53. Суцільна колективізація та її вплив на стан сільського господарства.

Дуже суперечливі, а часто і трагічні наслідки мала колективізація сільського господарства, яка стала здійснюватися в Україні та інших республіках на основі рішень ХV з’їзду ВКП(б), який відбувався в грудні 1927 р. На ньому йшла мова про розвиток усіх форм кооперування, про поступовий перехід до колективних форм обробітку землі на основі нової техніки, а не навпаки. Рішеннями з’їзду не визначалися ні терміни, ні тим більше єдина форма чи спосіб кооперування селянських господарств. Однак у ході хлібних заготівель політика всілякого розвитку кооперування в усіх його формах поступово деформувалася в політику підтримки виключно одного різновиду кооперації — колективного господарства (колгоспу). Така зміна поглядів і позиції партгоспноменклатури — результат її невміння налагодити в умовах непу взаємно вигідну торгівлю на ринку зерна між державою і селянськими господарствами, а також бажання взагалі позбутися своїх численних контрагентів шляхом їх об’єднання в одержавлені колгоспи або в комуни.

З весни 1928 р. партійно-державні органи приступили до форсування організації колгоспів. Улітку 1929 р. було оголошено заклик «суцільної колективізації» цілих округів. У жовтні 1929 р. це завдання ставилося вже перед окремими областями. Територіальна експансія колгоспного будівництва супроводжувалася скороченням строків його проведення. Опір селянських мас нав’язаній зверху колективізації придушувався найжорстокішими заходами. Першими їх жертвами стали розкуркулювані заможні селяни. Перша хвиля розкуркулення прийшлася в Україні на другу половину січня—початок березня 1930 р. Вона охопила 2525 тис. селянських господарств із загальної кількості 5045 тис. господарств. Станом на 10 березня 1930 р. під розкуркулення підпало 61887 господарств, тобто 2,5% їх загальної кількості. Було експроприйовано 582 тис. га землі, 58,6 тис. голів робочої худоби. Конфісковане майно вартістю в 40,3 млн крб. передали до неподільних фондів колгоспів. Розкуркулених часто депортували за межі України. Тільки за період 1930—перша половина 1931 р. з країни було депортовано 95,8 тис. сімей. Загальна кількість експроприйованих селянських господарств становила близько 200 тисяч.

Новостворені колгоспи не справлялися з покладеними на них функціями, зокрема з виконанням хлібозаготівельних планів. Через відсутність у колгоспників матеріальної зацікавленості у підвищенні громадського виробництва колгоспів, низький рівень механізації і машинізації, отоварювання трудоднів за залишковим принципом тощо, сільськогосподарське виробництво почало швидко деградувати. З року в рік у першій п’ятирічці обсяг державних заготівель ставав усе меншим.

54. Економіка України в роки Другої світової війни.

Початок Другої світової війни приніс Україні значні територіальні зміни. Західноукраїнські землі ( Східна Галичина, Західна Волинь у 1939 р., Північна Буковина і Південна Бессарабія у 1940 р.) були приєднані до Радянської України і СРСР в цілому. Це призвело до важливих економічних змін. Було ліквідовано приватну власність на основні засоби виробництва, націоналізовано поміщицькі землі, промислові підприємства, торгівлю і транспорт. На селі здійснювалася експропріація власності заможного селянства.

Водночас радянська влада асигнувала значні кошти на реконструкцію промислових підприємств. Зі Сходу направляли ешелони з верстатами, обладнанням, машинами. Особливу увагу приділяли підприємствам харчової, легкої, місцевої промисловості. На початок Великої Вітчизняної війни 1941р. у Західній Україні фактично було ліквідовано безробіття. Будівництво і реконструкція фабрик і заводів збільшили потребу в робочій силі. Розпочалося переселення робітників у східні райони України. Проводилась земельна реформа. Суцільна колективізація сільського господарства не ставила її головної мети. Конфісковані землеволодіння передавалися селянським комітетам, яким належало поділити її серед безземельних і малоземельних селян. Решта мала послужити основою для створення радгоспів і колгоспів. Колективізація розпочалася навесні 1940 р. До середини 1941 р. було колективізовано близько 13% господарств.

Поспіх в одержавленні засобів виробництва і торгівлі, коли, незважаючи на політичну й економічну недоцільність, було націоналізовано сотні дрібних, фактично ремісничих підприємств, а також кооперації, надмірне скорочення приватної торговельної мережі, бюрократична неповороткість нових управлінських структур у сфері виробництва і обслуговування привели до значних перебоїв у постачанні населення товарами першої необхідності. Ці та інші упущення, що негативно вплинули на матеріальне становище населення, не кажучи вже про репресії, не могли не викликати, а в багатьох випадках і зміцнити політичні сумніви значної частини західноукраїнського суспільства.

У 40-х роках остаточно виявилося призначення збудованої „матеріально-технічної бази соціалізму” як, потужного воєнно-промислового комплексу. На початку війни господарство України було переорієнтовано на потреби оборони. Почалася масова евакуація на Схід заводів, робітників та інженерів. Майже все обладнання з українських електростанцій було вивезено і встановлено на нових станціях. Зерно та інші види продовольства форсованими темпами вивозились на державні заготівельні пункти. Що неможливо було вивезти – спалювали. У Донбасі були затоплені всі шахти, зруйновані мости, залізниці, телеграфні лінії тощо.

Фашистський режим, який встановився на українських землях, поставив перед собою завдання підкорити й колонізувати Україну. Серед інших заходів окупаційної влади окремо слід підкреслити примусову мобілізацію робочої сили з України. Німці з властивою їм педантичністю здійснювали пограбування України, вивозячи з неї промислове устаткування, культурні цінності, худобу, зерно, м’ясо, олію, масло, цукор і навіть чорнозем та викопані фруктові дерева. Промислові підприємства, що залишилися непошкодженими оголошувалися власністю Німеччини і нещадно експлуатувалися.

Відступаючи з України, фашисти, як і більшовики в 1941р., вдавалися до тактики „спаленої землі, тобто знищували за собою все, що б міг використати противник. Як наслідок, Україна в ході Другої світової війни зазнала більше руйнувань, ніж будь-яка інша європейська країна. На руїни було перетворено 720 великих і малих міст, 28 тис. сіл України, 16,5 тис. промислових підприємств, 18 тис. лікувальних установ, 33 тис. шкіл, технікумів, вузів і науково-дослідних інститутів, 19 тис. бібліотек, понад 30 тис. колгоспів, МТС. Десять мільйонів чоловік залишились без даху над головою. Проте найстрашнішими були людські втрати, які становили 8млн.чол. (військові – 2,5млн., цивільні – 5,5 млн.). Загальні демографічні втрати, які включають убитих в боях, померлих у концтаборах, депортованих, евакуйованих та емігрантів, становлять 14,5 млн. чол.