5.3 Синдром гепатодепресії (малої недостатності печінки)

Цей синдром характеризується порушенням синтетичних процесів у гепатоцитах.

Для лабораторної діагностики синдрому гепатодепресії використовують зміни таких біохімічних показників, як:

1. зниження активності ХЕ у сироватці крові;

2. кількісні зміни рівня глюкози крові;

3. зменшення вмісту загального білка, особливо альбуміну;

4. гіпохолестеролемія;

5. зниження синтезу ІІ,V, VII факторів згортання крові;

6. гіпербілірубінемія за рахунок вільної фракції білірубіну;

7. зміна параметрів проб із навантаженням (бромсульфталеїнової, індоціанової, антипіринової, галактозної, кофеїнової).

Найбільш чутливими критеріями діагностики синдрому гепатодепресії є антипіринова проба, вміст проконвертину в сироватці крові, які знижені у більшості хворих на гострий вірусний гепатит із середнім ступенем тяжкості.

У щоденній практиці широко використовуються тести середньої чутливості – протромбіновий індекс та активність холінестерази в сироватці крові. В організмі людини визначають два види ХЕ: істинну ацетилхолінестеразу та псевдохолінестеразу. Перша гідролізує ацетилхолін, і на неї багаті нервова тканина та еритроцити, друга синтезується головним чином у гепатоцитах і розщеплює як холінові, так і нехолінові ефіри. Активність ХЕ є важливим лабораторно-діагностичним параметром, що характеризує функціональний стан печінки. За умов гострого вірусного гепатиту синтез ХЕ та її активність у крові знижені. Гіпохолінестераземія відмічається також при цирозі печінки та хронічному активному гепатиті. Найчастіше зниження в крові ХЕ виникає в результаті токсичного впливу (цитостатики, інсектициди, фунгіциди, фториди). Фізіологічне зниження активності ХЕ відбувається при вагітності. Відмічають рідкісні випадки генетично обумовленого зниження синтезу ХЕ.

При оцінці тяжкості процесу за допомогою індикаторів середньої чутливості зменшення показників гепатодепресії на 10-20% належить до незначних; на 21-40% - до помірних; більше 40% - до значних.

Із тестами цієї групи спряжене визначення вмісту глюкози. Встановлено, що чим тяжче проходження гострого гепатиту, тим частіше спостерігається гіпоглікемія. При гострій печінковій недостатності зниження рівня глюкози в крові розвивається у кожного четвертого пацієнта. В умовах накопичення проміжних метаболітів і розвитку резистентності до інсуліну можливе виникнення і «печінкової» гіперглікемії. При тривалому проходженні печінкової недостатності виникає гіперінсулінемія (зниження руйнування гормону в печінці). За умов гіпоксії та активації анаеробного гліколізу формується метаболічний ацидоз із накопиченням у крові молочної кислоти (лактат-ацидоз). Метаболічний ацидоз призводить до порушення співвідношення електролітів.

Дисбаланс білкового спектра сироватки крові характеризується гіпоальбумінемією та підвищенням величин глобулінів за рахунок γ-фракції. Вираженість білкових змін залежить від тяжкості та тривалості захворювання. За умов легкої форми гепатиту кількість протеїнів не змінена, за умов більш тяжких форм – відмічається гіперпротеїнемія на фоні зниження концентрації альбуміну. Вторинна гіпоальбумінемія при хронічних ураженнях печінки (тяжкому тривалому вірусному гепатиті, цирозі печінки) слугує несприятливою прогностичною ознакою. Як наслідок, це може призводити до спадання онкотичного тиску плазми крові, розвитку набряків та надалі до асциту.

Порушення ліпідного обміну, а саме гіпохолестеролемія особливо для ефірозв’язаної фракції, відмічаються при гострому вірусному гепатиті, злоякісних пухлинах печінки. Для оцінки функціонального стану органа найбільше діагностичне значення має визначення фракційного складу холестеролу та окремих ліпопротеїнів (перш за все ЛПВЩ) плазми крові. При гострому гепатиті, загостренні хронічного гепатиту, цирозі печінки, обтураційній жовтяниці та хронічному алкоголізмі коефіцієнт естерифікації холестеролу (співвідношення ефірозв’язаний холестерол/загальний холестерол) знижується.

Зміни пігментного обміну при порушенні функції частини печінкових клітин характеризуються гіпербілірубінемією за рахунок вільного білірубіну. Порушення можуть відбуватися на таких етапах: в активному транспорті вільної фракції білірубіну з крові до клітин печінки та в утворенні білірубін-глюкуронідів у гепатоцитах. Ці механізми зустрічаються при синдромі Жильбера, фізіологічній жовтяниці новонароджених, синдромі Криглера-Найяра, жовтяниці, спричиненій дією лікарських препаратів, гіпотиреозі та жовтяниці в дітей, народжених від матерів, хворих на цукровий діабет.