдата… Зайво розповсюджуватися про те, який з них може бути визнаним найважливішим. Виховання воїна повинно бути поставлено вище освіти, тому повинно звертати на собі переважну і щохвилинну увагу його керівника” .

Про взаємозв’язок виховання і розвитку досить влучно підкреслював Д.Локк, що завдання виховання - не стільки повідомляти дітям грунтовне знання наук, скільки розширити та побудувати їхні душі якнайкраще, щоб вони могли оволодіти будь-якою, коли візьмуться за неї.

Стосовно самовдосконалення є доречною думка Сократа про те, що виховання – справа важка, і поліпшення його умов – один із священних обов’язків кожної людини, адже немає нічого важливішого, як освічення самого себе і своїх близьких.

З урахуванням дидактичної концепції розвиваючого навчання, особливостей сучасної дидактичної системи і складної соціально-економічної та політичної ситуації в Україні навчальна діяльність військових педагогів повинна мати переважно виховний характер.

Визначальна роль військової діяльності та спілкування у вихованні військовослужбовця, формуванні його особистості. Відомі висловлювання Конфуція про те, що три шляхи ведуть до знання: шлях міркувань – цей шлях найблагородніший, шлях наслідування – цей шлях найлегший, і шлях досвіду – цей шлях найтяжчий чи думка Ж.-Ж.Руссо про те, що справжнє виховання полягає не стільки в правилах, скільки у вправах.

Отже, ця закономірність свідчить про те, що існує безпосередня залежність між характером діяльності суб’єктів і об’єктів виховання, характером їх спілкування та результативним компонентом процесу виховання у Збройних силах України. Згідно цієї закономірності, військові педагоги під час організації та здійснення навчально-виховного процесу мають:

враховувати індивідуально-психічні якості військовослужбовців і намагатися їх всебічно розвивати,

враховувати характер їх майбутньої діяльності,

намагатися активно взаємодіяти з підлеглими,

досягти свідомої участі об’єктів виховання у навчально-виховній діяльності,

науково визначати і формулювати її дидактичні та виховні цілі й намагатися їх реалізувати.

Особливості сучасної війни, досвід воєнних конфліктів останніх років і характер використаної в них складної бойової техніки, засобів і прийомів психологічної війни підтверджують актуальність цієї залежності та вимагають цілеспрямованої змістовної психологічної підготовки особового складу під час здійснення бойової підготовки, формування у нього високої військової майстерності та морально-психічної стійкості й готовності до складних умов сучасної війни, підготовки майстрів-професіоналів.

В останні роки особливого значення набуває характер спілкування військовослужбовців, який має бути демократичним, гуманним, враховувати традиції та звичаї українського народу, грунтуватися на загальнолюдських цінностях формування військового етикету.

Отже, ця закономірність відбиває взаємозв’язок між характером діяльності, спілкування військовослужбовців і результатом виховної роботи. Тому методи, форми, методика виховання військовослужбовців Збройних сил України мають відповідати науковим вимогам науково-методичних рекомендацій, нормативних документів, призначенню конкретного військового підрозділу і частини, актуальним бойовим і навчально-бойовим завданням військового колективу. У зв’язку з цим будь-яка методика виховної роботи має право на життя тільки у тому випадку, коли вона всебічно враховує конкретні обставини життєдіяльності кожного військового колективу і спрямована на вирішення головних його завдань з врахуванням індивідуально-психічних особливостей конкретного військовослужбовця і соціально-психологічних характеристик конкретного військового колективу.

Цілісність процесу виховання військовослужбовців і взаємозалежність його компонентів. Ця закономірність вимагає необхідність враховувати досягнення у розвитку сучасної загальної та військової педагогіки і психології у вихованні військовослужбовців, має відобразитись у підручниках з військової педагогіки, знайти обгрунтування у змісті виховання, відбитися в методиці виховання військовослужбовців Збройних сил України. Методи та форми організації виховної діяльності військовослужбовців мають відповідати як сучасним виховним системам, вимогам і особливостям морально-психологічного перевантаження сучасної війни, так і загальнолюдським цінностям та ідеалам і традиціям виховання в українському суспільстві. Потрібен комплексний підхід як до визначення змісту організації навчально-виховного процесу в Збройних силах України, так і до оцінки ефективності його результатів; уміння бачити і аналізувати це складне соціально-педагогічне явище не тільки по окремим його складовим, але і в цілості, нерозривності та комплексності, пам’ятаючи про те, що зміни одного із складових процесу виховання військовослужбовців викликають певні зміни, на жаль, не завжди позитивні, в інших. Наприклад, коли військовий педагог говорить про культуру мовлення і поведінки військовослужбовця, а особисто у власній поведінці цих правил не дотримується, то наперед можна прогнозувати низький результат цього виховного впливу. Чи інший приклад, коли виховні заходи провадяться у брудній світлиці, то й у найкращому випадку вони не досягають виховної мети. Тому є доречними слова видатного вітчизняного педагога-практика А.С.Макаренка про те, що жодний засіб взагалі, який би не взяти, не може бути визнаний ні добрим, ні поганим, якщо ми розглядаємо його окремо від інших засобів, від цілої системи, від цілого комплексу впливів.

Залежність результатів виховання не тільки від виховної діяльності, але й від реальних умов, взаємодії з ними в конкретних процесах і ситуаціях. Смисл цієї закономірності полягає у необхідності врахування у виховній роботі різноманітних факторів формування особистості військовослужбовця. Не дарма говорять, що виховує все: і люді, і оточуюче середовище, і речі, і різні явища. У зв’язку з цим командири мають створювати підлеглим нормальні умови для задоволення соціальних і духовних потреб, на високому рівні організовувати бойову і гуманітарну підготовку та забезпечувати її ефективність, координувати навчальні, виховні, службові та позаслужбові заходи. Завжди слід пам’ятати про міцний виховний потенціал будь-якого соціального оточення. Тому створення справжнього військового колективу, який має значні виховні функції, одна із головних задач командирів і начальників.

Ці та ряд інших закономірностей військового виховання служать основою для опрацювання системи стратегічних його ідей. Це:

націленість виховання військовослужбовця Збройних сил України на формування його всебічно гармонійно-розвинутої особистості - індивідуальності, яка збагачена загальнолюдськими цінностями та мораллю і готова захищати незалежність, територіальну цілісність, недоторканість і самостійність України;

єдність організації виховної, навчально-пізнавальної, службової та позаслужбової діяльності військовослужбовця як умови формування ведучих рис особистості;

єдність навчання, виховання, розвитку, психологічної підготовки та самовдосконалення, яка вимагає розглядати виховання військовослужбовців, як головний фактор формування особистості військовослужбовця і надавати виховному процесу розвиваючий та виховний характер;

оптимізація змісту, методів і форм виховання військовослужбовців;

гуманізація та демократизація виховного процесу у Збройних силах України;

впровадження у практику навчання військовослужбовців ідей і технології педагогіки співробітництва;

морально-психологічне забезпечення логіки побудови навчально-виховного процесу, організації та здійснення бойової і гуманітарної підготовки та ін.

ВИСНОВОК

Знання закономірностей виховання та їх вимог сприяє створенню процесу виховання військовослужбовців більш свідомим, цілеспрямованим, систематизованим, організованим, всебічно забезпеченим, ефективним і оптимальним, національно спрямованим. Але військовому педагогу необхідно знати та пам’ятати про прояви у виховному процесі також і дидактичних, психологічних, фізіологічних, гносеологічних та інших закономірностей. Безумовно, виховні закономірності грунтуються на цих закономірностях, але не замінюють їх. Виховання військовослужбовців вимагає реалізації всієї сукупності педагогічних закономірностей і опрацювання та обгрунтування основних складових процесу виховання військовослужбовців: мети, ідеалу, принципів, змісту, методів і форм, критеріїв оцінки результативності виховних впливів. Військовий педагог має враховувати їх вимоги в ході планування, організації, оцінки процесу виховання військовослужбовців Збройних сил України.