26. Особливості повоєнного розвитку Франції.

Франція, незважаючи на значний економічний потенціал, у роки другої світової війни також зазнала величезних збитків. Через бездіяльність свого уряду, що самовпевнено сподівався на оборонну лінію "Мажино", вона була в червні 1940 р. окупована фашистською Німеччиною. Понад 4 роки французькою економікою повністю розпоряджалися німецькі загарбники. За воєнні роки Франція втратила вбитими 1,1 млн чоловік. Рівень промисловості в 1944 р. порівняно з довоєнним становив 38%. Виробництво продукції сільського господарства зменшилося в 2 рази. 600 тис. французів фашисти вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Більшість шахт, електростанцій, суднобудівних заводів було зруйновано. Франція втратила весь торговий і військовий морський флот. Розпадалася французька колоніальна система. Національна валюта (франк) девальвувалася. Капіталовкладення за кордоном зменшилися в 10 разів. Загальні втрати країни у війні оцінювалися у 1440 млрд довоєнних франків.

27. Розпад колоніальної системи і виникнення нових незалежних держав.

Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам була прийнята 14 грудня 1960 року на XV сесії Генеральна Асамблея ООН по ініціативі СРСР.

Це було видатною акцією ООН в боротьбі з колоніалізмом. Її прийняття поклало початок новому активному етапу боротьби колоніальних народів за звільнення і сприяло скорішій ліквідації колоніальних систем.

Декларація передбачала негайно прийняти заходи для передачі влади народам підопічних і несамокерующихся територій, а також всіх інших територій, які ще не достали незалежності; підтвердила право всіх народів на самовизначення, закликала всі держави строго і сумлінно додержувати положення Статуту ООН, розвивати відносини на основі рівності, невтручання в внутрішні справи, поваги суверенних прав всіх народів в територіальній цілісності їх держав.

Друга і третя хвилі деколонізації.

Процес деколонізації умовно поділяють на три етапи (три хвилі):

• перший - з 1945 року до середини 50-х рр. - характеризувався визволенням від колоніальної залежності країн Азії;

• другий - з середини 50-х рр. до середини 60-х рр. - появою незалежних держав у Північній та Тропічній Африці;

• третій - з 1975 р. до 1990 р. - завершенням деколонізації півдня Африки.

В середині 50-х років помітився значний підйом національно-визвольного руху народів Північної Африки. На початку 50-х в ООН арабськими та азіатськими країнами було поставлено питання про вирішення марокканської і туніської проблеми, було зазначено, що ці країни досягли політичної зрілості і повинні отримати незалежність. В наслідок антиколоніального руху 2 березня 1956 року незалежність отримала Марокко, а 15 червня 1956 року Туніс. Франція вимушена була визнати незалежність Марокко і Тунісу.

Деколонізаційні процеси розгорнулися і в Алжирі. З 31 жовтня на 1 листопада 1954 року вибухнуло збройне повстання проти французів, що перейшло в партизанську війну. Боротьбу очолив Фронт національного визволення (ФНВ). В 1956 р. ФНР створив Національну раду алжирської революції, а в 1958 році Національна рада проголосила Алжирську республіку. Ця війна продовжувалась до 1962 року. В результаті Франція змушена була 18 березня підписати Евіанську угоду, за якою в Алжирі мав бути проведений референдум про подальшу долю країни. За результатами референдуму у вересні 1962 року Національні Установчі збори проголосили утворення Алжирської Народної Демократичної Республіки.

Впродовж кількох років своїх колоній в Африці позбулись Англія, Франція та Португалія. Незалежність здобули майже всі колоніальні країни Тропічної та Південної Африки. За період з 1950 по 1960 р. ситуація в Тропічній Африці змінилась докорінно. В 1950 р. на всій цій величезній території було тільки дві юридично суверенні держави: Ліберія і Ефіопія. До кінця 1960 р. в Тропічній Африці на терені колишніх колоній існувала вже 21 незалежна держава. Революційні процеси зростали і на Півдні Африки.

Форми боротьби африканських народів за незалежність відрізнялися більшою різноманітністю в залежності від місцевих умов і конкретного співвідношення політичних сил. Кордони , що склалися в період колоніалізму, розірвали або різко скоротили традиційні зв'язки між африканськими народами, а в більшості випадків мали як слідство відокремлення окремих частин одного і того же народу. Разом з тим встановилися нові етнічні зв'язки між групами, які опинились на протязі декількох поколінь в межах однієї колонії, в умовах одного колоніального режиму. В період колоніалізму відбулися також складні і многообразні соціальні зрушення. Особливо великі зміни відбулись в районах відносно швидкого капіталістичного розвитку – такі райони виникали в кожній з колоній. Однак африканська буржуазія, що народжувалася, ще не окріпла настільки, щоб конкурувати з європейським капіталом.