1

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

ОСОБИСТІСНІ ВІДМІННОСТІ ОСІБ З РІЗНИМ ТИПОМ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

Курсова робота з клінічної психології

студента 3 курсу 35 групи

галузі знань:

0301 Соціально-політичні науки

напряму підготовки:

6.030102 Психологія

Андрія Леонідовича Троценка

Науковий керівник:

кандидат психологічних наук

старший викладач

О.В. Мазяр

м. Житомир – 2014 рік

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………	3
Розділ І. Теоретичний аналіз проблеми особис­тісних відмінностей осіб із різним типом нервової систе­ми
Проблема особистісних відмінностей у психології…………….	6
1.2. Основні характеристики психофізіологічних відмінностей……
1.3. Особливості взаємозв’язку особистісних рис та типу нервової системи………………………………………………………………….
Розділ ІІ. Методи та методика дослідження
2.1. Методичні підходи до організації емпіричних досліджень особистісних відмінностей осіб з різним типом нервової сис­теми………………………………………………………………………
2.2. Методика та організація дослідження особистісних відмін­ностей осіб з різним типом нервової системи……………………….
Розділ ІІІ. Дослідження особистісних відмінностей осіб з різним типом нервової системи
3.1. Аналіз результатів дослідження особистісних відмінностей (за методикою Р.Б. Кеттелла) та типу нервової системи (за методикою Є.П. Ільїна)
3.2. Особливості зв’язку особистісних відмінностей з типами нер­вової системи……………………………………………………………
Висновки……………………………………………………………………..
Списки використаних джерел…………………………………………….
Додатки………………………………………………………………………

Вступ

Актуальність дослідження. Актуальність визначається зростаючою потребою суспільства у комплексному вивченні людини, пов’язаному з необхідністю врахування гуманістичного фактору у трудовій діяльності. Це передбачає врахування зв’язку типів нервової системи з особистісними рисами. Досліджень, спрямованих на вивчення цієї теми недостатньо, особливо в українській науковій сфері. Загалом дана тема відриває двері для розуміння психофізіологічних основ індивідуальних відмінностей між людьми.

Особистісні риси були предметом вивчення у працях О.М. Леонтьєва, О.Ф. Лазурського, Р.Б. Кеттелла, Г.У. Олпорта, А. Адлера. Дослідження типів нервової системи, а також вчення про вищу нервову діяльність започаткував та російський фізіолог І.П. Павлов. До цієї категорії праць також можна віднести роботи В.М. Бехтерєва, І.М. Сєченова та П.К. Анохіна. Аспекти психофізіології індивідуальних відмінностей висвітлені у працях Г.Ю. Айзенка, Г.М. Теплова, В.Д Небиліцина, Б.Г. Ананьєва, Е.О. Голубєвої, В.С. Мерліна, Є.П. Ільїна, В.М. Русалова.

Об’єкт дослідження: особливості зв’язку особистісних рис з властивостями нервової системи.

Предмет дослідження: особливості зв’язку особистісних рис із сильним та слабким типами нервової системи.

Мета дослідження: дослідити особливості зв’язку особистісних відмінностей осіб із різним типом нервової системи.

Гіпотеза дослідження. В основі нашого дослідження лежить припущення про наявність зв’язку між типами нервової системи та рисами особистості. Для осіб зі слабкою НС характерними є так риси: боязкість; підпорядкованість; чутливість; консерватизм; емоційна; нестійкість; дипломатичність. Представникам із сильною нервовою системою відповідають такі риси: сміливість; домінантність; жорсткість; радикалізм; емоційна стійкість; недисциплінованість.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати наукову літературу з проблеми особистісних та психофізіологічних відмінностей і особливості їх взаємозв’язку;

2. Підібрати методи дослідження особистісних рис осіб і типу нервової системи;

3. Дослідити особливості взаємозв’язку особистісних рис та типу нервової системи.

Методологічні та теоретичні основи дослідження. Методологічна основа наукової роботи ґрунтується на теорії інтегрального підходу вивчення особистості та дослідженнях типологічних особливостей властивостей темпераменту (В.С. Мерліна); теорії особистісних рис (Р.Б. Кеттелла) та досліджень з психофізіології індивідуальних відмінностей (Г.М. Теплова, В.Д Небиліцина, Е.О. Голубєвої).

Методи та організація дослідження. Дослідження особистісних відмінностей осіб із різним типом нервової системи проводилося за методиками Р.Б. Кеттелла та Є.П. Ільїна на базі Житомирського державного університету імені І.Я. Франка. Вибірка склала …… осіб чоловічої та жіночої статі (студенти І-V курсів). Дослідження проводилося впродовж лютого-березня 2014 року.

Надійність і вірогідність. Надійність і вірогідність результатів наукової роботи підтверджуються використанням методів релевантних меті і завданням дослідження, застосуванням методів математичної статистики та репрезентативністю вибірки (32 особи)

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження. Уточнення результатів дослідження особливостей зв’язку типів нервової системи та особистісних рис (на основі досліджень Е.О. Голубєвої).

Практичне значення. Отримані результати дослідження визначать перспективність подальшого вивчення особистісних відмінностей людей з різними типами нервової системи і, на їх основі, поєднань з іншими типологічними характеристиками або особливостями. Також результати можна буде використовувати у психодіагностиці як перспективний підхід, при відборі кандидатів на посади, які вимагають врахування зв’язку типів нервової системи та особистісних рис; можливість знаходження, розробки і адаптації, для представників кожного типу нервової системи найкращих і найефективніших методів навчання і виховання, організації праці і життя.

Розділ І. Теоретичний аналіз проблеми особис­тісних відмінностей осіб із різним типом нервової систе­ми

1.1. Проблема особистісних відмінностей у психології

Особистість та її відмінності були та залишаються предметом вивчення багатьох науковців. Ці поняття є одними з найбільш багатoзначних. Сутність особистості вивчали такі видатні психологи, як С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв, Г.Ю. Айзенк та Г.У. Олпорт. Наприклад, С.Л. Рубінштейн розглядав oсобистість у контексті розрoблюваних ним принципів детермінізму та єдності свідомoсті й діяльності [34]. На йoго думку, oсобистість у з’яcуванні пcихічних прoцесів поcтає як взaємопов’язана cукупність внутрішніх умoв, через які зaлoмлюються внутрішні діяння (психічні властивості та стани). Згідно з О.М. Леонтьєвим «осoбистість – це продукт суспільно-історичного і онтогенетичного розвитку людини» [16, c. 16]. Г.Ю. Айзенк вважав, що «осoбистість – це більш-менш стабільна і стійка структура характеру, темпераменту, інтелекту і конституції людини, яка визначає її індивідуальне пристосування дo оточуючoго світу» [1, с. 12]. У психології індивідуальності Г.У. Олпорта «осoбистість – це динамічна організація психофізичних систем індивіда, які детермінують йoго своєрідне пристoсування до середoвища» [30, с. 6]. Під динамічною організацією він має на увазі, що поведінка людини постійно змінюється та еволюціонує, тобто, особистість не є статичною сутністю, а слова поведінка та мислення уособлюють всі види людської активності. Олпорт вважав, що особистість проявляється певним чином в усіх спостережуваних проявах поведінки людини. Також він визначає поняття темперамент і характер окремо від поняття особистість. На його думку темперамент, є ніби первинним матеріалом, з якого будується особистість, а також має важливе значення стосовно спадкових аспектів емоційної сфери і генетичної обдарованості особистості. Згідно з Р.Б. Кеттеллом, «особистість – це те, що дозволяє нам передбачити людську поведінку в окремій ситуації» [13, с. 202]. Значення поняття «особистість» неоднозначне. Тому у роботі ми користуватимемося визначенням одного з психологів, а саме О.Л. Леонтьєва.

Особистістю людський індивід стає лише в результаті взаємодії з іншими людьми. Підтвердженням цього є ряд багатьох фактів, які були зафіксовані в історії. Наприклад, діти, які виживали і виростали виключно у дикій природі без оточуючого суспільства, і без людського спілкування. Потрапляючи до цивілізації вони згодом помирали. Вплив суспільства на становлення людини як особистості має колосальний вплив. Як зазначав Ананьєв, групи властивостей індивіда, особистості і суб’єкта діяльності формуються у взаємодії людини з оточуючою дійсністю [3]. Альфред Адлер вважав, що стиль життя людини формується в період від трьох до пяти років під впливом різних властивостей організму і стилів виховання [2].

Особистісні відмінності були предметом дослідження у працях Р.Б. Кеттелла, Г.У. Олпорта та А. Адлера [13, 30, 2]. Вони розвивали свої погляди в руслі диспозиційного напряму, згідно з яким поведінкові тенденції людей є постійними з плином часу та змінами ситуацій. Відповідно до нього поведінку людини можна передбачити визначивши її особистісні риси за допомогою опитувальників.

Наукова діяльність Р.Б. Кеттелла була спрямована на вивчення саме індивідуальних рис особистості, розрізнення яких є центральним у його теоретичній концепції. Він їх узагальнено поділяє на дві категорії: поверхові (сукупність поведінкових характеристик, які являють собою набір видимих елементів поведінки людини) та вихідні (базові структури, які визначають різноманітні форми поведінки людини) [13].

На основі цього Р. Кеттелл склав перелік поверхових рис, які складаються з шістнадцяти основних первинних факторів. Кожен з них має біполярні (протилежні) назви та характеристики особистісних рис а також різних сфер людської психіки і діяльності. Раймонд Кеттелл вважає, що поведінку будь-якої людини можна передбачити, оскільки кожен має схильність, у різних ситуаціях, завжди реагувати майже однаково. Таким чином він створює власну класифікацію, спираючись на результати факторного аналізу.

Табл. №1

Поверхові риси особистості (за Р.Б. Кеттеллом)

Фактори	Негативний полюс	Позитивний полюс
A	Замкнутість	Товариськість
B	Рівень інтелектуального розвитку
C	Емоційна нестійкість	Емоційна стійкість
E	Підпорядкованість	Домінантність
F	Стриманість	Експресивність
G	Низька нормативність поведінки	Висока нормативність поведінки
H	Боязкість	Сміливість
I	Жорсткість	Чутливість
L	Довірливість	Підозрілість
M	Практичність	Мрійливість
N	Прямолінійність	Дипломатичність
O	Впевненість у собі	Тривожність
Q1	Консерватизм	Радикалізм
Q2	Конформізм	Нонконформізм
Q3	Низький самоконтроль	Високий самоконтроль
Q4	Розслабленість	Напруженість
MD	Адекватність самооцінки

Згідно з Кеттеллом, вихідні риси в залежності від джерела поділяються на два підтипи: конституційні (розвиваються на основі фізіологічних та біологічних даних людини) і риси сформовані середовищем (визначаються впливом соціального середовища). У свою чергу вихідні риси також розрізняються за модальністю. Здібності визначають вміння і ефективність в досягненні поставлених цілей. Темперамент відноситься до емоційного типу поведінки. Динамічні риси відображають мотиваційні елементи поведінки людини, які спрямовують до конкретних цілей. Важливе значення у структурній теорії рис особистості Р.Б. Кеттелла також мають загальні та унікальні риси. Перші наявні різною мірою в усіх представників однієї культури, другі проявляються у кількох людей або в однієї, особливо в сфері установок та інтересів [43].

На основі теоретичного та практичного використання методики Р.Б. Кеттелла, а також проаналізованих кількісних та якісних даних вітчизняним психологом О.М. Капустіною були внесені зміни в інтерпретацію факторів і, на основі цього, виділені окремі блоки особистісних рис (інтелектуальні, емоційно-вольові та комунікативні) [12].

Відомими також є роботи американського психолога Гордона Олпорта та його концепція рис особистості [30]. Він запропонував вісім основних критеріїв до розуміння поняття «риса» особистості:

1. не просто номінальне значення;

2. більшою мірою генералізована, ніж звичка;

3. спрямовує або, принаймні, детермінує поведінку;

4. може бути виявлена емпіричним шляхом;

5. є відносно незалежною;

6. не є синонімом моральної або соціальної оцінки;

7. припускає два плани розгляду: особливості особистості того, хто має цю рису, і поширеність цієї риси у суспільстві в цілому;

8. дії, або навіть звички, несумісні з рисою особистості, не є доказом її відсутності.

Олпотр наголошує на важливості варіативності поведінки людини, зумовлювану екологічними, соціальними і ситуативними факторами. Згідно з його теорією, вік, стать, соціальний статус є важливими чинниками, які впливають на поведінку особистості та обумовлюють напрямок її розвитку. Олпорт розрізняє загальні та індивідуальні риси людини. Перші включають будь-які характеристики, притаманні певним особам в межах певної культури. У кожного ці риси ніколи не виражаються однаково. Індивідуальні характеристики не порівнюються з іншими людьми. За словами Олпорта, це «нейропсихічні елементи, які керують, спрямовують і мотивують окремі види адаптивної поведінки» [30, с. 58]. Ця категорія рис проявляється у кожної людини унікально і найбільш точно відображає її особистісну структуру. Однак з цією ідеєю не погоджувався Кеттелл, який вважав, що риси не мають нейропсихологічних особливостей і їх можна визначити лише завдяки точному вимірюванні спостережуваної поведінки [43]. Олпорт надавав однакове значення впливу середовища і спадковості на прояв особистісних рис. Емпірична валідизація цього підходу не була підтверджена в практичних дослідженнях, проте сприяла розвитку вчення про риси особистості.

Вивченням типів людини займався і Г.Ю. Айзенк [5]. Основна ідея його теорії полягає у тому, що елементи особистості мають ієрархічну модель. На відмінну від Кеттелла, Айзенк був впевнений, що для того щоб пояснити поведінкові реакції людини необхідно не менше, ніж три суперриси (які він називає типами). Особистісні риси, на його погляд, перш за все, визначаються генетично, але при цьому не заперечується і вплив навколишнього середовища. У структурі теорії Г. Айзенка основними складовими ієрархічної моделі є класифікація особистостей з переважанням типів екстраверсії - інтроверсії і нейротизму - стабільності [43]. Ці компоненти мають широкий спектр індивідуальних відмінностей. Екстраверти характеризуються комунікабельністю, імпульсивністю та збудливістю. Для інтровертів притаманними є такі риси як стриманість, самоконтроль та схильність до глибокого самоаналізу. Особистостям зі стабільним типом притаманною є тенденція до спокою та контрольованості. Особи в яких переважає рівень нейротизму схильні до тривоги, частої зміни настрою і депресії. Згодом він виокремлює ще один тип, який мав назву психотизм - сила суперего. Люди з високим рівнем вираженості цього компоненту егоцентричні, імпульсивні, байдужі до інших та важко контактують з ними. Айзенк припускав, що психотизм є генетичною схильністю, що характеризується перевагою до усамітнення і нечутливістю до інших людей. Такий тип як сила супер его переважає у людей з високим рівнем чутливості, комунікабельністю і здатністю до співпереживання та співчуття.

Табл. №2

Чотири категорії людей, за описом Айзенка

		Стабільний	Невротичний
	Екстраверт	Спокійний, врівноважений, надійний, контрольований, миролюбний, уважний, турботливий, пасивний	Легко піддається змінам настрою, тривожний, розсудливий, замкнутий, нетовариський, тихий
	Інтроверт	Лідер, безтурботний, веселий, поступливий, чуйний, балакучий, доброзичливий, товариський	Тривожний, агресивний, збудливий, непостійний, імпульсивний, активний, оптимістичний

Кожна категорія, включаючи складові її риси, є результатом комбінації високого і низького рівня інтроверсії і екстраверсії з високим або низьким рівнем стабільності і нейротизму. Варто також зазначити, що Айзенк приділяв велике значення індивідуальним відмінностям поведінки людини, визначити які можна за допомогою факторного аналізу. На основі отриманих даних, проведених досліджень, були виявлені відмінності між екстравертами та інтровертами [43]:

• Інтроверти віддають перевагу теоретичним та науковим види діяльності а екстраверти схильні віддавати перевагу роботі, пов'язаній з спілкуванню іншими людьми.

• У коледжі інтроверти досягають більших успіхів, ніж екстраверти. Також студенти, що залишають коледж через психіатричні хвороби частіше є інтровертами; в той час як ті студенти, які відраховуються з університету частіше екстраверти.

• Інтроверти відчувають себе бадьорими вранці, екстраверти – ввечері.

Отже, риси особистості були предметом вивчення багатьох науковців кожен з яких по-різному їх інтерпретував. Згідно з Кеттеллом це стійкі особливості поведінки людини, що повторюються в різних ситуаціях; як стабільну схильність поводитися певним чином, що виражається у різних соціальних умовах. Г.Ю. Айзенк риси особистості виражає як спосіб поведінки в певних життєвих сферах. Олпорт особистісні риси визначав як нейропсихічні елементи, які спрямовують і мотивують певні види адаптивної поведінки, керують нею. Вони проявляються у взаємодії людини з оточуючою дійсністю в залежності від ситуації та індивідуально-типологічних відмінностей.