Тема № 17: Особливі порядки провадження в суді першої інстанції
Нормативно-правові акти та література:
Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. : із змін. і доповн. — К. : Атіка, 2006. — 64 с.
Кримінальний процесуальний кодекс України : Закон України від 13 квітня 2012 р. // Голос України. — 2012. — 19 травня (№ 90—91).
Про судоустрій та статус суддів : Закон України від 7 липня 2010 року № 2453—VI // Відомості Верховної Ради України. — 2010. — № 41—42, № 43, № 44—45. — Ст. 529 (із змінами).
Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України : Інструктивний лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.10.2012 р. № 223—1446/0/4—12.
Кримінальний процесуальний кодекс України : Науково-практичний коментар / За загальною редакцією професорів В. Г. Гончаренка, В. Т. Нора, М. Є. Шумила. — К. : Юстиніан, 2012. — 1224 с.
Кримінальний процесуальний кодекс України : Науково-практичний коментар : у 2 т. / О. М. Бандурка, Є. М. Блажівський, Є. П. Бурдоль та ін.; за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова. — Х. : Право, 2012. — 1430 с.
Гуценко К.Ф. Уголовный процесс западных государств / Головко Л. В., Гуценко К. Ф., Филимонов Б. А.; Под ред.: Гуценко К. Ф. — М. : Зерцало-М, 2001. — 480 c.
Кульчицький В., Сидорчук О. Суд присяжних і наукова думка про нього в Україні після судової реформи 1864 р. [Електронний ресурс] / В. Кульчицький, О. Сидорчук : — Режим доступу : http:// www.pravo.vuzlib.org/book_z726_page_27.html.
Молдован А. В. Кримінальний процес України [текст] : Навч. посіб. / А. В. Молдован, С. М. Мельник. — К. : Центр учбової літератури, 2013. — 368 с.
Пилипенко Володимир. Суд присяжних: pro i contra для України [Електронний ресурс] / Володимир Пилипенко : — Режим доступу : http://www.pravda.com.ua/columns/2012/02/17/6958959/.
Тарнавська В. Інститут суду присяжних / В. Тарнавська // Прокуратура. Людина. Держава. — 2005. — № 9. — С. 118—125.
Тертишник В. С. Суд присяжних: суть ідей, історичний досвід, перспективи становлення та актуальні проблеми сьогодення / В. С. Тертишник // Юридична Україна. — 2003. — № 8. — С.15—19.
Трубникова, Т. В. Упрощенные судебные производства в уголовном процессе России : Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата юридических наук : Специальность 12.00.09 — Уголовный процесс ; Криминалистика ; Теория оперативно-розыскной деятельности / Т. В. Трубникова ; Науч. рук. Ю. К. Якимович ; Томский государственный университет. Юридический институт. — Томск,1997. — 30 с.
Вступ
Одна з найбільш важливих проблем кримінального процесу пов’язана з оптимальністю діючої кримінально-процесуальної форми. Практичне значення цієї проблеми вкрай зросло в даний час. Пов’язано це з тим, що в останні роки дуже істотно збільшилося навантаження суддів, і зростання числа проваджень все продовжується. Відбувається це як у зв’язку з підвищенням ролі судів, як органів захисту порушених прав, так і у зв’язку з розвитком товарно-грошових відносин, і з ростом числа вчинених злочинів. Суди України не в змозі впоратися зі зростаючою навантаженням. В результаті збільшується залишок нерозглянутих справ у судах, зростає кількість справ, розглянутих з порушенням термінів. Це означає, що, по-перше, не забезпечується реально закріплене в Конституції України право громадян на судовий захист їх прав і свобод. По-друге, перевантаження судів, з урахуванням того, що всі кримінальні провадження, незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину і складності встановлення фактичних обставин, підлягали судовому розгляду з дотриманням практично одних і тих же процесуальних вимог (за винятком справ, що підлягають розгляду судом присяжних) , призводить до того, що вся увага суддів приділяється дрібним справах, в збиток розгляду більш складних справ, або до порушення суддями кримінально-процесуальних норм, самостійного спрощенню ними процедури розгляду кримінальних проваджень. Один з варіантів виходу з ситуації, що склалася лежить на шляху спрощення порядку судового розгляду для деяких категорій кримінального провадження. В результаті можливе досягнення більш доцільного використання матеріальних ресурсів держави, які відводяться на здійснення правосуддя, скорочення термінів розгляду проваджень у суді, підвищення попереджувального впливу кримінального покарання, збільшення правової захищеності громадян. Таким чином, проблема спрощених судових проваджень набула останнім часом дуже важливе значення. Головною ціллю спрощеного провадження у кримінальному процесі є економія матеріальних затрат держави, часових затрат суду та учасників кримінального провадження.
Загалом спрощені форми здійснення правосуддя (у різних галузях права) беруть свій початок ще з часів Стародавнього Риму та мають місце у багатьох системах права зарубіжних країн.
Питання 1. Спрощене провадження щодо кримінальних проступків
Відповідно до ст. 381 КПК суд за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, або прокурора має право розглянути обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений, що був представлений захисником, беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності, а потерпілий не заперечує проти такого розгляду. Спрощене провадження щодо кримінальних проступків здійснюється згідно із загальними правилами судового провадження.
Порядок спрощеного провадження:
Суд у п’ятиденний строк з моменту отримання обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні вивчає його та додані до нього матеріали і ухвалює вирок.Вирок суду за результатами
спрощеного провадження ухвалюється у встановленому порядку та повинен відповідати загальним вимогам до ви року суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин, зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.Суд має право призначити судовий розгляд у судовому засіданні обвинувального акта, який надійшов з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні, та викликати для участі в ньому учасників кримінального провадження, якщо визнає це за необхідне.
Копія вироку за результатами розгляду обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні не пізніше наступного дня після його винесення надсилається учасникам судового провадження.
Вирок за результатами розгляду обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні може бути оскаржений в апеляційному порядку.
При розгляді обвинувального акта у спрощеному провадженні повинні дотримуватися права, свободи та законні інтереси учасників кримінального провадження та виконуватися інші завдання кримінального провадження, що визначені ст. 2 КПК.
Частина перша коментованої статті чітко розмежовує повноваження щодо ініціаторів та суб’єкта, наділеного правом розглядати обвинувальний акт щодо кримінального проступку у спрощеному провадженні. Так, правом розглядати обвинувальний акт щодо кримінального проступку у спрощеному провадженні наділений суд. Розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні законодавець закріпив за судом саме як право (а не обов’язок). Безумовно, реалізація цього права, як і відмова суду від застосування спрощеного провадження, має бути обґрунтованою. Можливість застосування спрощеного провадження обумовлюється наявністю чи відсутністю певних юридичних фактів.
До таких фактів законом віднесено: наявність клопотання прокурора або слідчого, погодженого з прокурором; беззаперечне визнання своєї винуватості обвинуваченим; неоспорювання обвинуваченим встановлених досудовим розслідуванням обставин; згода обвинуваченого з розглядом обвинувального акта за його відсутності; відсутність заперечень потерпілого проти застосування спрощеного провадження щодо кримінального проступку.
Таким чином, суд наділений правом щодо застосування спрощеного провадження, але не наділений правом ініціювання застосування цього особливого порядку провадження.
Правом ініціювання застосування спрощеного провадження наділяються прокурор та слідчий. Причому, якщо прокурор приймає відповідне процесуальне рішення самостійно, то слідчий зобов’язаний погодити його з прокурором.
Порядок надіслання клопотання про розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні регламентовані ст. 302 КПК. Відповідно до указаної статті до обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні повинні бути додані:
1) письмова заява підозрюваного, складена в присутності захисника, щодо беззаперечного визнання своєї винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з ч. 2 ст. 302 КПК та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні;
2) письмова заява потерпілого щодо згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з частиною другою статті 302 КПК та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні;
3) матеріали досудового розслідування, у тому числі документи, які засвідчують беззаперечне визнання підозрюваним своєї винуватості.
Слід зазначити про особливі процесуальні наслідки згоди потерпілого та підозрюваного на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні. Так, відповідно до ст. 394 КПК вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями 381 та 382 КПК, не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
Частина друга коментованої статті встановлює, що спрощене провадження щодо кримінальних проступків здійснюється згідно із загальними правилами судового провадження, передбаченими КПК, з урахуванням особливостей, що встановлені цим параграфом.
Статтею 382 КПК регламентовано порядок та терміни розгляду обвинувального акта у спрощеному провадженні. Частиною першою визначено термін, протягом якого суд вивчає обвинувальний акт та додані до нього матеріали і ухвалює вирок.
Законодавець у частині першій коментованої статті зазначає, що суд має вивчити обвинувальний акт і додані матеріали після їх отримання.
Однак, виходячи зі змісту ст. 381 КПК, очевидним є те, що перед дослідженням обвинувального акта та доданих матеріалів для ухвалення вироку суд має вирішити, чи може він застосувати спрощене провадження у конкретному випадку: вивчити обґрунтованість клопотання щодо застосування спрощеного провадження та впевнитися у відсутності підстав, що виключають розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні.
Частина друга коментованої статті встановлює, що під час ухвалення вироку за наслідками спрощеного провадження щодо кримінальних проступків застосовуються загальні (неспеціальні) норми кримінального процесу, які встановлюють вимоги до вироку суду.
Законодавчо закріплюючи визначений Кодексом порядок ухвалення вироку за наслідком спрощеного провадження, мається на увазі порядок ухвалення судових рішень, що визначений іншими статтями КПК. Разом з цим встановлюється особливість змісту вироку (загальні вимоги до змісту — ст. 374 КПК), що ухвалений унаслідок спрощеного провадження. Так, у вироку, що ухвалений за результатами спрощеного провадження, замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.
Спрощене провадження не передбачає проведення судового розгляду в судовому засіданні та, відповідно, присутність учасників кримінального провадження, однак, третя частина ст. 382 КПК надає суду право призначити розгляд у судовому засіданні обвинувального акта, який надійшов із клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні, та викликати для участі в ньому учасників кримінального провадження, якщо визнає це за необхідне. Необхідність такого судового рішення повинна обумовлюватися особливостями конкретного провадження. Приймаючи рішення про необхідність розгляду обвинувального акта з проведенням судового розгляду в судовому засіданні та за присутності учасників кримінального провадження, суд має виходити з того, чи можливе винесення законного, обґрунтованого та вмотивованого судового рішення без судового розгляду та присутності учасників кримінального провадження.
Четвертою частиною коментованої статті встановлено, що копія вироку за результатами розгляду обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надсилається учасникам судового провадження. Зазначена норма спрямована на упередження порушення права учасників спрощеного судового провадження.
Частина п’ята коментованої статті передбачає право на оскарження вироку за результатами розгляду обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні в апеляційному порядку. При цьому в ній встановлена обов’язковість урахування особливостей, передбачених ст. 394 КПК «Особливості апеляційного оскарження окремих судових рішень».
Висновок з питання:
Зазначений вид провадження спрямований на підвищення оперативності розгляду кримінальних справ за рахунок скорочення терміну розгляду окремого обвинувального акта до п’яти днів. Така оперативність розгляду суттєво наближує учасників кримінального провадження до його завершальної стадії і, відповідно, скорочує терміни захисту порушених прав громадян та момент настання виховного впливу на суб’єкта кримінального проступку. Отже, спрощене провадження щодо кримінальних проступків є логічним елементом приведення національного законодавства до європейських стандартів.
Питання 2. Поняття, сутність та історія запровадження суду присяжних
Поняття та сутність суду присяжних
Суд присяжних — форма здійснення державної влади, зокрема судової, безпосередньо громадянами шляхом їх участі у відправленні правосуддя. Як самостійний соціально-політичній інститут складається з окремої колегії присяжних засідателів та професійного судді чи суддів. Колегія присяжних засідателів виокремлена та наділена повноваженнями приймати власні рішення без участі професійного судді (суддів), що убезпечує народ від свавілля держави.
Сучасне значення слова «жюрі» («суд присяжних») утворилось в англійській мові як лексико-семантичний варіант запозиченого старо-французького слова «jurée» (перекл. «присяга»). Власне, під поняттям «журі» слід розуміти групу людей, пов’язаних клятвою, яким доручено виконувати певні завдання. У найбільш загальновживаному значенні «журі» означає колегіальний орган, що використовується в якості судді, члени якої не є професійними суддями. Також термін «журі» використовується при визначенні групи людей, що визначає переможця. Використання цього терміну дало поштовх класифікації сучасних, існуючих в різних країнах судів, які національним законодавством визначаються як суди присяжних. Так, суди присяжних пропонується кваліфікувати: із роздільними колегіями — Англія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Гонконг, Швеція, Іспанія, Росія; із змішаною колегією, коли після винесення присяжними вердикту остаточне рішення приймається спільно з професійними суддями — Бельгія, Данія, Австрія, Норвегія. Із спільною із професійними суддями колегією — Німеччина (з 1924 р.), Італія (з 1941 р.), Франція (з 1941 р.), Греція (з 1968 р.), Україна. Останні, власне, судами присяжних можна вважати лише умовно.
Суд присяжних, як соціально — політичний інститут існує в Англії, США, Канаді, Швеції, Бельгії, Данії, Норвегії, Австрії. Як інститут судової системи термін «Суд присяжних» із об’єднанням у 1924 р. у Німеччині присяжних засідателів з професійними суддями в єдину колегію внаслідок реформи Эммінгера почав застосовуватися також до судів за участю засідателів, які не наділені правами судді.
Передумовами виникнення cуду присяжних можна вважати історичну тенденцію обмеження абсолютної влади шляхом її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, а також використання членів громади для участі у здійсненні правосуддя в деяких стародавніх культурах. Зокрема, у германських племен існував стародавній звичай використання поважних людей для розслідування правопорушення та суду над обвинуваченими.
Судовий контроль вперше було започатковано у Древній Греції, зокрема, у місті-державі Афіни, де рішення спеціальних судових колегіальних органів сходять до 500 року до н. е. Вони внаслідок таємного голосування, врешті решт, мали право скасовувати навіть закони. У 4 столітті до н. е. ідеї, які були покладені в основу сучасного принципу поділу влади, були висунуті Аристотелем. Пізніше обмеження свавілля влади забезпечувалося судом рівних. Так у 683 році XIII Толедським собором було прийнято рішення про недопущення у майбутньому будь-якого королівського свавілля та можливості позбавлення вищих посадовців двору та церкви їх гідності, життя, здоров’я та майна не інакше як за вироком суду, що складався з рівних йому людей.
Суди присяжних (суди з участю народного елемента) почали формувати в Англії ще в період раннього Середньовіччя. Існують відомості про використанні терміну «жюрі» у діяльності утвореного при королі Етельреді (бл. 968, - 23 квітня 1016) англо-саксонського королівства Ексекс в Англії колегіального судового органу, яке приймало рішення з цивільних справ на прохання сторін. Відомості про створення журі дворян з метою вирішення земельних спорів, де, зокрема, стороною міг бути найбільший землевласник — герцог, відслідковуються з рішень герцога нормандського Вільгельма ІІ ще до завоювання ним Англії та отримання у 1066 році титулу її короля. Після завоювання суд присяжних формувався в Англії протягом двох століть. Спочатку він розглядав виключно земельні та інші майнові суперечки, а потім його компетенція, внаслідок поразки короля у боротьбі з повстанням баронів була поширена на політичні справи. За статтею 39 Великої Хартії Вольностей 1225 року король був обмежений у праві піддавати вільну людину репресії, яка могла бути засуджена «не інакше як за законним вироком рівних йому осіб».
Спочатку утворення суду присяжних йшло одночасно з розширенням колоніальних володінь Британської корони. В інших країнах Європи цей суд засновувався під впливом ліберальних ідей в періоди бурхливих соціальних потрясінь і політичної перебудови. Вперше в континентальній Європі цей суд був заснований в революційній Франції у 1791 році. Його поява пов’язується з теоретичним відкриттям Ш. Монтеск’є у політичній системі тогочасної Англії принципу «поділу влади». «Коли вводився інститут присяжних у Франції, в кінці минулого століття, запевняли, що цей інститут» покликаний протидіяти поневоленню і тиранії.
У країнах континентальної Європи діяли переважно чиновницькі суди, що дісталися у спадок від абсолютизму. Природне бажання покінчити зі «старорежимними» судами спонукало віднайти нові форми організації суду. Тому звернули увагу на суди присяжних.
Останні було запроваджено вперше у Франції в КПК 1808 p., під впливом політики Наполеону їх сприйняли майже всі країни Європи. Введення суду присяжних в інших європейських країнах відноситься переважно до 1848 і 1889 років, коли уряди під впливом тодішнього настрою народів поступалися їм, погоджуючись допустити їх представників до участі в законодавчій діяльності та у здійсненні правосуддя»
Однак наприкінці XIX ст. інтерес до цих судів став послабшав. З’явилися закони, які передбачали, що присяжні під час розгляду кримінальної справи можуть (або зобов’язані) вимагати, щоб у нарадчій кімнаті разом із ними перебував І брав участь в ухваленні рішення суддя-професіонал (спочатку у Швейцарії, потім у Франції, Австрії та ін.).
В сучасному розумінні він був остаточно сформований у XIII сторіччі, але як будь-який соціальний інститут продовжує удосконалюватися і сьогодні. У світі, суд присяжних розглядає досить невеликий відсоток справ із загального числа (у США близько 10 %).