5.4 Синдром запалення (мезенхімально-запальний)

Розвиток цього синдрому пов’язаний із підвищеною активністю мезенхімально-стромальних (неепітеліальних) елементів печінки, а також включає частину системних проявів, пов’язаних із порушенням гуморального імунітету. Індикатори даного синдрому досить неспецифічні, проте відіграють важливу роль в оцінці гострого вірусного гепатиту, хронічного активного гепатиту та цирозу печінки.

Для лабораторної діагностики синдрому запалення використовують зміни таких біохімічних показників, як:

1. гіперпротеїнемія за рахунок збільшення головним чином частки γ-глобулінів;

2. підвищення величин імуноглобулінів, особливо IgG, IgM, IgA;

3. зміна білково-осадових проб (тимолової, сулемової, Вельтмана);

4. поява неспецифічних антитіл до дезоксирибонуклео-протеїнів, гладком’язових волокон, мітохондрій, мікросом.

При гепатитах і внаслідок токсичного ураження печінки сироваткова протеїнограма має характерні особливості – помірне зменшення рівня альбуміну (через гальмування його синтезу гепатоцитами), збільшення рівня γ-глобулінів (унаслідок посиленого продукування IgG, IgA, IgM) і менш виражене – β-глобулінів.

У клініко-діагностичних лабораторіях широко застосовуються проби на колоїдну стійкість (тимолова, проба Вельтмана). Позитивний результат цих тестів зумовлений кількісними змінами у вмісті окремих білкових фракцій (α-, β-, γ-глобулінів) або зниженням співвідношення альбуміни/глобуліни. Найбільшого поширення набула тимолова проба, яка позитивна в 90% випадків гострого вірусного гепатиту ще в переджовтяничній стадії захворювання, а також і при безжовтяничній формі. Розмах коливань цього тесту в інкубаційному періоді невеликий, але досить постійний (6,8-8,4 од. S-H; відбувається збільшення параметра практично в 1,6-2,0 рази). На початку захворювання динаміка зростання індикаторів тимолового помутніння у хворих відповідає специфіці виділення вірусу гепатиту А з фекаліями. У наступні три тижні гострого періоду значення проби тримаються в межах 9,1-9,7 од. S-H, перевищуючи межі норми в 2,1-2,3 раза. Навіть незначне збільшення цього параметра свідчить про запальне ураження паренхіми органа. Слід відзначити, що показник тимолового помутніння раніше реагує на запалення органа, ніж АлАТ. У пацієнтів, що перенесли гострий вірусний гепатит, цифри тимолової проби виявляються підвищеними протягом шести місяців після виписування зі стаціонару. Таким чином, тимолову пробу можна використовувати в період диспансерного спостереження за пацієнтами, що лікувалися у стаціонарі з приводу гострого вірусного гепатиту.

Дослідження імуноглобулінів сироватки крові нерідко є корисним при проведенні диференціальної діагностики хронічного активного гепатиту та гемобластозу з переважним ураженням печінки. У першому випадку спостерігається поліклонова (поліклональна) гіперімуноглобулінемія, в другому – моноклонова, або моноклональна, гіперімуно-глобулінемія. Як правило, у хворих на гемобластоз визначається тенденція до гіперпротеїнемії, і на цьому фоні різко збільшений один клон імуноглобулінів, наприклад IgM. Концентрація двох інших імуноглобулінів або нормальна, або знижена.

До реакцій гуморального імунітету належить також збільшення кількості аутоантитіл, що виявляється методами непрямої імунофлюоресценції та з допомогою імуно-ферментного аналізу.

Мітохондріальні антитіла, антитіла до мітохондрій (МА, АМА) характерні для первинного біліарного цирозу. Підтипи МА: анти-М-8 притаманні найбільш прогресуючим формам первинного біліарного цирозу, анти-М-9 – найбільш доброякісним формам.

Антиядерний фактор, антиядерні антитіла (АЯФ, ANA) характерні для 1-го типу аутоімунного гепатиту, зустрічаються також при хронічних лікарських і HCV гепатитах.

Антитіла до печінково-ниркових мікросом (анти-ПНМ, LKM) мають підтипи: анти-ПНМ-1 характерні для аутоімунного гепатиту 2-го типу, анти-ПНМ-2 зустрічаються при хронічних лікарських гепатитах, анти-ПНМ-3 – при хронічних лікарських і HCV-гепатитах.

Антитіла до печінкових мембран (анти-ПМ, LM) характерні для хронічних лікарських гепатитів.

Печінково-панкреатичні антитіла (ППА, LP) зустрічаються при 3-му типі аутоімунного гепатиту.

Антитіла до розчинного печінкового антигену (анти-РПА, SLA) характерні для 3-го типу аутоімунного гепатиту.

Гладком’язеві антитіла (ГМА, SMA) зустрічаются при 1-му типі аутоімунного гепатиту.