Відмороження (Соп°еІМіо)

Відмороженням називають ушкодження тканин холодом.

Причини. Відмороження виникає внаслідок тривалої дії холоду при вітрі або підвищеній вологості атмосферного повітря. Факторами, що сприяють розвиткові відмороження, є великі втрати крові, здавлювання тканин пов'язками або кровоспинним джгутом, зволоження волосяного покриву, перевтома тварини, зниження загальної опірності організму тварини внаслідок виснаження.

У тварин найчастіше відморожуються статевий член, препуцій, мошонка, вушні раковини, дійки вим'я та інші ділянки тіла з слабко розвиненим волосяним покривом.

Патогенез. Під впливом холоду спочатку виникає нетривалий спазм кровоносних судин, слідом за яким настає стійке розширення їх. При триваючій дії холоду розширення судин змінюється вторинним спазмом. В ослаблених і виснажених тварин стадії розширення кровоносних судин може взагалі не бути.

Внаслідок спазму капілярів, вен і почасти артерій сповільнюється течія крові з наступним стазом (спинення течії крові) і тромбозом судин.

У зв'язку з розладом кровообігу порушується трофіка (живлення) тканин, виникають киснева недостатність (аноксія) і некроз тканин, підвищується проникність судинної стінки, утворюються набряки і пухирі.

Дослідженнями С. С. Прголава та його співробітників доведено, що основне значення в розвитку згаданих судинних реакцій і трофічних розладів має центральна нервова система.

Клінічні ознаки. При відмороженнях розрізняють два періоди: прихований, або дореактивний, і реактивний.

П р и х о в а н и й . або дореактивний, період триває доти, поки діє холод. У цей період відморожена ділянка тіла здається холодною на дотик і нечутливою. Визначити справжню глибину ураження в цей період неможливо.

Після відігрівання починається реактивний період, під час якого в уражених тканинах розвиваються запальні і некротичні процеси.

Розрізняють три ступені відморожень.

Перший ступінь характеризується розвитком незначної припухлості шкіри і підшкірної клітковини (набряк) і застійною гіперемією (ціанотичне забарвлення шкіри). Через кілька діб набряк розсмоктується і шкіра стає нормальною.

Другий ступінь супроводиться появою дифузного набряку й утворенням пухирів, наповнених кров'янисто-серозним ексудатом. Пухирі незабаром лопаються, і на їх місці утворюються мокнучі поверхні. У відморожених ділянках іноді розвиваються бактерії.

Третій ступінь відмороження проявляється некрозом тканин, який поширюється на різну глибину. Змертвіння тканин розвивається повільно і найчастіше відбувається за типом вологої гангрени. Поверхневе змертвіння може проходити за типом сухої гангрени. Мертві

23

тканини надалі відпадають по демаркаційній лінії з утворенням ранових і виразкових поверхонь.

Інфіковані відмороження другого і третього ступенів супроводяться змінами в усьому організмі. Із загальних клінічних явищ спостерігають гнійно-резорбтивну гарячку , сепсис, загальне пригнічення тварини, розлади серцево-судинної системи і дихання.

Прогноз. При відмороженнях першого ступеня прогноз сприятливий, а при відмороженнях другого і третього ступенів він залежить від площі ураження та наявності ускладнень. Обмежені відмороження останніх двох ступенів звичайно закінчуються видужанням тварини. При значних інфікованих відмороженнях другого і третього ступенів прогноз сумнівний або несприятливий.

Лікування. При надаванні першої допомоги в до реактивному періоді хвору тварину ставлять у тепле приміщення. Уражений орган обмивають водою з милом і протирають спиртом. Потім відморожені ділянки добре зігрівають у теплій водяній ванні, починаючи з температури 18—20°С, і поступово підвищують її до 38 —40°С, добавляючи гарячої води. Водночас із зігріванням роблять легкий масаж відморожених ділянок.

Після відновлення кровообігу (потепління і порожевіння шкіри) шкіру ураженої ділянки знову протирають спиртом, після чого на відморожену ділянку накладають асептичну пов'язку, утеплену товстим шаром вати.

Лікування хворих тварин у реактивний період визначається ступенем відмороження.

При відмороженнях першого ступеня уражену ділянку обтирають камфорним спиртом, камфорним маслом або змазують 5%-ним спиртовим розчином таніну. опромінюють ультрафіолетовим промінням або застосовують УВЧ-терапію і накладають ватну пов'язку.

При відмороженнях другого ступеня ушкоджені ділянки миють мильною водою, шкіру обсушують марлевими тампонами і двічі протирають спиртом. Пу хирі змазують 5%-ним спиртовим розчином йоду і на уражену ділянку накладають мазьову пов'язку (мазь Вишневського, синтоміцинова емульсія, розчин каротину в соняшниковій олії у співвідношенні 1 : 20 та ін.). Надалі рідко змінюють пов'язки, опромінюють ультрафіолетовим промінням, лампою солюкс і застосовують УВЧ-терапію.

При відмороженні третього ступеня роблять первинну¹ обробку ділянки ушкодження, застосовують фізіотерапію, як і при відмороженні другого ступеня. Надалі, як тільки межі некрозу стануть виразними, кількома лінійними розрізами пошарово розтинають змертвілі тканини (некротомія). Операцію закінчують накладанням асептичної пов'язки з спиртом, яку перші два дні змінюють 3—4 рази.

У наступні дні застосовують відкритий метод лікування опромінювання лампою солюкс, ртутно-кварцевою лампою або призначають УВЧ-терапію. При такому способі лікування некротичні тканини перетворюються на струп, під яким відновлюється ушкоджена тканина.

В разі змертвіння на значну глибину тканини вирізують

24

(некроектомія), а при змертвінні будь-якого органа (статевий член. вухо, хвіст, лапа в собаки) його ампутують.

Загальне лікування при відмороженнях полягає в застосуванні протисептичної терапії (антибіотики, сульфаніламіди та ін.). новокаїнових блокад (внутрішньовенна, циркулярна), переливання крові. Хворим тваринам призначають повноцінну годівлю.

Профілактика відмороження — це вжиття заходів захисту тварин від холоду. Взимку тварин не можна залишати тривалий час на холоді, особливо пітних і стомлених.

У місцевостях з холодним кліматом треба своєчасно утеплювати тваринницькі приміщення, звернувши особливу увагу на усунення протягів. Не можна утримувати тварин на цементній підлозі без підстилки.