4.1.3 Проби, що відображають участь печінки у ліпідному обміні

1 Загальні ліпіди. Визначення загальних ліпідів як сумарного показника є малоінформативним і на цей час у клінічній практиці практично не застосовується.

2 Триацилгліцероли, як і загальні ліпіди, мають недостатньо високу чутливість при захворюваннях печінки.

3 Фосфоліпіди. Найбільш значно цей показник підвищується при холестатичному синдромі, особливо при обтураційній жовтяниці. При гострому вірусному гепатиті підвищення вмісту фосфоліпідів виражено менше. Широкого застосування на практиці визначення фосфоліпідів не набуло.

4 Холестерол при легких гострих і хронічних захворюваннях печінки змінюється незакономірно. При середньотяжких і особливо тяжких формах спостерігається чітке зниження вмісту холестеролу, що повинно розглядатися як тривожний сигнал розвитку печінково-клітинної недостатності. При хронічному гепатиті у крові відбувається накопичення вільного холестеролу в результаті зниження його етерифікації в судинному руслі. При внутрішньо- та позапечінковому холестазі рівень холестеролу часто підвищений. Однак контрастних змін, які могли б надати надійну інформацію для диференційного діагнозу, цей показник не надає.

Іноді для з’ясування ступеня розладів ліпідного обміну при хворобах печінки визначають холестерол у α- та β-ліпопротеїнах. Біохімічне визначення холестеролу, триацилгліцеролів і фосфоліпідів використовується поряд із фракційним визначенням ліпопротеїнів для встановлення типу гіперліпопротеїнемій.

5 β-ліпопротеїни сироватки крові. За діагностичною значущістю цей показник рівнозначний холестеролу.

6 Ліпопротеїн-Х. В умовах вираженого холестазу спостерігається формування холестатичної макроформи ліпопротеїну – ліпопротеїну-Х (ЛП-Х), що являє собою комплекс ліпопротеїну з фрагментом плазматичної мембрани. Рівень ЛП-Х також значно підвищується при біліарному цирозі.

7 Вільні жирні кислоти. Вільні, або неетерифіковані, жирні кислоти (НЕЖК) у плазмі крові становлять лише невелику частину (5-10%) відносно ефірозв’язаних жирних кислот, тобто до вищих жирних кислот, що входять до складу триацилгліцеролів, фосфоліпідів, стероїдів. Визначення сумарної кількості НЕЖК – малоінформативний тест для діагностики захворювань печінки.

Більший інтерес становить дослідження спектра жирних кислот, особливо низькомолекулярних – масляної, капронової, каприлової, валеріанової. Встановлено, що у хворих на печінкову кому постійно виявляється підвищення вмісту цих компонентів, що можна використати для своєчасного виявлення цього ускладнення.

4.1.4 Проби, що відображають участь печінки у пігментному обміні

1 Білірубін сироватки крові – обов’язковий тест при обстеженні хворих із захворюваннями печінки. Однак зміна його рівня не завжди адекватно відображає характер патологічного процесу в цьому органі. Відомо, що навіть незначне порушення печінкової функції може викликати гіпербілірубінемію, у той же час вона може бути відсутня при помірному та тяжкому ураженнях печінки. Вираженість гіпербілірубінемії не завжди корелює зі ступенем тяжкості захворювання. Проте визначення фракцій білірубіну допомагає в диференціації різних за генезом жовтяниць (гемолітичної, паренхіматозної). Можливості розмежування паренхіматозної та механічної жовтяниць за допомогою сироваткового білірубіну обмежені. У цих випадках додатково використовуються похідні білірубіну – уробілін сечі та стеркобілін калу. Динаміка змін цих показників різна при печінковій і механічній жовтяницях. Для ургентної діагностики цих жовтяниць у гострому періоді, коли зміни білірубіну та його похідних однозначні, використовуються інші лабораторні показники (осадові проби, ферменти і т.п.).

2 Білірубін та уробілін сечі. Найчастіше ці показники визначають у вигляді якісних проб або разом під загальною назвою «жовчні пігменти», або окремо. Ці показники придатні для виявлення паренхіматозних та обтураційних жовтяниць, але малоінформативні для їх розмежування.

3 Стеркобілін калу. Рівень цього показника різко збільшується при гемолітичній жовтяниці. У гострому періоді паренхіматозної жовтяниці та при повній обтурації жовчовивідних шляхів поза печінкою стеркобілін зникає з калу. Поява ж стеркобіліну та поступове забарвлення калу слугує сприятливою прогностичною ознакою.

4 Жовчні кислоти сироватки крові. Підвищення рівня жовчних кислот у крові може відбуватися при максимально незначних порушеннях видільної функції печінки. Концентрація жовчних кислот закономірно підвищується при холестазі, особливо значно при тривалому холестазі, що супроводжує первинний біліарний цироз, при медикаментозному холестазі, тривалій механічній жовтяниці, алкогольному ураженні печінки, первинній гепатомі, гострому холециститі. Зниження вмісту жовчних кислот у сироватці крові спостерігається при гепатитах, особливо тяжких формах.

5 Порфірини сечі. У клінічній практиці для виявлення порушень обміну порфіринів при захворюваннях печінки визначають уро- та копропорфірини, порфобіліноген і дельта-амінолевулінову кислоту (ДАЛК) у сечі. Якщо при вторинних ураженнях печінки визначення цих показників не має вирішального значення, то при виявленні деяких спадкових захворювань (наприклад, гострої печінкової порфірії) вони відіграють вирішальну роль (значно збільшений вміст порфобіліногену та ДАЛК у сечі).