Суди присяжних на українських землях

Російська Імперія

Суди присяжних на українських землях під Росією були введені судовою реформою 1864. Вони були обов’язкові у важчих кримінальних злочинах, зокрема тих, за які загрожувала кара понад 10 років ув’язнення або кара смерті, та в політичних і релігійних злочинах. На початку 20 ст. виникли сумніви щодо доцільності суду присяжних, з чого з’явилася тенденція обмежувати їхні компетенції. Зокрема були намагання вилучити з-під компетенції суду присяжних політичні злочини. Одним з найпалкіших оборонців інституції суду присяжних був український правник О. Кістяковський.

Австро-Угорщина

Під Австрією суди присяжних були введені у 1873 році. Вони розглядали справи злочинів і проступків політичних, вчинених друкованим словом, і підсудних, яким загрожувала кара смерті, довічне ув’язнення чи тюрма понад 10 років (винятково також справи підсудних, яким загрожувало позбавлення волі менше 10 років).

На українських землях під Польщею діяли спочатку суди присяжних, передбачені конституцією 1921 і австрійським карно-процесуальним правом, яке далі було чинне в Галичині. Польський карно-процесуальний кодекс 1928 також передбачав суд присяжних, але цю інституцію кілька років по тому було скасовано, а нова конституція її вже не передбачала. На українських землях під Румунією, де спершу діяли суди присяжних ще з австрійських часів, їх скасовано 1936. Також у Чехословаччині суд присяжних втратив значення у 1930-х роках. Ця тенденція була наслідком теоретичних аргументів, що вирішення питання про вину підсудного присяжними суддями, які не ознайомлені з засадами права, не виправдалося на практиці. Різні держави почали схилятися до нової форми участи громадського чинника у карному процесі, лавників (засідателів), які беруть активну участь у розправі разом з професійними суддями.

СРСР

Вважаючи суд присяжних «буржуазним судом», СРСР не включив їх у судову систему, обмеживши ганебну участь громадських кіл у судочинстві засідателями, які брали участь разом з професійними суддями в усіх судах, цивільних і кримінальних, першої інстанції, їх обирали на прилюдних зборах на 2½ p. з-поміж громадян віком від 25 років. Вони виконували судові чинності не довше 2 тижнів на рік. Засідателів оголошували однією з форм «безпосередньої участі трудящих у здійсненні соціального правосуддя». У дійсності вони, як професійні судді, були повністю залежні від пануючої влади і зобов’язані здійснювати політику партії.

Сучасна Україна

Правовий фундамент створення суду присяжних закладено у Конституції України, як в найвищому за юридичною силою і значенням нормативно-правовому акті. Так як норми Конституції підлягають подальшій конкретизації в національному законодавстві, то Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року, як спеціальний закон, що визначає порядок судочинства визначає діяльність інституту присяжних. Відповідно до Кримінального процесуального кодексу України 2012 року, обвинувачений у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі, під час підготовчого судового засідання має право заявити клопотання про розгляд кримінального провадження стосовно нього судом присяжних.

Принципи залучення присяжних

Варто зазначити, що кількісний склад присяжних у інших країнах залежить від категорії справи, що розглядається, або визначається за згодою сторін. Наприклад, у Великобританії та США кількість присяжних, зазвичай, становить 12 осіб, проте може коливатися як у сторону збільшення так і в сторону зменшення. Цікавим є досвід Франції, де в кримінальному судочинстві діє спеціальна колегія, яка складається із 7 присяжних та 3 професійних суддів, які спільно виносять рішення Перш за все, для участі в правосудді у якості присяжного, особа має відповідати наступним критеріям:

1) Громадянство. Списки присяжних формуються виключно із громадян тієї країни, у якій здійснюється правосуддя. Не допускається участь іноземців та осіб без громадянства, виходячи із принципу державного суверенітету і невтручання в діяльність іноземних країн. Оскільки у діяльність та їх громадян у діяльність інших держав повного захисту прав та інтересів підсудного, іноземці та особи без громадянства не допускаються до здійснення правосуддя як присяжні. У світовій практиці, без винятку, присяжними є тільки громадяни країни, в якій здійснюється судовий розгляд справи. При цьому, не береться до уваги громадянство самого підсудного. З метою забезпечення довіри до суду у ФРН допускається участь іноземних громадян в якості присяжних осіб, які на законних підставах проживали на території країни більше 10 років.

2) Вік. Питання віку, з якого особу можуть залучати до обов’язків присяжного і відповідно звільняти від них є дискусійним. Наприклад, у США, присяжним може бути громадянин, що досяг 21 року, а у Франції взагалі встановлено віковий ценз від 23 до 70 років. Законодавець виходить з різних міркувань при визначенні віку. питанні слід враховувати те, що присяжні не є професійними суддями і при винесенні рішення керуються внутрішніми переконаннями, які формуються на основі власного життєвого досвіду.

3) Володіння мовою якою судочинство ведеться. Цей критерій має важливе практичне значення, оскільки досить поширеними є випадки, коли громадянин не володіє, або в недостатній мірі володіє мовою судочинства. У такому випадку він не може бути залучений до розгляду справи як присяжний, тому що не зможе зрозуміти позицію обвинувачення, захисту, самого підсудного, показання свідків, висновки експерта, правильно оцінити надані докази. Звичайно, у такому випадку можна залучити перекладача для присяжного, але це ускладнить сам процес, та не гарантуватиме повного розуміння таким присяжним суті справи і, що найголовніше, не відповідатиме інтересам підсудного. Якщо громадянин, який не володіє мовою судочинства залучається до участі у розгляді справи як присяжний, він підлягає заміні ще до початку судового розгляду.

4) Правосуб’єктність. Присяжний повинен володіти повною дієздатністю та деліктоздатністю. Особи з частковою дієздатністю, або недієздатні особи не повинні допускатися до правосуддя у якості присяжного.

5) Професійна діяльність. Значення професії при допуску до інституту присяжних не є дискримінаційним положенням. Тут мова йде про те, щоб посадові, службові та інші особи, що здійснюють публічну діяльність та функції делеговані їм державою, не допускалися до судочинства як присяжні в силу виконуваних ними повноважень. Наприклад, у Франції, існує вичерпний перелік посад, несумісних з обов’язками присяжного засідателя, серед яких: член уряду, парламенту, Конституційної ради тощо. У пункті 4 статті 59 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» сформовано виключний перелік таких посад: народні депутати України, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, військовослужбовці, працівники апаратів судів, інші державні службовці, адвокати, нотаріуси. Що характерно, законодавець у цьому випадку залишає не висвітленим перелік посад, який відноситься до категорії «інші державні службовці».

Усі присяжні повинні прийняти присягу, перед тим як розпочнуть розгляд справи. У ній вони присягають виконувати свої обов’язки чесно і неупереджено, брати до уваги лише досліджені в суді докази, при вирішенні питань керуватись законом, своїм внутрішнім переконанням. Хоча присяга має, переважно, етичний характер, її порушення може значною мірою вплинути на об’єктивність та неупередженість судового розгляду і в подальшому винесення рішення. В такому випадку присяжний повинен понести відповідальність, що нам власне демонструє іноземний досвід. Світова практика йде шляхом накладення штрафу та відсторонення від справи такого присяжного.

Висновок з питання:

Звичайно, є багато аргументів проти суду присяжних, які базуються на тому, що присяжні не мають відповідної кваліфікації для винесенні рішень і не обізнані в юриспруденції, можуть легко піддаватися емоціям та суб’єктивним факторам, не завжди здатні правильно оцінити докази, які надаються сторонами тощо. Однак, лише на практиці можна буде оцінити позитивні та негативні сторони суду присяжних в кримінальних провадженнях.

Питання 3. Провадження в суді присяжних

Новелою КПК 2012 року є запровадження суду присяжних, про що вже давно йшла наукова дискусія.

Відповідно до ст. 383 КПК провадження судом присяжних здійснюється у відповідності із загальними правилами. Суд присяжних утворюється при місцевому загальному суді першої інстанції. Усі питання, пов’язані з судовим розглядом, судді і присяжні вирішують спільно.

Обвинувачений у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі, під час підготовчого судового засідання має право заявити клопотання про розгляд кримінального провадження стосовно нього судом присяжних.

Прокурор, суд зобов’язані роз’яснити обвинуваченому у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі, можливість та особливості розгляду кримінального провадження стосовно нього судом присяжних.

Письмове роз’яснення прокурора обвинуваченому про можливість, особливості і правові наслідки розгляду кримінального провадження судом присяжних додається до обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування, які передаються до суду.

Обвинувачений у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі, під час підготовчого судового засідання має право заявити клопотання про розгляд кримінального провадження стосовно нього судом присяжних.

Після призначення судового розгляду судом присяжних головуючий дає розпорядження секретарю судового засідання про виклик присяжних у кількості семи осіб, які визначаються автоматизованою системою документообігу суду з числа осіб, які внесені до списку присяжних. Громадяни, які внесені до списку присяжних і можуть бути викликані до суду як присяжні, визначаються згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Письмовий виклик має бути вручений присяжному під розписку не пізніше ніж за п’ять днів до судового засідання. У виклику зазначаються день, час і місце проведення судового засідання, права та обов’язки присяжного, перелік вимог до присяжних, а також підстави для увільнення їх від виконання обов’язків, припис про явку, а також обов’язок присяжного (чи іншої особи, яка одержала виклик для передачі його присяжному) невідкладно повідомити суд про причини неможливості явки. На підставі письмового виклику роботодавець зобов’язаний звільнити присяжного від роботи на час виконання ним обов’язків зі здійснення правосуддя.