38. Економічна політика Петра і та її вплив на економіку України.

Реформи Петра І викликали значний розвиток промисловості в Україні у XVIII ст. У першій чверті XVIII ст. розпочалися широкі пошуки і використання корисних копалин. У 1700 р. було видано указ про пошуки корисних копалин; до пошуків запрошувалося все населення і було обіцяно нагороду тим, хто їх знайде. Завдяки цьому було відкрито багато родовищ і на Україні.

У 1719 р. було створено спеціальний орган управління гірничою промисловістю — Берг-колегія. Держава відмовлялась від монополії на будівництво «рудних заводів» і дозволяла будувати їх приватним особам. Поміщикам, на чиїх землях були корисні копалини, а вони не бажали або не мали змоги їх розробляти, не дозволялося забороняти це робити іншим особам. Петро І державні підприємства продавав, здавав у оренду, дарував приватним особам для кращого нагляду за ними. Він заохочував об’єднання капіталів, створення компаній, які будували б великі підприємства, їм надавалися всілякі пільги: державні субсидії, звільнення від мита і податків, державні замовлення тощо. Щоб забезпечити підприємства робочою силою, у 1721 р. було видано указ, яким підприємцям недворянського походження дозволялося купувати до мануфактур робітників, але продати їх без мануфактури заборонялося. Такі підприємства і робітники називалися посесійними.

Ці заходи і багато інших сприяли розвиткові промисловості в Україні, особливо в другій половині XVIII ст.

Мануфактурні підприємства поділялись на казенні, вотчинні, посесійні, купецькі й селянські. На казенних, вотчинних і посесійних використовувалась примусова праця; на купецьких і селянських — вільнонаймана. Для другої половини XVIII ст. характерно збільшення питомої ваги мануфактур з найманою працею.

39. Соціально економічне становище Правобережної України (хіх ст.)

На Правобережжі та в Степовій Україні переважали великі латифундії; ця обставина сприяла розвитку капіталістичних відносин. Особливо це стосується Степової України, де був найнижчий процент кріпаків. Перед реформою 1861 p. він становив у Правобережній Україні, де кріпацтво існувало з давніх часів, 58% загальної кількості населення, в Лівобережжі — 35%, у Південній Україні — 25%; пересічно по всій Україні 40% населення становили покріпачені селяни. Найменше їх було в Таврійській губернії — 6%.

У першій половині XIX ст. тривав процес розкладу пануючих феодально-кріпосницьких відносин і розвитку капіталістичних відносин. Розвивалася промисловість, зростала кількість міст і міського населення, розвивався внутрішній ринок, розширювалися зв’язки із зовнішнім ринком — усе це збільшувало попит на товарну сільськогосподарську продукцію. Поміщики дедалі більше втягувалися в товарно-грошові відносини: вони збільшують посівні площі, знеземлюють селян, розширюють урочну систему, купують свій більш досконалий сільськогосподарський реманент. Деякі поміщики намагалися раціоналізувати своє господарство: переймали досвід передових господарств, запровадили досягнення агрономії і агротехніки, переходили до багатопілля, застосовували найману робочу силу. Проте більшість їхніх спроб закінчувалася невдало.

Намагаючись підвищити прибутковість господарств, поміщики розширювали посіви технічних культур: коноплі, тютюну, льону. З 20-х років ХІХ ст. починають культивувати посіви цукрових буряків. Це було дуже вигідно: десятина землі, засіяна цукровими буряками, давала прибуток у чотири рази більший, ніж десятина пшениці.

У поміщицьких маєтках розводили коней, велику рогату худобу, овець. Особливу увагу приділяли вирощуванню тонкорунних овець.

Збільшувало прибутки поміщиків і промислове підприємництво. В маєтках будувались гуральні. Горілку продавали на місці і вивозили. Поміщики відкривали власні шинки, деякі з них мали до 20 шинків і більше. З 20-х років ХІХ ст. поміщики почали будувати цукрові заводи. Проте і в цукроваріння, і в суконну промисловість почав пробиватися купецький капітал.