195. Поняття, система та структура права зовнішніх зносин Європейського Союзу.

К. К. Сандровський, який виходив з ідеї розгляду різних форм здійснення зовнішніх зносин як єдиної самостійної галузі міжнародного права, що складається з таких чотирьох частин:

дипломатичне право;

консульське право;

право спеціальних місій;

дипломатичне право міжнародних організацій.

У кожній з цих складових права зовнішніх зносин є спільний предмет правового регулювання — офіційна діяльність держав у міжнародних відносинах за допомогою відповідних органів зовнішніх зносин.

Таким чином, право зовнішніх зносин - галузь сучасного міжнародного права, що складається із системи юридичних норм, які регулюють правовий статус і діяльність суб'єктів міжнародного права у здійсненні їхніх зовнішніх зносин відповідно до основних принципів міжнародного права.

Відповідно право зовнішніх зносин містить такі підгалузі як дипломатичне право, консульське право, право спеціальних місій, дипломатичне право міжнародних організацій. Дипломатичне і консульське право - одні з найстаріших галузей міжнародного права.

Правовий статус, привілеї та імунітети органів зовнішніх зносин, які виступають у цих чотирьох сферах регламентуються:

1. Віденською конвенцією про дипломатичні зносини 1961 р.

2. Віденською конвенцією про консульські зносини 1963 р.

3. Конвенцією про спеціальні місії 1969 р.

4. Віденською конвенцією про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р.

5. Конвенцією про привілеї та імунітети Організацій Об'єднаних націй 1946 р.

6. Конвенцією про попередження та покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів, 1973 р.

Та ін..

Згадані конвенції утворюють систему міжнародно-правових норм, комплекс погоджених, упорядкованих елементів, що регулюють цей вид суспільних відносин. Виходячи з аналізу їх змісту, можна зазначити, що міжнародний договір і міжнародний звичай є основними джерелами права зовнішніх зносин. Слід мати на увазі, що нерідко норми права зовнішніх зносин, встановивши основу регулювання у будь-яких питаннях, прямо відсилають до внутрішньодержавних законів і правил.

На сучасному етапі зовнішні зносини здійснюються системою відповідних, спеціально уповноважених на те органів, які можна поділити на дві групи: внутрішньодержавні органи зовнішніх зносин (внутрішні) та закордонні органи зовнішніх зносин (зовнішні).

Внутрішньодержавні органи зовнішніх зносин — державні органи, за допомогою яких здійснюються зв'язки певної держави з іншими державами, міжнародними організаціями і які постійно перебувають на території цієї держави.

Закордонні органи зовнішніх зносин — державні органи, за допомогою яких здійснюються зв'язки з іншими державами і міжнародними організаціями і які розташовані на території іноземної держави.

Щодо міжнародної правосуб'єктності ЄС, то це було остаточно вирішено тільки з набуттям чинності Лісабонськими договорами. Передусім потрібно підкреслити, що згідно з положеннями Лісабонського договору про ЄС це об'єднання є суб'єктом міжнародного права. Зокрема, у ст. 47 ДЄС зазначено, що "Союз є юридичною особою". Тобто тут не йдеться про міжнародну правосуб'єктність ЄС. Однак вона випливає з інших положень установчих договорів, в яких закріплені конкретні повноваження ЄС у сфері зовнішніх зносин. Тобто Договір про функціонування ЄС побудований на визнанні функціональної правоздатності Союзу у сфері зовнішніх зносин.

Насамперед Євросоюз в змозі реалізовувати закріплені у Лісабонському договорі положення стосовно цілей та завдань об'єднання, зокрема, утвердження своєї ідентичності на міжнародній арені, запровадження громадянства Союзу, забезпечення дотримання "acquis communautaire" тощо (статті 3,21 ДЄС). Він може укладати від свого імені адміністративні чи приватноправові угоди, не кажучи вже про міжнародні договори. Євросоюз спроможний належним чином представляти об'єднану Європу в рамках міжнародних організацій і конференцій.

Згідно з установчими договорами ЄС є правоздатним у сферах, які охоплюють: підтримку відносин з міжнародними організаціями (ООН, ОЕСР, ГАТТ/СОТ та іншими), укладання міжнародних угод, встановлення та розвиток дипломатичних відносин з третіми країнами тощо.

У відносинах з міжнародними організаціями ЄС використовує як традиційні форми, притаманні практиці інших міжурядових об'єднань, так і ті, що більш характерні для відносин держав з міжнародними організаціями. Прикладом останнього є членство ЄС у деяких впливових міжнародних організаціях, таких як ГАТТ/СОТ, ФАО, ЄБРР.

Інша особливість, яка стосується форм реалізації з боку ЄС своєї міжнародної правосуб'єктності, пов'язана з посольським правом. На відміну від інших міжнародних організацій, ЄС заснував у багатьох країнах світу, включаючи Україну, свої дипломатичні представництва, які мають назву "делегації Комісії ЄС". Водночас багато країн мають свої дипломатичні місії при Євросоюзі. Таку місію має і Україна. Створення Європейської служби зовнішньополітичної діяльності сприяє формуванню в межах Союзу власного дипломатичного відомства, яке діє паралельно з дипломатичними відомствами держав-членів.

Дуже змістовною є договірна практика ЄС. Через міжнародні угоди, укладені з іншими країнами, здійснюється розширення дії права ЄС на відносини з іншими суб'єктами міжнародного права, оскільки такі угоди можуть включати правові положення, запозичені з первинного та вторинного права ЄС, або мати посилання на необхідність приведення внутрішнього права третіх країн у відповідність до положень окремих галузей права ЄС.