2. Психологічні особливості розвитку особистості дошкільника

Психіка- це властивість високоорганізованої матерії (мозку) відображати і пізнавати навколишній світ.

Психіка – це психічні процеси, психічні стани, психологічні особливості тісно пов’язані і взаємообумовлені.

Психічний розвиток - процес кількісних і якісних змін у психіці дитини протягом онтогенезу: процес засвоєння дитиною суспільно-історичного досвіду. Існують біологічні та соціальні фактори психічного розвитку.  Новонароджений має передумови, що визначають його майбутній розвиток. Вони можуть бути спадковими та вродженими.

До них належать природнівластивості організму, в першу чергу будова і робота мозку. Будова і функції організму дитина отримує у спадок від своїх предків. Від народження він має людської нервовою системою, мозком, здатним стати органом найскладнішої психічної діяльності, властивої людині. Проте природні властивості дитини, не породжують психічних якостей, а створюють передумови для їх утворення. Самі ж ці якості виникають завдяки соціальним умовам.  Але також повинні бути ще зовнішні джерела психічного розвитку, такі як, середовище й виховання. Головною умовою психічного розвитку дитини є її актуальність, тобто діяльність, також спілкування з дорослим, тобто зона найближчого розвитку. Рушійною силою психічного розвитку є постійні протиріччя, що виникають в ході психічного розвитку та ведуть до появи нових потреб і інтересів і опанування новими видами діяльності.  Але й види діяльності, і форми спілкування дорослих з дітьми, що існують в сучасному світі, - результат історичного розвитку людства. Дитина - маленький член людського суспільства, і всі умови його життя та розвитку з самого початку соціальні, тобто, створені суспільством. Таким чином, через безпосереднє оточення - близьких людей, іграшки та інші речі, створені руками людини, - розвиток дитини визначається людським суспільством, в якому він росте й виховується. Дитина народжується з набором найпростіших форм поведінки - безумовними рефлексами. Вони йому необхідні не тільки щоб вижити, але і для подальшого психічного розвитку. На базі безумовних рефлексів дуже рано починають вироблятися умовні рефлекси, які ведуть до розширення реакцій на зовнішні впливи. У процесі засвоєння суспільного досвіду окремі рефлекторні механізми об'єднують у складні системи - функціональні органи мозку. Кожна така система прцює як єдине ціле, виконує нову функцію, яка відрізняється від функцій складових її ланок: забезпечує мовний слух, музичний слух, логічне мислення та інші властиві людині психічні якості.  У перші сім років маса мозку збільшується в три рази, змінюється будова, удосконалюються функції. Дозрівання мозку дуже важливо для психічного розвитку - завдяки йому збільшуються можливості засвоєння різних дій, підвищується працездатність дитини, створюються умови, що дозволяють здійснювати всі більш систематичне і цілеспрямоване навчання і виховання, а воно служить джерелом психічного розвитку. Через суспільний досвід дитина отримує матеріал для інтелектуального і особистісно-індивідуального розвитку - основних ліній психічного розвитку.  Надзвичайно популярно в сучасній психології розглядають періодизацію психічного розвитку Ж. Піаже і Е. Еріксона, де розкриваються закономірності становлення двох ліній розвитку - інтелекту та особистості дитини. Ж. Піаже в "Теорії інтелектуального розвитку" розглядав становлення інтелекту як стрижневу лінію психічного розвитку дитини, від якої залежать всі інші психічні процеси. Пізнання дитиною навколишнього світу відбувається за допомогою пізнавальних дій, які призводять до виникнення психічних явищ, і ці дії відносяться до різних пізнавальним процесам: сприйняття, мислення, уяви, пам'яті. Дошкільний вік також є тим періодом дитинства, коли разом з інтенсивним розвитком пізнавальних процесів відбувається формування якостей особистості. Соціальні умови сприяють розвитку в особистість як суспільних властивостей і здібностей, так і індивідуальних якостей. Спочатку у дитини формується самосвідомість, виділяє себе як носія певного імені, формується психологічний образ "я", формується почуття полової приналежності. Потім формується світоглядта ідеологія, активна воля, де можна виявити здібності дитини, визначити і розвивати рівень його емоційно-вольової сфери, формувати різні якості особистості.

Особистість- це конкретно жива людина, яке живе і діє в певних суспільно-історичних умовах і посідає те чи інше місце в суспільстві.

Особистість розуміється в психології як система відносин людини до навколишнього світу, інших людей і до самого себе. Розвиток особистості включає в себе, з одного боку, процес засвоєння індивідом соціального досвіду, а з іншого - активне відтворення цього досвіду, включення його в соціальне середовище. У дошкільному віці формується самосвідомість - усвідомлення себе і ставлення до себе як до фізичного, духовного та громадському суті; відбувається розвиток мотивів поведінки, пов'язаних з інтересом дітей до світу дорослих, вияв прагнення дитини наслідувати дорослим - це основа багатьох вчинків дитини, зокрема вольових. Також розвиваються вибагливі, змагальні, ігрові та інші види мотивів. При активному пізнанні навколишнього світу, при спілкуванні з оточуючими його людьми все пофарбовано яскравими переживаннями - відбувається емоційне і вольове розвиток дитини.  Засвоєння суспільно-історичного досвіду, правил поведінки передбачає, по-перше, що дитина поступово починає розуміти і осмислювати значення моральних норм, по-друге, що в нього виробляються звички моральної поведінки, що є також важливою якістю особистості людини. О.М. Леонтьєв так характеризує дошкільне дитинство: "Це період первісного фактичного складання особистості, період розвитку особистісних" механізмів"поведінки. У дошкільні роки розвитку дитини зав'язуються перші вузли, встановлюються перші зв'язки і відносини, які утворюють нове, вище єдність суб'єкта - єдність особистості. Саме тому , що період дошкільного дитинства є період такого фактичного складання психологічних механізмів особистості, - він так важливий! Розвиток основних ліній психіки дитини відбувається в ході виховання і навчання, що спирається на діяльність дитини. Кожен вид діяльності дитини в процесіроботи пізнавальних процесів сприяє засвоєнню дій і таких психічних якостей, які необхідні для його виконання і вдосконалення.  Навчання випереджає психічний розвиток, веде його за собою, не замінюючи самого розвитку. Провідна роль навчання в психічному розвитку виявляється в тому, що дитина, опановуючи новими діями, спочатку навчається виконувати їх під керівництвом і за допомогою дорослого, а потім вже самостійно. [16] Самев процесі навчання нових знань, умінь, навичок відбувається робота всіх пізнавальних процесів, і як наслідок, психічний розвиток.  Виховання і навчання дитини в дошкільному віці пов'язане з його провідною діяльністю - грою. В. Штерн: "До школи дитина набуває великий запас знань, умінь і навичок, що за своїм обсягом він цілком може витримати порівняння з програмою навчання в школі. Проте вся ця дошкільна" програма "засвоюється особливим шляхом. До 6-7 років знання набуваються попутно з грою чи з практичної, але аж ніяк не з навчальною діяльністю.

Уже в дошкільному віці починає формуватись осо­бистість дитини, причому цей процес тісно пов'язаний з роз­витком емоційно-вольової сфери, із формуванням інтересів та мотивів поведінки, що, відповідно, детерміновано соціаль­ним оточенням, передусім типовими для даного етапу роз­витку взаэмин з доромлими. Джерелом емоційних переживань дитини є її діяльність, спілкування з оточу­ючим світом. Освоєння в дошкільному дитинстві нових, змістовніших видів діяль­ності сприяє розвитку глибших та стійкіших емоцій, пов'язаних не лише з близь­кими, а й з віддаленими цілями, не тільки з тими об'єктами, що дитина сприймає, а й тими, які уявляє.  Діяльність породжує передусім позитивні емоції, причому своєю метою, сенсом, якого вона набуває для дитини, та самим процесом її виконання.  Зростає потреба дошкільника в товаристві ровесників, внаслідок чого інтен­сивно розвиваються соціальні емоції (симпатії, антипатії, уподобання тощо). Виникають інтелектуальні емоції. У процесі спілкування дитини з дорослими формуються її моральні почуття. Урізноманітнюються прояви почуття власної гідності: розвивається як самолюбство, так і почуття сорому, ніяковості.  Важливе значення у формуванні моральних почуттів мають дитячі уявлення про позитивні еталони, що дозволяють передбачати емоційні наслідки власної поведінки, завчасно переживати задоволення від її схвалення як "хорошої" або ж невдоволення від її оцінки як "поганої". Таке емоційне передбачення грає вирі­шальну роль у формуванні моральної поведінки дошкільника (О.В. Запорожець).  Дошкільник починає відособлюватися від дорослого, диференціюючи себе як самостійну людську істоту. При цьому поведінка дитини зорієнтована на до­рослого (його вчинки та стосунки з людьми) як зразок для наслідування.  Вирішальну роль у засвоєнні зразків поведінки відіграє оцінка, яку авторитетні для дитини люди дають іншим дорослим, дітям, героям казок та розповідей тощо.  Орієнтація поведінки дошкільника на дорослого зумовлює розвиток її довіль­ності, оскільки тепер постійно зіштовхуються як мінімум два бажання: зробити щось безпосередньо ("як хочеться") чи діяти відповідно до вимог дорослого ("за зразком"). З'являється новий тип поведінки, яку можна назвати особистісною.  Поступово розвивається певна ієрархія мотивів, їх супідрядність. Діяльність дитини тепер зумовлюється не окремими спонуканнями, а ієрархічною систе­мою мотивів, у якій основні та стійкі набувають провідної ролі, підпорядковуючи ситуативні пробудження. Пов'язано це з вольовими зусиллями, потрібними для досягнення емоційно привабливої мети.  Що старші стають діти, то рід­ше у їх поведінці проявляються афективні дії, їм легше впоратися з виконанням необхідних для до­сягнення мети дій всупереч обста­винам.  На розвиток вольових якостей позитивно впливає гра. Відособлю­ючись від дорослого, дошкільник вступає в активніші взаємини з од­нолітками, які реалізуються переду­сім у грі, де необхідно підкорятися певним правилам, обов'язковим для всіх, виконувати заздалегідь визна­чені дії.  Ігрова діяльність надає сенсу во­льовому зусиллю, робить його ефективнішим. На розвиток волі у цьому віці позитивно впливає продуктив­на та трудова діяльність дитини.  Дошкільник робить перші кроки у самопізнанні, розвитку самосвідо­мості. Об'єктами самопізнання є окремі частини тіла, дії, мовні акти, вчинки, переживання та особистісні якості.  З розвитком довільності психічних процесів стає можливим їх усвідомлення, що служить основою саморегуляції.  У спільній грі, виконуючи різноманітні завдання, діти порівнюють свої досяг­нення з досягненнями інших, оцінюють не лише наслідки своєї роботи, але й власні можливості, вчаться контролювати себе та ставити перед собою конкретні вимоги.  Самооцінка дитиною власних учинків, умінь та інших якостей формується на основі оціночних суджень дорослих. З віком зростає об'єктивність дитячих само­оцінок.  Характерною є схильність дитини до самоутвердження спочатку в очах до­рослих, потім — однолітків, а згодом — і у власних очах