1.2 Навчання як основний вид діяльності

Навчання в послідовній зміні основних видів діяльності, що здійснюється на протязі життя кожної людини, слідує за грою і випереджає працю. Вона суттєво відрізняється від гри і наближається до праці в своїй загальній установці: в навчанні, як і в праці, потрібно виконувати завдання - виконувати домашню роботу, дотримуватись дисципліни; навчання будується на обов'язках. Загальна установка особистості в навчанні не ігрова, а трудова.

Основна мета навчання полягає в підготовці до самостійної майбутньої трудової діяльності за допомогою основного засобу - освоєння узагальнених результатів того, що створено попередньою працею людства. Цей процес навчання відбувається не стихійно, а являється гранню соціального за своєю суттю процесу научіння - двостороннього процесу передачі та засвоєння знань.

На основі вищесказаного, можна зробити висновок, що навчання являється основним видом діяльності, метою якого є надбання людиною знань, умінь і навичок. Навчання може бути організованим і здійснюватись в спеціальних освітніх установах. Воно може бути не організованим і відбуватися попутно, в інших видах діяльності як їх побічний, додатковий результат. У дорослих людей навчання може здобувати характер самоосвіти. Особливості навчальної діяльності полягають у тому, що вона безпосередньо служить засобом психологічного розвитку індивіда.

Навчальна діяльність дитини розвивається поступово, через досвід входження в неї. Навчальна діяльність являє собою діяльність, спрямовану на самого учня. Особистість під час навчання вчиться не тільки знанням, але й тому, як здійснювати засвоєння цих знань.

Навчальна діяльність, як і будь-яка інша діяльність, має свій предмет, в даному випадку, це людина. У випадку навчальної діяльності молодшого школяра - дитина. Навчаючись способам письма, рахунку, читання тощо, дитина орієнтує себе на власну зміну - вона опановує необхідні, властиві оточуючій її культурі способи службових і розумових дій. Рефлексуючи, вона порівнює себе колишню й себе нинішню. Власна зміна простежується й виявляється на рівні досягнень.

Найістотнішим в навчальній діяльності являється рефлексія на самого себе, відстеження нових досягнень і змін, що відбулись. "Не вмів" - "Умію", "Не міг" - "Можу", "Був" - "Став" - ключові оцінки результату поглибленої рефлексії своїх досягнень і змін. Дуже важливо, щоб людина стала для самої себе одночасно предметом зміни й суб'єктом, що здійснює цю зміну. Якщо особистість отримує задоволення від рефлексії на своє зростання до складніших способів навчальної діяльності, до саморозвитку, то це значить, що вона психологічно занурена у навчальну діяльність.

Навчальна діяльність має свою структуру. Д.Б. Ельконін виділив у ній кілька взаємозалежних компонентів [8]:

1) навчальне завдання - це те, що повинен засвоїти учень, спосіб дії, який потрібно засвоїти;

2) навчальні дії - те, що учень повинен зробити, щоб сформувати зразок засвоюваної дії й відтворювати цей зразок;

3) дія контролю - зіставлення відтвореної дії зі зразком;

4) дія оцінки - визначення того, наскільки учень досягнув результату, ступінь змін, які відбулися в ньому самому.

Це структура навчальної діяльності в її розгорнутій і зрілій формі. Однак таку структуру навчальна діяльність здобуває поступово.

Кінцева мета навчальної діяльності - свідома навчальна діяльність людини, яку вона сама будує за властивими їй об'єктивними законами. Навчальна діяльність, яка організовується спочатку вчителем, повинна перетворюватись в самостійну діяльність учня, у якій він формулює навчальне завдання, робить навчальні дії й дії контролю, здійснює оцінку, тобто навчальна діяльність через рефлексію на неї дитини перетворюється в самонавчання.

У навчальній діяльності дії відбуваються насамперед з ідеальними об'єктами, оволодіння якими, призводить до перетворення їх у дії нової вищої психічної функції.

Вищі психічні функції, згідно вчень Л.С. Виготського, розвиваються в колективній взаємодії людей. Л.С. Виготський сформулював загальний генетичний закон культурного розвитку: "Всякая функция в культурном развитии ребенка появляется на сцену дважды, в двух планах, сперва - социальном, потом - психологическом, сперва между людьми, как категория интерпсихическая, затем внутри ребенка, как категория интрапсихическая. Это относится одинаково к произвольному вниманию, как к логической памяти, к образованию понятий, к развитию воли. Мы вправе рассматривать это положение как закон в полном смысле этого слова..." [7, с. 198]. Тобто, узагальнюючи можна сказати, що психологічна природа людини являє собою сукупність людських відносин, перенесених всередину. Це перенесення всередину здійснюється за умови спільної навчальної діяльності вчителя й учня.

Спільна діяльність носія вищих психічних функцій і того, хто привласнює ці функції - необхідний етап розвитку психічних функцій у кожної окремої людини. Взаємодія при включенні в навчальну діяльність і присвоєння способів дії є основою навчальної діяльності.

Навчальна діяльність є сформованою у культурі умовою "соціалізації індивідуального інтелекту". На базі оволодіння знаками, насамперед мовою, з'являються нові соціальні відносини, які збагачують і трансформують мислення людини.

Поступове наростання потенціалу існуючих у культурі розумових операцій і способів навчальної діяльності - природний шлях розвитку індивідуального інтелекту і його соціалізації. Однак у теорії змісту й побудови навчальної діяльності протягом десятків років викристалізовувалась ідея про те, що основою розвиваючого навчання служать його зміст і методи організації навчання. Це положення розвивалось Л.С. Виготським, Д.Б. Ельконіним, В.В. Давидовим.

Кінцева мета навчальної діяльності - завдання, спрямоване на власну зміну.