- •Міністерство охорони здоров’я України
- •2947 Методичні вказівки
- •Розділ “Біохімічні тести для діагностики захворювань печінки”
- •4.1.2 Проби, що відображають роль печінки
- •4.1.4 Проби, що відображають участь печінки
- •Передмова
- •Список скорочень
- •1 Основні функції печінки
- •2 Метаболізм білірубіну
- •3 Клініко-діагностичне значення дослідження пігментного обміну
- •4 Біохімічні методи оцінки функцій печінки
- •4.1 Проби, які характеризують метаболічну функцію печінки
- •4.1.1 Проби, що відображають роль печінки в білковому обміні
- •4.1.2 Проби, що відображають роль печінки у вуглеводному обміні
- •4.1.3 Проби, що відображають участь печінки у ліпідному обміні
- •4.1.4 Проби, що відображають участь печінки у пігментному обміні
- •4.1.5 Проби, що відображають роль печінки в обміні мікроелементів, гормонів і біологічно активних речовин
- •4.2 Ферменти як функціональні проби печінки
- •4.3 Проби, що характеризують знешкоджувальну функцію печінки
- •4.4 Проби, що відображають екскреторну (поглинально-видільну) функцію печінки
- •5 Синдромна класифікація функціональних проб печінки
- •5.1 Синдром цитолізу
- •5.2 Синдром внутрішньопечінкового та позапечінкового холестазу
- •5.3 Синдром гепатодепресії (малої недостатності печінки)
- •5.4 Синдром запалення (мезенхімально-запальний)
- •5.5 Синдром шунтування печінки
- •5.6 Синдром регенерації та пухлинного росту печінки
- •6 Функціональна біохімічна характеристика основних нозологічних форм захворювань гепатобіліарної системи
- •6.1 Гострий гепатит
- •6.2 Хронічний гепатит
- •6.3 Цироз печінки
- •6.4 Жовчнокам’яна хвороба
- •7 Алгоритм обстеження хворих із патологією гепатобіліарної системи та лабораторні тести, які використовують на різних етапах діагностики
- •8 Лабораторна діагностика спадкових порушень метаболізму білірубіну та інших захворювань печінки
- •8.1 Спадкові порушення метаболізму білірубіну
- •8.2 Рідкісні спадкові захворювання печінки
- •9 Гепатотоксичні речовини
- •(За а.Я. Циганенко та ін.)
- •Список використаної літератури
- •Додаток а (обов’язковий)
7 Алгоритм обстеження хворих із патологією гепатобіліарної системи та лабораторні тести, які використовують на різних етапах діагностики
Діагностику захворювань печінки в клінічній практиці проводять на комплексній основі, що складається із загальноклінічних, функціональних та інструментальних методів дослідження.
Функціональні методи дослідження мають вирішальне значення в діагностиці гострих захворювань печінки та виявленні різних форм печінкової недостатності. При вогнищевих і хронічних ураженнях печінки, зокрема в період ремісії, першочергове значення мають інструментальні методи дослідження, однак функціональні методи зберігають своє значення при виявленні загострення захворювання та встановленні прогнозу. У таблиці А.2 додатка наведено діагностичну цінність різних методів дослідження при захворюваннях печінки.
Діагностичний процес при захворюваннях печінки можна умовно розділити на три етапи:
Перший етап – встановлення наявності ушкодження печінки. Лабораторні методи діагностики тут відіграють роль відсіювальних тестів та включають біохімічні й інструментальні методи дослідження. На цьому етапі проводять визначення таких біохімічних показників:
- білірубін сироватки крові;
- АлАТ, АсАТ, ЛФ;
- загальний білок і білкові фракції;
- тимолова проба;
- холестерол;
- протромбіновий час.
Якщо результати перелічених тестів неоднозначні або не містять змін, доцільно застосувати одну з проб із навантаженням або інструментальні методи дослідження (ультразвукове дослідження, сцинтиграфія печінки та ін.). Відсіювальні інструментальні методи дозволяють виявити вогнищеві ураження печінки (первинний і метастатичний рак, ехінококоз, абсцес, доброякісну пухлину та ін.).
Другий етап – уточнення характеру вогнищевого чи дифузного ураження печінки, тобто встановлення нозологічного діагнозу. Лабораторні методи діагностики тут відіграють селективну роль та включають як біохімічні, так і інструментальні дослідження. За наявності гіпербілірубінемії необхідно перш за все провести диференціальну діагностику жовтяниць. Із цією метою необхідно проаналізувати такі біохімічні показники:
- вільний та зв’язаний білірубін сироватки крові;
- білірубін та уробілін сечі;
- стеркобілін калу.
Якщо ж зміни показників пігментного обміну для диференційної діагностики паренхіматозної та обтураційної жовтяниць нечіткі (у разі наявності холестазу при цих жовтяницях), застосовують додатково ряд біохімічних тестів: ферменти, осадові проби, метаболіти ліпідного обміну та ін. Якщо ж біохімічні показники змінюються неоднозначно або невиразно, то використовують інструментальні методи діагностики (пункція печінки з подальшим вивченням морфології отриманого матеріалу).
Третій етап – деталізування діагнозу, тобто уточнення активності процесу, стадії захворювання, наявності ускладнень. На цьому етапі оцінюють характер і глибину порушень функцій печінки, ступінь печінково-клітинної недостатності, поширеність процесу, ступінь холестазу з використанням синдромної моделі змін біохімічних показників. Цей етап дозволяє найбільш повно встановити функціональні порушення та резерви печінки.
Своєчасно виконане повноцінне біохімічне обстеження є найбільш інформативним. При гострому та активному хронічному гепатитах виражені цитолітичний і мезенхімально-запальний синдроми, індикатори холестазу на початку жовтяниці змінені помірно. За умов холестатичної жовтяниці, що викликана лікарськими препаратами, як правило, із самого початку досить чітко проявляється холестатичний і цитолітичний синдроми, тоді як мезенхімально-запальний виражений слабо. На початку обтураційної жовтяниці цитолітичний синдром проявляється незначно, ознаки ж мезенхімально-запального – відсутні, провідним є холестатичний синдром.