49. Політика «воєнного комунізму»

В Україні послідовний перехід до політики «воєнного комунізму» почався з відновленням радянської влади на початку 1919 р. Враховуючи місцеві умови, її заходи впроваджували помірними темпами. 11 січня 1919 р. радянський уряд України видав декрет про порядок націоналізації підприємств. Керівництво цим процесом здійснювали Укрраднаргосп та його главки — Укрголовцукор, Укрголовспирт тощо. За короткий строк були націоналізовані підприємства провідних галузей промисловості й транспорту: металургійної, машинобудівної, хімічної, харчової, легкої тощо. Зокрема, тільки в цукровій промисловості було одержавлено понад 200 заводів, на яких працювали більш як 100 тис. робітників.

Одночасно з націоналізацією промисловості вирішувалася і продовольча проблема. На початку 1919 р. низкою декретів в українському селі було запроваджено продовольчу розкладку. Її обсяг визначили в 140 млн пудів. Їх розверстали між губерніями і повітами, а вже ті доводили відповідні завдання для кожного села і селянського господарства. Була заборонена хлібна торгівля на базарах. Улітку 1920 р. вся Україна була оголошена територією державних заготівель. Тут було заготовлено 71,5 млн пудів хліба (проти 10,5 млн пудів у 1919 р.).

У мирних умовах вирішення продовольчої проблеми на основі збереження нееквівалентного обміну між містом і селом було неможливим. За свій хліб та інші продовольчі товари і сировину селяни вимагали не знецінені радянські гроші, а предмети широкого вжитку, сільськогосподарську техніку і реманент Задовольнити цей попит було несила майже повністю одержавленій, зруйнованій і керованій збюрокраченим апаратом промисловості.

На кінець громадянської війни стало ясно, що воєнний комунізм як політика і як тип господарської системи себе не виправдав.

50. Нова економічна політика і відбудова народного господарства України в 20-их роках.

Навесні 1921 р. збанкрутіла політика «воєнного комунізму» була замінена новою економічною політикою (НЕП). Згідно з законом допускалася свобода торгівлі в рамках місцевого обороту і паралельно з нею обмін надлишків селянської продукції на товари промисловості й сільськогосподарського виробництва.

Отже, господарські зв’язки міста і села повинні були розвиватися за двома напрямами: по лінії товарообміну (в натуральній формі) і місцевої ринкової торгівлі. Передбачалася така техніка здійснення товарообміну: сільськогосподарські машини та устаткування, реманент, добрива, інші промислові товари повинні були передаватися державою кооперації, а та — розподіляти їх серед селян в обмін на надлишки продуктів і фуражу. Ці товари і продукти повинні були належати державі. Товари ж самої кооперації обмінювалися між кооперативами, а також між кооперативами і приватними особами.

Запроваджений замість відміненої продрозкладки продподаток був значно меншим за останню за розмірами. Доводився продовольчий податок до селян заздалегідь, до початку польових робіт Після виконання поставок з податку в селянських господарствах залишалася значна частина виробленого продукту, яким селяни могли розпоряджатися за власним розсудом. У цілому по країні продподаток 1921/22 р. був визначений у розмірі 240 млн пуд. хліба замість 423 млн пуд. продрозкладки, встановленої на 1920/21 р. Крім того, намічалося зібрати шляхом так званого товарообміну ще 160 млн пуд., який в майбутньому, як гадали, і стане єдиним джерелом одержання сільськогосподарських продуктів і сировини. В Україні розмір податку на 1921 р. становив 117 млн пуд. на зернові культури проти 160 млн пуд. розкладки у 1920 р.

Товарообмінні операції, які організовувала споживча кооперація, так і не вийшла із зародкового стану. Через слабкість свого апарату, який залишився по суті постачально-розподільчим, нерозвинутість власної виробничої бази, а головне, — руйнацію легкої та харчової промисловості споживча кооперація не справлялася з покладеними на неї функціями. Її апарат по-старому використовувався для розподілення незначних товарних фондів за директивами і планами центральних державних органів.