1. Предмет та завдання економічної історії

Економічна історія (історія народного господарства) — важлива гуманітарна дисципліна, складова частина вищої економічної освіти. Вона вивчає господарську діяльність людства в історичному розвитку; основні явища і процеси матеріального виробництва; діяльність економічних організацій і установ; економічну політику провідних держав світу і України; досліджує загальні закономірності економічного життя, а також його особливості в окремих країнах.

Актуальність вивчення окресленого кола проблем в українських вузах значно посилюється у зв'язку з проголошенням державної незалежності України. Відомий американський дослідник української економіки Іван-Святослав Коропецький у книзі "Дещо про минуле, недавнє минуле та сучасне української економіки" підкреслив, що "таким самим історичним фактом, як існування окремого українського народу, є його постійне господарювання на території свого компактного поселення. Економіка на історичних українських землях більше ніж тисячу років була національною економікою даного народу, а не економікою лише одного з регіонів якогось великодержавного комплексу. Ця економіка має свої власні інтереси, які український народ не зобов'язаний підпорядковувати інтересам будь-якої імперії". Із даного факту випливає необхідність ні в якому разі не заперечувати минуле (як це було донедавна), а всіляко використовувати багатий історичний досвід стосовно нових соціально-економічних умов і реалій.

Формування в Україні ринкової економіки передбачає необхідність приведення її структури, господарського механізму, організаційних інституцій у відповідність з найважливішими тенденціями світового економічного розвитку. Подібний перехід є неможливим без усвідомлення та широкого використання світогосподарських зв'язків, величезного досвіду, нагромадженого людством у раціональному використанні матеріальних, фінансових, трудових та інших ресурсів.

Роль історичного аспекту в системі економічних наук дуже зобов'язані не тільки дати їхні основні характеристики, але й, що особливо важливо, передбачити їхню еволюцію. А це можливо зробити тільки з врахуванням попереднього розвитку данного явища, що базується на певних історичних закономірностях.

Слід зауважити, що значення історико-економічного дослідження проявляється не тільки у виявленні суспільно-економічних закономірностей історичного розвитку, але й у конкретних випадках господарської практики. До історії господарства професіонал-економіст звертається (усвідомлюючи це чи ні) буквально на кожному кроці. Здавалось би, що може бути далі від економічної історії, ніж бухгалтерський річний звіт підприємства. Тим не менше він в значній мірі побудований на історико-економічних матеріалах і методах. Адже вся техніко-організаційна динаміка даного господарства має історичний характер; при порівнянні показників різних періодів по суті простежується історико-економічний процес формування і розвитку виробництва. Різні періоди — різні потужності, різні завдання і техніко-економічні характеристики, і все це враховується в системі управління підприємством, відображається на результатах його діяльності. Неможливо навчитися основам економічного мислення, не навчившись уявляти господарство в його історичному аспекті.

Без історії в руках економіста залишається лише аналіз фундаментальних зв'язків — прекрасний, але недостатній, обмежений інструмент пізнання суспільного виробництва. Без історії наше економічне життя являє собою набір дискретних (перервних, роздільних) станів, кожний з яких формується,

утворюється на порожньому місці, а готові результати соціального поступу розглядаються поза їхнім дійсним розвитком. Без знання минулого економісти позбавляються почуття історизму, займаються добросовісним описом реалій господарського життя, обмежуються сферою безпосереднього господарювання, не вміють сформулювати економічні закони і закономірності.

Вивчення конкретно-історичних аспектів економіки збагатить майбутніх фахівців прогресивним досвідом людства у вирішенні господарських проблем, допоможе краще збагнути сучасні економічні проблеми, прогнозувати їхнє наукове розв'язання.

Знання економічної історії має не тільки науково-пізнавальне, але й велике виховне значення. Воно розширює кругозір віших історико-економічних процесів і подій. Економіста не можна уподібнювати до обчислювальної машини, позбавленої емоцій, байдужо оперуючої з цифрами, запрограмованої лише на точність результату. Нашому суспільству потрібний не лише спеціаліст високої професійної кваліфікації, але й свідомий працівник-патріот, якому не байдужа доля Батьківщини.

2.Періодизація економічної історії.

З часу виникнення історії господарства як науки були різні спроби її періодизації. Наприклад, російський історик-економіст Л.І. Мечников в основу періодизації поклав географічний фактор (водні шляхи сполучення). Німецький економіст Б.Гільдебранд застосував для цього історію грошей, американець Є. Хентінгтон – клімат, англієць А.Тойнбі – культуру, релігію тощо. У 60-х роках 20 ст. набули популярність теорії „індустріального суспільства” (французького соціолога Р.Арона) і „стадій економічного розвитку” (американського соціолога У.Ростоу). Ці теорії дістали розвиток у теорії про постіндустріальне суспільство. Її представниками є Д.Белл, Г.Кан, З.Бжезінський (США), Ж.Серван-Шренбер і А.Турен (Франція). В основу цієї теорії, що ділить всесвітню історію на доіндустріальне (аграрне), індустріальне і постіндустріальне суспільство, покладено рівень розвитку виробництва, а також галузевий і професійний поділ праці.

Теорія стверджує, що залежно від рівня техніки в суспільстві послідовно переважає „первинна„ стадія економічної діяльності (сільське господарство), „вторинна” (промисловість), а в наш час воно вступає в „третинну” сферу послуг, де провідна роль належить науці й освіті. Кожній з цих стадій властиві специфічні форми соціальної організації (для першої – церква і армія, для другої – корпорація, для третьої – університети).

Існував і формаційний підхід до періодизації історії, розвинутий марксистсько-ленінською теорією. В його основу покладена ідея виникнення, розвитку і зміни засобів виробництва, форм власності на засоби виробництва. Історія суспільства розглядалась як історія розвитку засобів виробництва в їх хронологічній послідовності: первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, комуністичний.

Для вивчення даного курсу пропонується періодизація економічної історії, заснована на загально цивілізаційному підході, що найповніше відповідає розвитку науки і техніки:

1. Господарство первісної доби стародавніх цивілізацій (з найдавніших часів – до 4 ст. н.е.);

2. Господарство доби Середньовіччя (феодальна система господарства);

3. Господарство індустріальної та постіндустріальної епох (16 ст.- до наших днів).