Викладачі географічних дисциплін, які працювали в пнпу імені в.Г. Короленка і його попередниках упродовж 1914 – 2014 років

Прізвище, ім’я, по батькові	Посади на час роботи		Роки роботи
Тарасов Василь Никифорович	Викладач історії та географії		1914 – 1917
Булдовський Олександр Теофілович	Голова науково-учебної ради педінституту, професор ПІНО		1917 – 1930
Ніколаєв Валентин Федорович	Голова науково-учебної ради педінституту, декан, професор ПІНО		1920–1923
Гавриленко Микола Іванович	Старший викладач учительського, педагогічного інститутів, ІНО		1920 – 1960 (з перервами)
Самбікін Михайло Митрофанович	Професор педінституту і ПІНО		1920 – 1934
Дубняк Кость Володимирович	Професор педінституту і ПІНО		1920 – 1922
Лук’яневич Борис Борисович	Викладач ПІНО		1921 – 1924
Матвієнко-Гарнага Федір Трохимович	Професор ПІНО		1921 – 1923
Рибаков Іван Федотович	Ректор ПІНО, професор (історик) викладач економічної географії		1919 – 1924
Пархоменко Володимир Олександрович	Професор історії; викладач економічної географії ПІНО		1924 – 1925
Ніколаєв Микола Федорович	Професор ПІНО		1924 – 1930
Колонтай Олекса Маркіянович	Професор ПІНО, доцент ІСВ		1925 – 1933
Педан Ілько Сергійович	Викладач ПІНО		1928 – 1930
Іллічевський Олімпій Олександрович	Позаштатний доцент ІСВ		1930 – 1933
Соколов Михайло Олександрович	Позаштатний викладач ПДПІ		1933 – 1935
Ткаченко Леонід Пилипович	Доцент, ст. викладач географії й геології Ректор Полтавського педінституту		1929 – 1941 1941 – 1942
Прохорова Лідія Іванівна	викладач учительського інституту		1946 – 1951
Нікітенко Наталія Іванівна	викладач учительського інституту		1947 – 1958
Гоженко Людмила Іванівна	Доцент ПДПІ		1990 – 1997
Злобіна Світлана Олександрівна	Старший викладач ПДПІ		1991 – 1997
Кушнір Людмила Миколаївна	Доцент ПДПІ, ПНПУ		1991 - по цей час
Кушнір Леонід Леонідович	Старший викладач ПДПІ		1991 – 2002
Бульба Степан Степанович	Старший викладач ПДПІ		1991 – 2001
Булава Леонід Миколайович	Завідувач кафедри, професор ПНПУ		1992 - по цей час
Мащенко Ольга Миколаївна	Доцент ПДПІ, ПНПУ		1992 - по цей час
Єрмаков В’ячеслав Володимирович	Доцент ПНПУ		1995- 1996, 2011- цей час
Вільховий Юрій Віталійович	Старший викладач		1996 – 2002
Іщенко Ігор Іванович	Ст. викладач, доцент ПДПУ		1999 – 2003
Іващенко Надія Семенівна	Викладач, географ, учитель		2000 – 2002
Вішнікіна Любов Петрівна	Доцент ПНПУ		2000 - по цей час
Шуканова Анжела Анатоліївна	Доцент ПНПУ		2003 – по цей час
Федій Олександр Анатолійович	Доцент ПНПУ		2003 – по цей час
Кубарєва Любов Дмитрівна	Старший викладач ПНПУ		2003 - по цей час
Швець Ольга Сергіївна	Асистент ПДПУ		2004 – 2007
Шевчук Сергій Миколайович	Доцент ПНПУ		2007 – по цей час
Викладачі, які з 1990 року викладали географічні дисципліни за сумісництвом
Закалюжний Віктор Маркович	Доцент ПНПУ		1990 – 1997
Шуканов Павло Васильович	Доцент		1990 –2000-ті
Смоляр Наталія Олексіївна	Доцент ПНПУ		2001 - по цей час
Логвин Михайло Михайлович	Доцент		В 2000-х рр.
Липницький Анатолій Володимирович	Викладач туризму й спортивного орієнтування		2003-2007
Лаврут Тетяна Валеріївна	Доцент		2004 – 2005
Лихман Максим Сергійович	Викладач географії		2006 – 2008
Япринець Тетяна Сергіївна	Викладач географії		2007 – по цей час
Смирнова Віра Геннадіївна	Доцент		2010– по цей час
Кушнір Галина Леонідівна	Асистент		2012
Декани, завідувачі кафедр (не географи), які мали відношення до організації географічної освіти
Білецький Федір Григорович	Завідувач відділення і кафедр	1930 – 1933
Мазепа Іван Ількович	Декан, завідувач відділу, кафедри	1932 – 1941
Єрмак Олександр Петрович	Завідувач кафедри	1990 – 2000
Кравченко Петро Анатолійович	Декан історичного факультету	1989-1997, 2002 -
Год Борис Васильович	Декан історичного факультету	1997 – 2002

Професійні портрети викладачів з короткими біографічними нарисами подаються в хронологічній послідовності (по мірі їхнього зарахування на роботу).

ТАРАСОВ Василь Никифорович

Перший викладач історії і географії в Полтавському учительському інституті (1914–1917)

В.Н. Тарасов народився 20 березня 1887 р. в багатодітній сім’ї селянина Нижегородської губернії Росії.[1] У 1906 році закінчив духовну семінарію в Нижньому Новгороді й зумів вступити на історико-філологічний факультет Казанського університету. Після його закінчення в 1910 році (з дипломом 1-го ступеня і званням учителя історії середніх навчальних закладів), все життя пропрацював на ниві освіти, зокрема, займався підготовкою майбутніх учителів.

Два роки він працював наставником в Кунарській учительській семінарії, а з 1912 р. ― в Єкатеринбурзькому вчительському інституті (на Уралі); був лектором з методики навчання історії й географії на курсах для підготовки «неповноправних» учителів вищих початкових училищ.

Став штатним викладачем історії і географії відкритого восени 1914 року Полтавського учительського інституту, і працював у ньому до 25.09.1917 року. Директор інституту О.К. Волнін так характеризує В.Н.Тарасова попечителеві округу: "…видный /../ и осведомлённый преподаватель своих предметов, особенно истории, и потому пользуется любовью учащихся и популярностью среди них; на службе усердный работник, /../ общителен и услужлив /../".

Викладав курси загальної та російської історії з методикою їх навчання; загальної та російської географії з методикою їх навчання. Відповідно до програмних вимог, та виходячи з особистості викладача, курс географії в інституті був, скоріше, переважно країнознавчого і політекономічного змісту.

А.С. Макаренко так пише про знання наук, основи яких викладав в Полтавському учительському інституті В.Н. Тарасов: «Географію знаю чудово»; «Історія мій любимий предмет» [2].

Василь Никифорович написав спогади про діяльність інституту в цілому і про А.С. Макаренка, як його видатного випускника, зокрема. Ці спогади покладені в основу кількох історичних нарисів про перший період існування нашого закладу (звичайно, після їхнього критичного переосмислення авторами та співставлення з іншими джерелами інформації).

Відомо також, що В.Н.Тарасов викладав історію та був головою педагогічної ради полтавської жіночої гімназії Н.О.Старицької (на її місці зараз новий корпус Педуніверситету та середня школа № 6). У 8-му педагогічному класі гімназії викладав педагогіку, історію та методику її навчання.

У зв’язку з вимогою більшості вихованців Полтавського учительського інституту з нового 1917/1918 навчального року перейти на українську мову викладання, майже всі викладачі прийняли рішення покинути його й попросили про призначення в аналогічні інститути з російською мовою викладання. Якраз в цей час міністерство народної освіти Тимчасового уряду організовувало ряд нових учительських інститутів у Росії. В один із них – Тверський, ‒ 28 серпня 1917 року В.Н.Тарасов отримав направлення міністерства.

Важко сказати напевне, але можливо до цього призначення мав відношення В.І. Вернадський, який з весни 1917 р., як видний діяч конституційно-демократичної партії, очолював комісію з навчальних і наукових закладів міністерства освіти. Відомо, що саме він лобіював відкриття Тверського учительського інституту, і разом з тим, був пов’язаний родинними зв’язками з Полтавою. Процеси українізації в Полтаві Вернадський зустрів досить вороже, тож можливо й допоміг росіянину-історикові з Полтави знайти нову посаду в Росії (між іншим, за грою випадку, саме в Полтаву Вернадський всього через декілька місяців сам утече від більшовиків, які захоплять владу в Петрограді).

В.Н. Тарасов ще 8 вересня 1917 р. був присутній на останньому засіданні педагогічної ради старого складу в Полтавському учительському інституті, оскільки реально аналогічний заклад у Твері був відкритий тільки 2 листопада 1917 р. З цим закладом у подальшому пов’язані 34 роки роботи Василя Никифоровича. Він не став видатний ученим. Але належав до категорії знаючих і порядних викладачів, щиро відданих професії, про яких у пам’яті студентів і колег залишаються найтепліші спогади [3, 4].

І так, В.Н. Тарасов був призначений на посаду викладача історії та географії словесно-історичного відділення Тверського учительського інституту (який пізніше став Калінінським педагогічним інститутом; а зараз – Тверський державний університет). Йому було доручено читання лекцій з історії культури стародавнього Сходу, Греції та Риму й заняття з методики навчання історії. Пізніше він проводив заняття зі й стародавньої історії, географії та політекономії. Для студентів ним був укладений «Історико-географічний довідник із стародавньої історії», написана методична стаття «Використання карти на уроках стародавньої історії». Таким чином, він продовжував інтегративний підхід до формування історичних і географічних знань, започаткований ще під час роботи в Полтаві. У 1930-х роках завідував історичним кабінетом. 28.ХІІ.1940 року рішенням Вищої Атестаційної комісії Наркомату освіти він був затверджений на посаді доцента кафедри загальної історії Калінінського педагогічного інституту. З цієї посади він і був звільнений на пенсію 9 вересня 1951 р., у віці 64-х років. Помер В.Н.Тарасов у віці 70 років, 10.Х.1957 року.

Спогади Василя Никифоровича Тарасова:

Тарасов В.Н. В Полтавском учительском институте. (Из воспоминаний об А. С. Макаренко) // О педагогической деятельности А. С. Макаренко / Труды института теории и истории педагогики. Известия АПН РСФСР. – Вып.38. – 1952. — С.143-150.

http://makarenko-museum.ru/lib/Science/Sborn/Izvestia_APN_o_ped_deyat_ASM_1952.pdf

Тарасов В.Н. В Полтавском учительском институте // Воспоминания о Макаренко. [Сб. мат.] – Л.: Лениздат, 1960. – С. 41-49 (Примітка: скорочений варіант попередньої статті).

Джерела інформації про В.Н. Тарасова

1. Российский государственный исторический архив. ― Ф. 1349 ‒Оп. 2. ‒Д. 562. ‒Л. 38-41, 62-63

http://fgurgia.ru/showObject.do?object=115844217

2. Личное дело студента А. Макаренко. Новые архивные материалы / Н. Лялин // «Учительская газета» — №11 от 23 марта 2004 года. http://www.ug.ru/archive/3336

3. Серёгина И.Г. Исторический факультет Тверского государственного университета // Вестник Тверского государственного университета. Серия: История. –2007. –№ 20 (48). –С. 3 - 9.