Лабораторне заняття М>1.

Тема: дослідження пораненої тварини і I iлііікл первинної хірургічної обробки ран

Завдання. Оволодіти методами дослідження пораненої ширини: ознайомитися з технікою часткового вирізування свіжої інфікованої рани.

Дослідження пораненої тварини. Дослідження поранених тварин повинно бути всебічним і послідовним, як і при всякому іншому захворюванні. Рекомендують таку методику і план дослідження поранених тварин.

1. Збирання анамнезу: з'ясовують час поранення, вид предмета, яким заподіяно поранення, час і характер подання першої допомоги, умови доставки пораненої тварини в лікувальну установу та ін.

2. Загальне дослідження тварини: визначають температуру тіла, стан пульсу, дихання, слизових оболонок, положення ушкодженого органа і функціональні розлади (кульгавість, порушення приймання корму тощо).

3. Огляд ран: визначають локалізацію рани, її розміри, форму, стан ранових країв, дна рани і навколишніх тканин, характер грануляцій і ранового ексудату.

При огляді рани треба якомога точніше визначити її локалізацію. Описуючи локалізацію рани, слід зазначати не тільки іілянкл поранення, а й поверхню ділянки тіла, на якій заподіяно рану (наприклад, колота рана на внутрішній поверхні середньої третини правої гомілки та ін,).

Форма ран буває округлою, неправильною, трикутною іа ін. Розміри їх зазначають у сантиметрах.

Краї рани бувають рівними, нерівними, стоншеними, підритими, набряклими, просоченими кров'ю, вкритими струпом та ін. Епідермальний обідець характеризують за кольором (рожевий, блідо-рожевий, сірий тощо) і шириною (в міліметрах).

Під час огляду стінок і дна рани звертають увагу на анатомічну структуру ушкоджених тканин, наявність синців, вогнищ некрозу,

набряклість тканин, на форму дна рани (рівне, кратероподібне) і на грануляції — їх вид і розвиток.

Характер грануляції маг велике значення для оцінки процесу загогння рани. При нормальному перебігові ранового процесу грануляції зернисті,

тверді, рожево-червоного кольору і не кровоточать, з рани виділяється

незначна кількість ексудату. Патологічний розвиток грануляції проявляється недостатнім розвитком (бліді, ціанотичні. набряклі) або, навпаки, надмірною гіпертрофією їх (нерівномірні кровоточиві грануляції, гіпертрофовані рубці, келоїд).

При дослідженні ранового ексудату визначають його характер

(Серозний ексудат, серозно-кров'яниста рідина, гній, іхор), можливі домішки (лімфа, синовіальна рідина, кров, слина, кормові маси, фібрин, кісткові

2

зернята тощо), запах (без запаху, іхорозний. гнильний, смердючий та ін.). кількість (значна, незначна, помірна), консистенцію (густа, рідка, сметаноподібна) і колір (білий, жовтуватий, рожевий та ін.). З'ясовують, як виділяється ексудат з рани: безперервно, періодично, чи не збільшується його кількість при пасивному або активному русі ушкодженого органа.

Визначаючи стан тканин, які оточують рану, оглядають навколо неї шерстний покрив (забруднення, свіжа кров, склеювання волосся висохлою кров'ю і рановим ексудатом, відсутність волосся тощо), поверхню шкіри (садна, подряпини, мацерація, почервоніння, поверхневі тромбофлебіти і лімфангоїти та ін.). Якщо є припухлість тканин навколо рани, визначають поширення її (обмежене, дифузне) і розміри (в сантиметрах).

4. Вимірювання рани. Довжину і ширину рани вимірюють сантиметровою лінійкою, а глибину — зондом (зондування рани).

5. Пальпація. Досліджують тканини, які оточують рану. При цьому визначають: місцеву температуру (підвищена, знижена, нормальна), чутливість шкіри (нормальна, підвищена, немає), консистенцію припухлості (м'яка, тверда, флуктуюча), наявність крепітації (кісткова, фібринозна, газова), товщину і рухомість шкіри, стан великих лімфатичних і венозних судин (лімфангоїти, тромбофлебіти), регіонарних лімфатичних вузлів (лімфонодуліт).

6. Зондування рани. Визначають глибину і напрям ранового каналу, а також чи є в рані сторонні тіла. Гнійні рани і фістульні ходи зондують ґудзикуватим зондом, корнцангами, пінцетами Пеана.

Якщо рани свіжі, застосовувати зонд для дослідження їх забороняється, бо це може призвести до занесення мікробів у глиб рани й утворення нових (несправжніх) ранових ходів.

При пораненнях крім названих вище клінічних методів діагностики застосовують цитологічне дослідження ранових відбитків, бактеріологічне і біохімічне дослідження ранових виділень, рентгенологічне дослідження та ін.

Техніка первинної хірургічної обробки ран. Первинну хірургічну обробку ран роблять методом часткового вирізування їх. Для цього спочатку вистригають і вибривають волосся навколо рани (приблизно в радіусі не менш як 10 см), старанно очищають шкіру тампонами, змоченими в 0,5%-ному розчині нашатирного спирту, бензині або спирті: всю видиму ранову поверхню і вибриту шкіру змазують 5%-ним спиртовим розчином йоду.

Після цього рану ізолюють стерильними серветками або про­стирадлом і знеболюють способом інфільтраційної анестезії. Звичайно застосовують 0,5%-ний розчин новокаїну з пеніциліном. В разі потреби застосовують наркоз. Тварин фіксують у стоячому або лежачому положенні.

Операцію починають з огляду рани. Для цього краї рани розводять рановими гачками (якщо треба, попередньо розрізавши), видаляють з її порожнини всі грубі забруднення, згустки крові та сторонні предмети. При значному забрудненні рани її поверхню обмивають струменем стерильного мильного розчину або 3%-ним перекисом водню, осушують тампонами і

з

знову змазують 5%-ним спиртовим розчином йоду.

Після огляду рани пальцем руки досліджують напрям районні о канал\ і на підставі результатів намічають напрям розрізу. Шкіру і підшкірну клітковину розрізу ють так. щоб напрям розрізу забезпечував цільно о і ікання ранового ексудату. Потім розрізують всі тканинні перемички і мішки, фасції та апоневрози. розтинають гематоми, що утворилися під ними.

Після цього рану розкривають гачками і вирізують гострими ножицями або скальпелем усі роздавлені і розірвані м'язи, ушкоджені фасції й апоневрози. спиняють кровотечу торзуванням і перев'язу ванням судин, які кровоточать, рану зрошують перекисом водню і нещільно дренують з антисептичними засобами.

Після закінчення операції на краї рани накладають 2 * .1 провізорних (тимчасових) шви і захисну бинтову або клейову пов'язку.

Якщо спинити кровотечу торзуванням або пов'язуванням кровоносних судин неможливо, що нерідко буваг при кровотечі з глибоких судин, порожнини (носової, лобово-раковинної та ін.), її спиняють тампонадою. Тампони попередньо змочують антисептичними або кровоспинними засобами. Рану з невеликою порожниною щільно заповнюють одним шматком марлі. Для тампонади великих ранових порожнин часто застосовують тампони Мікулича, які виготовляють так. Беручі, марлеву серветку квадратної форми, захоплюють центральну частину п корнцангом і вводять до дна рани. Потім серветку розкривають так, щоб вона прилягала до стінок рани. Марлевий мішок, що утворився при цьому, щільно іаповнюють ватою або шматками марлі. Тампон закріплюючі, провізорними швами або пов'язкою і залишають у рані на 24—48 год, а якщо нема« протипоказань (сильний набряк тканин, підвищення температури тіла та ін.), тампон не виймають з рани протягом 4—5 діб.