Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Географія 1914-2014. Персоналії.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
21 Mб
Скачать

Джерела інформації та публікації про м.Ф. Ніколаєва:

  1. Науковий архів Полтавського краєзнавчого музею. – Спр. № 11-1565. – 118 арк.

  2. Центральний державний архів вищих органів влади. – Фонд 166. – Опис 12. – Спр. 5364.

  3. Белорусская сельскохозяйственная академия: 150 лет: Крат. очерк истории и деятельности. – Мн.: Ураджай, 1990. – 279 с.

  4. Николаев В.Ф. Из истории Полтавского краеведческого музея: Воспоминания / Под ред. Супруненко А.Б. – Полтава, 1991. – С. 9-12, 31.

  5. Кигим С. З історії Полтавського краєзнавчого музею (завідувачі музеєм – ботаніки брати Ніколаєві) // Четверта Полтавська наукова конференція з історичного краєзнавства: Матеріали до 825-річчя з часу першої літописної згадки міста Полтави та 1100-річчя появи перших поселень на її території. – Полтава, 1998. – С. 54-57.

  6. Самородов В.М. Брати Ніколаєви – першопрохідці природно-заповідної справи Полтавщини // Природоохоронний рух на Полтавщині: Матеріали наук.-практ. конф. – Полтава, 2006. – С. 13-16.

  7. В.І. Вернадский і Полтавщина: факти, документи бібліографія. Укладачі: Самородов В.М., Кигим С.Л. Наук. ред. К.М. Ситник. – Полтава: Полтав. літератор, 2008. – 260 с.

  8. Гармаш Т.П. Портрети діячів природоохоронної справи: Полтавщина (ХІХ – поч. ХХ ст.): монографія. – Полтава: ТОВ «АСМІ», 2009. – 196 с.

  9. Халимон О.В. Федір Курінний: епізоди життя та наукової творчості // Полтавський краєзнавчий музей: Зб. наук. статей . Вип. VII. – Полтава: Дивосвіт, 2012. – С.437-446.

К ОЛОНТАЙ Олексій (Олекса)

Мартинович (Маркіянович, Мартим’янович)

Народився 25.02.1884 року в селі Старі Санжари Полтавського повіту (тепер – Новосанжарського району) Полтавської губернії в родині козака-хлібороба, який мав 11 десятин землі, а ще займався виготовленням сідел. Навчався у Полтавській духовній семінарії. Вищу освіту здобув у 1913 р. в Харківському університеті, де навчався на природничому відділі фізико-математичного факультету.

З 1913 по 1917 рр. працював учителем географії Вищої початкової школи на Кубані, а з 1917 по 1919 рр. викладав географію у хлоп’ячій гімназії у Воронезькій губернії. Упродовж 1919–1925 рр. був учителем географії Полтавської трудшколи № 20, а в 1921–1923 рр. ― директором Полтавської трудшколи № 23, та викладав географію у Полтавському педтехнікумі імені М. Драгоманова(за сумісництвом).

У 1925 р. О. Колонтай переходить на викладацьку роботу до ПІНО, де до 1931 р. читав лекції з курсу економічної географії, а до 1933 р. викладав курс «Основи виробництва» для студентів кількох факультетів, був завідувачем кабінетом політехнізації, займався організацією екскурсій на виробництво й виробничих практик.

Про причини звільнення О.М.Колонтая з роботи в Наказі директора не вказуються. Але судячи з матеріалів допитів, йому закидали «недостатню партійність» у викладанні та «наклепи на радянську владу щодо причин голоду 1933 року». За цими «фактами антирадянської діяльності» він у тому ж 1933 р. був затриманий НКВС, але через 3 тижні звільнений з-під варти.

Між двома арештами викладає на робітфаках (зокрема, Інституту інженерів сільськогосподарського будівництва), працює лектором з хімії й фізики при полтавському залізничному технікумі. На час арешту – вчитель хімії і фізики при вечірній середній школі станції Полтава-Південна, а також школи майстрів Полтавського паровозоремонтного заводу.

Заарештований 5 вересня 1937 р. Проходив по колективній справі 14 представників полтавської інтелігенції, яких звинуватили у створенні «контрреволюційної націоналістичної організації» (разом із О.М. Колонтаєм у цій справі були заарештовані колишні викладачі педінституту В.О.Щепотьєв і Ю.Ф.Костенецький). Олекса Маркіянович єдиний із цієї групи повністю заперечував усі звинувачення. Він мав сміливість заявити на допиті 18 вересня 1937 року: «Радянська влада з метою знищення українського народу створює неіснуючі справи про українські контрреволюційні організації, заарештовує й засуджує людей ні в чому не повинних» (ошелешений слідчий записав це в спеціальному акті, [1, арк. 140]). Не дочекавшись «чистосердечного зізнання», слідчі фабрикують «показання» інших учасників справи. Особливо сильно каявся і називав десятки прізвищ «співучасників» Володимир Щепотьєв. Його «очна ставка» з Олексою Маркіяновичем була «останньою краплею» у справі. Слідчий запитує Щепотьєва, що він знає про «контрреволюційну націоналістичну діяльність» Колонтая. Той відповідає, що Колонтай був членом наукового товариства націоналістичного краєзнавчого характеру. Слідчий навіть не спромігся записати відповідь звинуваченого. Це «звинувачення», а також звинувачення в тому, що в молодості симпатизував РСДРП (меншовикам), невизнання своєї вини (не розкаяння в «злочинах»), та зухвалі заяви слідчим стали підставою для засудження О.М. Колонтая (як і більшості членів «групи») Особливою трійкою при УНКВС Полтавської області 17-19 листопада 1937 р. за ст.ст. 54-10, 54-11 КК УРСР до вищої міри покарання з конфіскацією майна. Вирок виконано 29 листопада 1937 р. у Полтаві.

Дружина – Любов Костянтинівна Колонтай, – неодноразово подавала запити щодо долі чоловіка і його реабілітації. Реабілітований Олекса Маркіянович Колонтай Полтавським обласним судом 5 липня 1958 р. Їхній єдиний син – Микола, загинув на фронті у вересні 1942 р.

Джерела інформації про О.М. Колонтая:

  1. Центральний державний архів вищих органів влади. – Фонд 166. – Опис 12. – Справа 3522.

  2. Архів Управління Служби безпеки України в Полтавській області. – Справа5179-с1-5.

  3. Архів ПНПУ імені В.Г. Короленка. Накази директора ІСВ за 1931-1933 рр.

ПЕДАН Ілько Сергійович

Народився 20 липня 1891 або 1893 р (в різних джерелах - по-різному), в містечку Білоцерківка Хорольського повіту (тепер – Великобагачанського району) на Полтавщині, у селянській родині.

Закінчив Сорочинську учительську семінарію і влаштувався на роботу вчителя двокласної школи на Поділлі. В 1912 – 1914 рр. був учителем зразкової школи при учительській семінарії в Сорочинцах. У 1914 р. вступив на навчання до Полтавського учительського інституту, однак навчання не закінчив, і лише в 1921 році отримав кваліфікацію викладача природничих дисциплін, закінчивши природничий відділ Полтавського інституту народної освіти.

У 1920 – 1921 рр. викладав природознавство у Полтавській трудшколі №12. Вивчав флору Полтавського повіту. В 1921 – 1922 рр. працював лаборантом з ботаніки Полтавського пролетарського музею. В цей час вивчав флору Миргородського повіту. Впродовж 1922 – 1924 рр. був викладачем природознавства на педагогічних курсах імені Б.Грінченка в Біликах. Вивчив флору Кобеляцького повіту, створював кабінет місцевої природи. Як пише у своїх спогадах керівник курсів у Біликах видатний педагог Г.Г. Ващенко: «Період з 1921 до кінця 1923 рр. був найактивнішим періодом в моєму житті. Я поставив завдання зробити з учительської школи в Біликах справжню українську педагогічну школу, що готувала б народних учителів-патріотів, міцно зв’язаних з селом, добре озброєних знанням і педагогічною технікою. В цьому я зустрів велику підтримку з боку студентів, природника Ілька Педана… Це був високий мужчина, ще молодий, але з занадто серйозним і навіть суворим обличчям» [4].

У 1924 – 1928 рр. І.С. Педан викладав геологію, фізику і хімію в Полтавському педагогічному технікумі імені Драгоманова. Через злиття педтехнікуму і ПІНО, був прийнятий на посаду викладача І-ї категорії з геології й мінералогії (наказ по ПІНО № 20 від 25.09.1928 р.).

Однак уже в 1929 р. отримує направлення від НКО УСРР на навчання в аспірантурі науково-дослідного Інституту геології у Харкові (його науковим керівником був академік В.В.Резніченко).

Оскільки він працює в ПІНО ще й у 1929-1930 навчальному році, то навчання в перший рік, очевидно, було заочним. У 1930 р. він завідує кабінетом землезнавства, читає лекції з геології й мінералогії на третьому курсі агробіологічного факультету, керує курсовими роботами; на підготовчому курсі факультету молодшого концентру викладає хімію й космографію; на третьому курсі цього факультету – методику неживої природи. У затверджених на 1929/1930 н.р. циклових комісіях (кафедр іще не існувало) І.С. Педан обраний заступником голови агробіологічної циклової комісії.

За Наказом директора ІНО, з 11.06.1930 р. І.С. Педану надана відпустка для участі в геологічній експедиції. Наказів за вересень-листопад 1930-го року поки що не виявлено. Але саме в цей період, коли ПІНО було перетворене на ПІСВ, Ілько Сергійович залишає роботу в нашому навчальному закладі.

Із 1932 р., після закінчення аспірантури, працював в Укргеолтресті, зокрема, проводив дослідження родовища ільменітів на Житомирщині.

26 липня 1938 р. його було заарештовано за звинуваченням у контрреволюційній шкідницькій діяльності й 9 березня 1939 р. військовим трибуналом Київського особливого військового округу засуджено на 8 років позбавлення волі, 3-х років урізання прав, та конфіскації майна. Відправлений у табори на лісоповал (в Зауралля). Невдовзі термін покарання був зменшений до 5 років, і до серпня 1943 р. І.С. Педан працював геологом тресту «Востокуглеразведка», на шахті «Букачача» в Забайкаллі, що входила в систему ГУЛАГ. Судимість знята тільки наприкінці 1956 (із забороною проживання у великих містах). Реабілітований І.С. Педан у 1957 р.

За не перевіреними даними, помер у Кривому Розі в 1958 р.

Джерела інформації про І.С. Педана:

1. Центральний державний архів вищих органів влади. – Фонд 166. – Опис 12. – Справа 5755.

2. Макаренко Д.Е. И.С. Педан // Геологический журнал. – Киев. – 1996.– № 3–4.

3. Репрессированные геологи. –3-е изд., испр. и доп., – М.-СПб., 1999. – С. 240.

4. Ващенко Г.Г. Моя автобіографія // Наук. зап. Укр. вільного ун-ту. Філос. ф-т. – Мюнхен, 1963. – Ч. 7. – С. 5-9.http://www.dnpb.gov.ua/id/536/?PHPSESSID=0e8a2db3a51ce32d7d3fa9ff8f4762c8

І ЛЛІЧЕВСЬКИЙ Олімпій Олександрович

Народився у 1865 р. в Херсонській губернії. Після закінчення Єлізаветградського реального училища в 1885 р. вступив до Петербурзького лісового інституту, однак через рік перейшов до Петровської сільськогосподарської академії, яку й закінчив у 1890 році. Академічну практику проходив в Тираспольському повіті Херсонської губернії, за результатами якої захистив дипломну роботу про особливості геологічної будови та ґрунтового покриву Тираспольського повіту.

У 1892-1893 рр. працював повітовим агрономом у Мокшанському і Липецькому повітах Тамбовської губернії. В 1894 р. брав участь в оціночних роботах Херсонського губернського земства. У 1895 р. працював повітовим агрономом в Усманському повіті Тамбовської губернії де одночасно завідував дослідним полем. У 1896-1898 рр. завідував відділом сільськогосподарської статистики Пермської губернії.

З 1899 по 1901 р. працював повітовим агрономом Костянтиноградського повіту Полтавської губернії. В 1901 р. обирається вченим секретарем Полтавського губернського сільськогосподарського товариства, в якому працював до 1921 р. Це товариство було створено за участю земства в кінці XIX ст. для поширення прогресивних форм та методів сільськогосподарського виробництва.Входив до складу редакції журналу «Хуторянин», був членом Вченої ради Полтавського дослідного поля. У 1921-22 рр. ― завідувач сільськогосподарського відділу Полтавського пролетарського музею. У грудні 1919 р. при Вищій робітничій школі засновано сільськогосподарський факультет (як прообраз вищого с.-г. навчального закладу на Полтавщині)[2], в якому О.О. Іллічевський викладає курс загального землеробства. У жовтні 1921 р. цей факультет реорганізований у сільськогосподарський технікум, який із жовтня 1923 р. називався агро-кооперативним, а з 1926/1927н.р. — політехнікумом(згідно з постановою ЦВК та РНК УРСР технікуми в Україні до 1931 року вважалися вищими навчальними закладами). У жовтні 1929 р. політехнікум увійшов до складу сільськогосподарського інституту (нині Державна Аграрна Академія), в якому Олімпій Олександрович разом із сином працював на кафедрі рослинництва, викладав курси землеробства та ґрунтознавства. Із 31 жовтня 1930 р. по 8 січня 1931 р .с.-г. інститут називався зоотехнічним. О.О.Іллічевський постановою кваліфікаційної комісії цього інституту став в.о. професора ґрунтознавства та геології.

Із 1930 по 1933 рр. працював за сумісництвом лектором курсів ґрунтознавства та геології Полтавського Інституту соціального виховання (як позаштатний доцент). Наказом від 2.10.1933р. у зв’язку зі зміною навчальних планів, що сталася внаслідок реорганізації інституту, вважати вибулим зі складу доцента геології Іллічевського О.О. (замість нього приступив до роботи на посаді позаштатного доцента кафедри біології М.І.Гавриленко).

Батько к.б.н., професора Сергія Іллічевського (1895-1961/2?) – флориста, геоботаніка, краєзнавця, діяча природоохоронного руху [3], випускника природничого відділення ПІНО 1923 р. Відомо, що С.О.Іллічевський на рубежі 1930-– 1940-х рр. у Полтаві доглядав хворого батька. Поки що не вдалося встановити рік, коли завершився життєвий шлях О.О.Іллічевського.

Джерела

  1. Центральний державний архів вищих органів влади. – Фонд 166. – Оп. 12. – Спр. 2934.

  2. http://www.history.univ.kiev.ua/ethnology/journal/ethnic_history_8/8_16.pdf

  3. http://www.ecoethics.ru/old/b42/52.html

  4. Кигим С.Л. Первый известный фотопортрет С.О. Илличевского: история поиска и описание // Полтавский краеведческий музей: Сб. науч. статей. Малоизвестные страницы истории, музееведение, охрана памяток. - Выпуск VІ / Редкол.: Волошин Ю.В., Киридон А.М., Мокляк В.О. и др. – Полтава: Дивосвіт, 2011. – С. 299-304.

Наукова публікація:

Іллічевський О.О. Алювіальні ґрунти Куземинського лучного масиву // Луки водозбору р.Ворскли. – Записки Полтавського с.-г. ін-ту. – Т. 4. – 1930.

СОКОЛОВ Михайло Олександрович

Народився в 1879 році в місті Гатчина Петербурзької губернії. Закінчив школу при Гатчинській учительській семінарії, потім навчався в міському училищі, після закінчення якого в 1895-1898 рр. продовжив навчання в Псковському землемірному училищі, а в 1898-1903 рр. – у Межевому інституті (отримав кваліфікацію «межовий інженер»). У 1903-1904 рр. працював у повітовій земельній комісії м. Перм. У 1904-1906 рр. служив за власним вибором в армії (прапорщиком). Після звільнення з армії з 1906 року працював в Межовому відомстві по різних губерніях Російської імперії, зокрема, й у Полтаві. В 1908/1909 і в 1919 роках керував практикою слухачів Полтавського землемірного училища, а в 1909/1910 навчальному році викладав геодезію на курсах в Харкові.

Брав участь у Першій світовій війні, як прапорщик піхоти, потрапив у німецький полон (в 1917 році був переправлений у Данію). Тільки в 1918 році повернувся до Полтави й працював тут за спеціальністю.

Із 1920 року знову займався викладацькою діяльністю (викладав геодезію в професійно-технічній школі при Першому українському технікумі й в межовому технікумі; в 1920-1925 рр. – в полтавській індустріальній та професійній школі, торгово-промисловій школі; в 1925/1926 рр. – в лектор землемірно-землеупорядчих курсів; 1922-1927 роках – полтавській землеупорядчій школі, індустріальному та землевпорядчому технікумі тощо). З 1921 року працює також у полтавському губернському комунальному відділі.

Коли в 1933 році у педагогічному інституті був відкритий географічний відділ, Михайла Олександровича запросили на посаду нештатного викладача геодезії та топографії (Наказ № 65 від 10.09.1933р.). Вдруге його зарахували на посаду нештатного доцента курсу геодезія з погодинною оплатою Наказом №15 з 15 січня 1935 р. (для студентів уже фізико-математичного факультету).