Термічні опіки

Причіпні. Термічні опіки виникають внаслідок високої температури під час пожеж, спалаху бензину, а також дії на тканини окропу і гарячої пари.

Вони можуть також спричинятися світловим випромінюванням при ядерних вибухах, запалювальними засобами (напалм та ін.).

Патогенез. У патогенезі опікової хвороби головне і вирішальне значення мають рефлекторні процеси. Надмірний термічний подразник, діючи на рецепторні апарати шкіри та інших тканин, у момент заподіяння опікової травми викликає величезний потік больових імпульсів у центральну нервову систему, функціональна зміна якої і визначає характер клінічної картини опікової хвороби. При цьому слід мати на увазі, що потік больових імпульсів у центральну нервову систему не припиняється після усунення дії на тканини високої температури, він підтримується надалі здавлюванням запально набряклими тканинами периферичних нервів та їх закінчень, подразненням їх продуктами тканинного розпаду і токсинами мікробів. Опіки являють собою не тільки місцеве ураження тканин, а й тяжке загальне захворювання орг анізму (опікова хвороба).

Розрізняють чотири ступені опіків. Суть місцевих змін у тканинах при опіках першого і другого ступеня зводиться в основному до появи активної гіперемії, запальної ексудації тканин і набряку, а при опіках третього і четвертого ступенів - до розвитку некрозу.

При опіках, гцо займають 10% і більше поверхні тіла, спостерігаються значні зміни в складі крові, вона помітно гусне, порушується обмін речовин. У перші 24—72 год після опіку кількість еритроцитів збільшується до 10—15 млн. в 1 мм\ лейкоцитів — до 20— ЗО тис, вміст гемоглобіну підвищується до 120—130%.

Згущення крові при обширних опіках пояснюють значною втратою рідкої частини крові (плазми) і посиленою регенерацією еритроцитів, яка виникає внаслідок подразнення кісткового мозку продуктами розпаду білка.

Надалі згущення крові поступово починає змінюватись у бік

19

розрідження, і через І 2 тижні після опіку розвивається недокрів'я, що пов'язують з інтоксикацією організму і великою втратою білка через обпечену поверхню.

Порушення обміну речовин характеризуються зневодненням, ацидозом, зниженим вмістом хлоридів у крові і розкладом окислювальних процесів.

Клінічні ознаки. Опіки клінічно проявляються неоднаково, що залежить від ступеня їх та виду тварини.

Опіки першого ступеня супроводяться почервонінням (помітне тільки у свиней) і незначною набряклістю шкіри. Через 2—3 дні почервоніння і набряк зникають, починається відривання поверхневих шарів епідермісу (лущення шкіри). На місці опіку шкіра і волосяний покрив можуть депігментуватися (утворюється біла пляма).

Опіки другого ступеня у різних тварин клінічно проявляються неоднаково. У коней і верблюдів спостерігають різко виражені дифузні набряки. На другий-третій день обпечені ділянки шкіри стають твердими і набувають вигляду темно-коричневого струпа. У великої рогатої худоби набряки не розвиваються, шкіра обпечених ділянок напружена, ущільнена і дуже болюча. У собак і свиней зразу або через кілька годин після опіку виникають пухирі.

Після відривання мертвих тканин і розриву пухирів появляються ранові поверхні, які покриваються новим епідермісом звичайно без утворення рубця.

О п і к н т р е т і, ог о с ту п е її я характеризуються тим, що обпечена шкіра стає ущільненою, звичайно сухою і внаслідок руйнування нервових закінчень не чутливою до дотику. Надалі змертвілі тканини відриваються, що супроводиться нагноєнням і появою ранових поверхонь. Дефекти тканин загоюються з утворенням обшир-них рубців.

О п і к н ч е т в ер т ос о с ту п е ня найтяжчі. Тканина при цьому не тільки відмирає, а й обвуглюється, перетворюючись на крихку, ламку масу буро-чорного кольору. При обширних ураженнях тварини гинуть моментально або в перші години після опіку. У коней і великої рогатої худоби можливе обвуглювання тільки шкіри без змертвіння тканин, які лежать глибше. У цих випадках після відривання змертвілих тканин утворюються ранові і виразкові поверхні, які довго не загоюються.

Клінічна картина опіків характеризується не тільки місцевими змінами, а й загальними проявами. При опіках, що захоплюють 10% і більше поверхні тіла, нерідко розвиваються шок. гостра токсемія (отруєння продуктами розпаду білка) і сепсис. При тяжких опіках може настати ранове виснаження.

Прогноз. При встановленні прогнозу треба враховувати ступінь опіку, площу ушкодження, наявність чи відсутність ускладнень у перебігові процесу, загальний стан тварини та її вік.

Опіки вважають смертельними, якщо вони займають більше 50 % поверхні тіла тварини. Лікування хворих тварин з такими ураженнями не дає

20

бажаних наслідків, їх треба своєчасно забивати на м'ясо. Доцільно лікувати тварин з опіками першого і частково другого ступеня, а також тварин з опіками на площі до 5 -10% поверхні тіла (Г. Кожевенко).

Лікування. Перша лікувальна допомога при опіках має дуже велике значення. Вона включає: і) боротьбу з шоком; 2) боротьбу з зневодненням організму, згущенням крові та інтоксикацією: 3) первинну обробку обпеченої ділянки; 4) профілактику інфекції.

Лікування при опіковому шоку проводять за тими самими принципами, що й при травматичному (див. «Травматичний шок»), З метою профілактики шоку внутрішньовенно вводять новокаїн у дозі і мл 0.25%-ного або 0,5%-ного розчину на 1 кг маси тварини або застосовують паранефральну блокаду. Крім протишокової дії новокаїн усуває підвищену проникність капілярів і тим самим зменшує втрати плазми крові.

Для боротьби з зневодненням організму, згущенням крові та інтоксикацією рекомендують достатнє введення води в організм (через рот. у клізмах, підшкірно), переливання великих доз крові (3 5 л для великої

рогатої худоби і коней), внутрішньовенне введення ізотонічного розчину хлориду натрію (1—2 л на ін'єкцію для великої рогатої худоби і коней). Як олуговуючий засіб при ацидозі застосовують 5%-ний розчин гідрокарбонату натрію (400— 600 мл для коней і великої рогатої худоби). Для боротьби з опіковою інтоксикацією, крім того, рекомендується застосовувати сироватку від тварин, у яких уже був опік.

Первинна обробка обпеченої поверхні залежить від того, який спосіб лікування обрано. Є відкритий, закритий і мішаний способи лікування.

У ветеринарній практиці найбільшого поширення набув відкритий спосіб лікування в поєднанні з застосуванням дублячих, фіксуючих і коагулюючих речовин (2—3 %-ного розчину перманганату калію, 5%-ного спиртового розчину таніну. 1 2%-ного розчину метиленового синього або брильянтової зелені, 5%-ного або 10%-ного розчину ляпісу. 5—10%-ного спиртового розчину йоду). При обробці (змазуванні) цими розчинами обпечена поверхня покривається суцільною кірочкою, яка перешкоджає втраті плазми і захищає ушкоджені тканини від інфікування.

При закритому методі лікування опіків застосовують пов'язки з такими антисептичними засобами: емульсією Вишневського (дьогтю — 1 частина, анестезину і ксероформу — по 3 частини, касторової олії— 100 частин), синтоміциновою і стрептоцидною емульсіями, иеніциліновою і фурациліновою мазями. Останнім часом при лікуванні опіків обпечену поверхню закривають фібринними і пластмасовими плівками, які захищають ушкоджені тканини від дії навколишнього середовища та інфікування.

Профілактику інфекції і боротьбу з нею при опіках треба починати якомога раніше. З цією метою водночас з місцевим застосуванням зазначених вище антисептичних засобів вдаються до загальної протисептичної терапії (див. «Лікування сепсису»).

Основні принципи наступного лікування опіків полягають ось у чому.

1. Лікування інфікованих опікових ран аналогічне лікуванню

21

звичайних гнійних ран. При цьому застосовують ті самі засоби і методи, що й при лікуванні ран. Слід мати на увазі, шо антибіотики ефективні тільки протягом першої декади. Наприкінці цього строку їх призначати недоцільно, оскільки мікрофлора обпеченої поверхні вже стає нечутливою до антибіотиків.

2. При лікуванні опіків особливого значення набувають методи стимуляції процесів епідермізації (ультрафіолетове опромінювання, тканинна терапія та ін.). При великих опіках єдиним прийомом врятування життя тварини є пересадка вільних клаптів шкіри.

3. У зв'язку з великими втратами білка через ранові поверхні і розвитком післяопікових анемій велике значення мають забезпечення хворих тварин повноцінним і вітамінізованим кормом, своєчасне переливання їм крові, застосування плазми крові, гідролізату та інших замінників крові.

хімічні опіки

Причини. Хімічні опіки можуть виникати внаслідок дії кислот (азотна, сірчана, карболова, оцтова та ін.), лугів (їдкий калій, їдкий натр, нашатирний спирт та ін.), солей важких металів, фосфору, негашеного вапна та деяких отруйних речовин типу іприту.

Клінічні ознаки. При хімічних опіках розрізняють також чотири ступені ушкодження тканин. Визначити ступінь хімічного опіку в перші дні важко, оскільки неможливо встановити глибину ураження тканин.

Опіки кислотами і лугами, а також солями важких металів мають певні особливості. Кислоти І солі важких металів при стиканні з тканинами спричинюють зсідання білків і утворюють твердий, здебільшого поверхневий струп із змертвілих тканин. Від лугів білки не зсідаються, а розчиняються, внаслідок чого значно глибше змертвівають тканини; струп при опіках лугами м'який, білого кольору, при відпаданні кровоточить.

Опіки фосфором звичайно глибокі, оскільки при потраплянні на шкіру він продовжує горіти (термохімічні опіки).

Клінічний перебіг хімічних опіків відзначається повільним відпаданням некротичних тканин і кволим перебігом регенеративних процесів. Загальний стан тварин при хімічних опіках змінюється мало, шок звичайно не настає.

Лікування. При поданні допомоги треба якомога швидше вида лити хімічну речовину (обмиванням сильним струменем води), а залишки її на тілі тварини нейтралізувати. Як нейтралізатори за стосовують: при опіках їдкими лугами — 2%-ний розчин оцтової кислоти; при опіках кислотами - 5— 10% -ні розчини соди; при опі ках ціанистими сполуками — розчини перманганату калію; при опі ках фтористим воднем — сульфат магнію. При опіках фосфором спершу треба погасити фосфор, який горить, 5%-ним розчином мідного купоросу, 10%-ним розчином хлорного вапна або сухим піском. Після цього обпечені ділянки обробляють 5%-ним розчином перманганату калію або.5%-ним розчином мідного купоросу.

Надалі лікують хімічні опіки так само, як термічні, але при опіках фосфором не застосовують мазі (вони посилюють всмоктування фосфору).

22