Рани вділянні голови

Причини. Травми, заподіяні різними колючими, ріжучими предметами (цвяхи, куски заліза, вила, куски скла та ін.); укуси диких тварин і собак; удари рогами, шипами кованих коней; поранення вогнестрільною зброєю.

Клінічні ознаки. В ділянці голови трапляються різані, рвані, забигорвані і колоті рани. Найчастіше спостерігаються рани губ. крил носа, щік. носа, вух і язика. За глибиною ушкодження рани можуть бути поверхневими, або непроникаючими, і проникаючими в ротову, носову порожнини та лобову і верхньощелепну пазухи. Проникаючі рани в носову порожнину і пазу хи звичайно супроводжуються переломами кісток черепа.

Через рановий отвір проникаючої в ротову порожнину рани виділяються частинки кормових мас: із ран слинних залоз та їх проток виділяється слина. При переломі носових кісток і ранах слизової оболонки носа можлива сильна носова кровотеча.

Рани м'яких тканин в ділянці голови загоюються звичайно добре. Цьому сприяють добре кровопостачання тканин, відносно мала рухомість їх і відсутність товстого шару пу хкої клітковини. Серед ускладнень, можливих при ранах у ділянці голови, найчастіше спостерігають утворення епітелізованих (при проникаючих ранах в ділянці щік) і секреторних (при ранах слинних залоз та їх проток) фістул; розвиток фронтиту і гаймориту (при переломах лобової і верхньощелепної кісток), паралічу лицевого нерва (при ушкодженні його гілок).

Лікування. При подаванні першої допомоги спиняють кровотечу (див. «Способи спинення кровотечі»), шкіру навколо рани і ранову поверхню змазують 5/о-ним спиртовим розчином йоду, на рану накладають захисну пов'язку.

При першій же можливості хірургічно обробляють рану, вирізуючи мертві і травмовані тканини та зближуючи краї клаптевих і рваних ран швами. Рани, що проникають у ротову порожнину, а також рани слинних залоз та їх проток закривають кисетним швом. На рани язика накладають петлеподібні шви. При епітелізованих фістулах у ділянці щік відокремлюють стінку фістули від підспідніх тканин. Відпрепаровану фістулу вивертають у ротову порожнину, де на неї накладають вузлові шви для закриття її просвіту, рану з боку шкіри також зашивають вузловими швами.

Рани грудної стінки

Причини. Рани грудної стінки найчастіше виникають внаслідок ударів рогами, падіння тварин на гострі предмети (цвяхи, вила тощо), наїзду на них транспорту, поранення вогнестрільною зброєю та ін.

Клінічні ознаки. Рани грудної стінки поділяють на поверхневі, або непроникаючі, коли порушення цілості тканин не супроводиться розкриттям грудної порожнини, і проникаючі, коли порушується цілість пристінкової плеври і і рудна порожнина сполучається через рановий канал з навколишнім середовищем.

При поверхневих ранах спостерігаються ознаки, властиві звичайним ранам. Проникаючі рани супроводяться потраплянням повітря в плевральну порожнину (пневмоторакс), а іноді і нагромадженням крові у плевральній порожнині (гемоторакс).

Розрізняють три види пневмоторакса: закритий, відкритий і

клапанний. При закритому пневмотораксі певна кількість повітря проникає \ плевральну порожнину тільки в момент поранення, надалі просвіт рановою каналу закривається і сполучення грудної порожнини з зовнішнім середовищем припиняється. При відкритому пневмотораксі повітря засмоктується у плевральну порожнину під час вдиху і виштовхується назовні в момент видиху. Всмоктування і виштовхування повітря через рановий отвір прослухується у вигляді свисту. При клапанному пневм о т о р а к с і повітря при вдиху входить у плевральну порожнину і залишається в ній. оскільки вихід його назовні утруднений або його немає внаслідок закривання ранового каналу тканинними клаптями («клапанами»). Скупчення повітря в плевральній порожнині діагностують

із

перкусією та аускультацією грудної клітки: при перкусії виявляють

коробковий звук, а при аускультації — ослаблене, везикулярне дихання.

Лікування. Непроникаючі рани грудної стінки лікук : як звичайні

рани. При проникаючих ранах терміново закривають пневмоюракі. Для цього вже при поданні першої допомоги на рану накладають масивні пов'язки, які перешкоджають надходженню повітря у плевральну порожнину, а потім рану хірургічно обробляють. При цьому на міжреберні м'язи і фасції накладають вузлові шви, шкірнч рану не зашивають або зашивають частково у верхній ділянці її. Після закриття пневмотораксу з плевральної порожнини видаляють повітря за допомогою плевроцентезу (у коней і великої рогатої худоби 10—20 л).

У післяопераційний період застосовують протишокову терапію (новокаїнові блокади), антибіотики і сульфаніламіди.

РА11II ЧЕРЕВНОЇ СТІНКИ

Причини. Рани черевної стінки є наслідком поранення колючими і ріжучими предметами (цвяхи, вила, зуби граблів і борони, дріт, троакар та ін.), вогнестрільною зброєю, ударами рогів, шипами кованих коней, падіння тварин на гострі предмети, що стирчать.

Клінічні ознаки. Рани черевної стінки можуть бути не проникаючими в черевну порожнину і проникаючими. Останні характеризуються порушенням цілості очеревини, іноді супроводяться ушкодженням органів черевної порожнини (шлунка, кишечника, печінки та ін.), випаданням сальника або кишки. Діагноз на можливе ушкодження або випадання органів звичайно уточнюють старанною ревізією рани під час хірургічної обробки її. При великому зяянні рани випадання в рану сальника або петлі кишки вдається виявити відразу під час огляду. Проникаючі рани черевної стінки нерідко ускладнюються перитонітом і сепсисом.

Лікування. При непроникаючих ранах здійснюють ті самі лікувальні заходи, що й при звичайних ранах. При проникаючих ранах черевної стінки лікувальна допомога визначається характером ушкодження.

Зяючі рвано-забиті рани хірургічно обробляють, при цьому максимально щадять черевні м'язи й апоневрози. При значному розходженні ранові краї зближують швами, накладаючи їх на м'язи й апоневрози. В разі випадання в рану сальника на його зовні незмі-нену частину накладають лігатуру з кетгуту, а частину сальника, що випала, відрізують нижче лігатури, куксу змазують 5%-ним спиртовим розчином йоду і вправляють у черевну порожнину.

На жовту черевну фасцію і м'язи накладають вузлові шви. Якщо випадає петля кишки, то її після старанного обмивання розчином риванолу (1 : 500—1000) також вправляють у черевну порожнину з наступним зашиванням черевної стінки.

Для профілактики перитоніту при проникаючих ранах черевної стінки застосовують надплевральну блокаду за В.В. Мосіним та антибіотикотерапію.

РАНИ М'ЯЗІВ КРУПА І СТЕГНА

Причини. Рани можуть бути заподіяні різними колючими і ріжучими предметами, кованим копитом, рогами і зубами тварини, а також осколками артилерійських снарядів, мін і кулями.

Клінічні ознаки. У ділянці крупа і стегна найчастіше трапляються колоті і забито-рвані рани. Рани в цій ділянці порівняно часто ускладнюються утворенням глибоких їапливних порожнин і карма-нів, в яких нагромаджуються гнійні маси. М. В. Плахотін установив одинадцять анатомічних шляхів для поширення гнійних мас у ділянці крупа і стегна. Крім того, наявність у цій ділянці масивної мускулатури і порівняно бідне кровопостачання її сприяють розвиткові у травмованих тканинах, особливо при глибоких ранах, анаеробної інфекції.

Лікування. Поверхневі рани лікують звичайним способом. При забиторваних ранах, коли є запливні порожнини, широко розрізують рановий канал, розкривають гнійні порожнини, застосовують дренажі з антисептичними засобами, внутрішньовенно призначають новокаїн та антибіотики. При розвиткові анаеробної інфекції застосовують комплекс невідкладних лікувальних заходів (див. «Анаеробна інфекція»),