6 Коментар роботи студентів на занятті. Оцінювання.

7 Підведення підсумків.

Висновок . Культура писемного й усного мовлення всіх, хто користується українською мовою, полягає в тому, щоб досконало знати мовні норми й дотримуватися їх.

Як відомо, людину зустрічають за зовнішністю, а проводжають за розумом, зовнішнім виявом якого є мова.

8 Домашнє завдання: підручник, с. 4-9 (усно), пит.7 на с.10-письмово.

Додаток з

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

СЛОВ’ЯНСЬКИЙ ТЕХНІКУМ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ

ЛЕКЦІЯ

з теми «Вступ. Мовлення як предмет стилістики

і культури мовлення. Рівні володіння

українською літературною мовою»

Дисципліна: «Українська мова»

Спеціальність 5.07010501 «Технічне обслуговування, ремонт та

експлуатація тягового рухомого складу»

Склала викладач О.В.Журба

Розглянуто та схвалено

на засіданні ЦМК гуманітарних і соціально-економічних дисциплін

Протокол № 1 від ______2012 р.

Голова ЦМК______О.Г.Алєксєєнко

2012

План

1 Особливості процесу спілкування.

2 Поняття мовної норми.

3 Культура мовлення.

1 Спілкування — це передавання певної інформації, обмін нею між людьми.

Процес спілкування являє собою різні види мовленнєвої діяльності: аудіювання, говоріння, читання, письмо. Форми спілкування бувають різні: полілог (групова розмова), діалог (розмова двох людей), монолог (наявність співрозмовника не обов’язкова). Отже, мовлення – це діяльність, пов’язана з функціонуванням мови, це спілкування засобами мови, тобто через посередництво мовних одиниць. Мова і мовлення нерозривні.

Розмежовують поняття загальнонародна мова і літературна мова.

Загальнонародна мова – це сукупність слів, граматичних форм, особливостей вимови й наголошення, що їх використовують люди, для яких українська мова є рідною. Загальнонародна мова охоплює діалекти, просторіччя, професійну лексику, жаргони тощо. Вищою формою загальнонародної мови є літературна мова.

Літературна мова – відшліфована форма загальнонародної мови. Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми. Писемна форма літературної мови функціонує у сфері державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності. Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства. Унормованість – головна ознака літературної мови.

Сучасна українська літературна мова опрацьовується науковцями, письменниками та іншими діячами культури і науки. Шанобливе та дбайливе ставлення до літературної мови є ознакою патріотизму й високої духовності.

2 Важливим поняттям мовознавства є варіативність. Варіанти – це паралельні форми існування мовних одиниць. Серед мовних варіантів виділяють:

• варіанти звука ([в]/[в’]);

• фонетичні варіанти слова (ще/іще, внести/унести, Дніпро/Дніпр);

• словотвірні варіанти слова (виноградовий/виноградний, вовчиця/вовчиха), варіанти морфеми (префікси з/зі/із);

• варіанти словосполучення (Шевченкові думи/Думи Шевченка; переступити поріг/через поріг) і речення (Посадили деревце./Посаджено деревце.);

• варіанти фразеологізмів (самі/одні кістки та шкіра; підрізати/обламати крила; як/мов/наче/ніби ошпарений).

Мовна норма (від лат. norma – правило, взірець) – мовний варіант у сфері вимови, слововживання, словозміни, який закріплений практикою і рекомендований до вживання як обов’язковий. Порушення мовних норм утруднює спілкування. Саме з поняттям мовної норми нерозривно пов’язана літературна мова. Адже літературна мова — це унормована та відшліфована форма загальнонаціональної мови. Мовне правило — це наукове осмислення, визначення, формулювання мовної норми. Саме норми літературної мови є підґрунтям правил, якими користуються в усному і писемному мовленні.

Розрізняють різні типи норм:

- орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень),

- графічні (передавання звуків на письмі),

- орфографічні (написання слів),

- лексичні (слововживання),

- морфологічні (правильне вживання морфем),

- синтаксичні (усталені зразки побудови словосполучень, речень),

- стилістичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування),

- пунктуаційні (вживання розділових знаків).

Нормативність мови, її відповідність тим вимогам, які ставлять перед мовою в суспільстві, вивчає розділ мовознавчої науки «Культура мови».

3 У розділі «Культура мови» розглядаються питання мовних норм і доцільності вживання мовних засобів залежно від мети й умов спілкування.

Інше значення терміна культура мови – уміння правильно говорити й писати, добирати мовні засоби відповідно до мети й обставин спілкування, грамотно, логічно, точно й виразно передавати засобами мови свої думки, почуття й переживання. Мові високої культури властиві багатство словника, різноманітність граматичних форм і синтаксичних конструкцій, логічна стрункість та виразність. Таким чином, розрізняють мовлення правильне (таке, що відповідає мовним нормам) і мовлення комунікативно доцільне (скероване на максимальне досягнення мети спілкування).

Культура мовлення – це система вимог щодо вживання мови в мовленнєвій діяльності – усній і писемній. Належний рівень культури мовлення засвідчує розвинений інтелект та високу загальну культуру особистості. Культура мовлення забезпечує високий рівень спілкування, ушляхетнює стосунки між людьми, сприяє підвищенню загальної культури особистості та суспільства в цілому. Плекати культуру мовлення – обов’язок кожного.

Питання і завдання для самоперевірки

• Які ви знаєте види мовленнєвої діяльності?

• У чому полягає культура мовлення сучасної молодої людини? Назвіть її складники.

• Розкрийте значення вислову «У душ красивих і красива мова, убогість мови – це убогість духу!» (В. Іващенко). Чи згодні ви зі словами поета? Поясніть.

• Наскільки важливо володіти літературною мовою? Назвіть професії, у представників яких мовлення має бути бездоганним.

• Пригадайте твори художньої літератури про українську мову. З чим порівнюють її митці? Доберіть і запишіть власні порівняння.

• Роздивіться репродукції картин Т. Пати, М. Приймаченко, на яких зображена калина, і поясніть вислів «наша мова калинова».

Марія ПРИЙМАЧЕНКО. Калиновий гай Тетяна ПАТА. Зозуля на калині