191. Поняття та розмежування термінів «вільний рух капіталів» та «вільний рух платежів» в праві єс.

У справі 286/82 Luisi 11984] Суд ЄС дав тлумачення понять "рух капіталів" та "рух платежів". Рух капіталів охоплює всі фінансові операції" що насамперед пов'язані з інвестиціями коштів. Рух платежів - це рух валютних коштів, які становлять платежі на виконання зобов'язань сторін за укладеним правочином.

Рух капіталів характеризується наступним.

По-перше, це фінансові операції, пов'язані з інвестуванням.

По-друге, таке інвестування має здійснюватися в іншу державу.

По-третє, дотримуючись цього ж прецеденту, одним з основних ознак пересування капіталів необхідно назвати неповернення фінансових ресурсів у країну первісного знаходження в розумний термін.

Сформулювавши основні ознаки пересування капіталів саме таким чином, Суд практично звів його до поняття «пересування інвестицій».

На відміну від руху капіталів, рух платежів включає наступні компоненти:

- прості пересування в іноземній валюті;

- пересування між двома державами-членами;

- використання валюти однієї з держав-членів.

192. Обмеження з принципу вільного руху капіталів в єс.

Договір про заснування ЄС та акти інститутів Євросоюзу запроваджують певні винятки зі свободи пересування капіталу та платежів.

Відповідно до ст. 65.1 (а) ДФЄС держави-члени мають право застосовувати положення свого податкового законодавства, що визначають відмінності між платниками податків, які перебувають у неоднакових умовах, щодо місця проживання чи місця інвестування капіталу. Закріплення цього обмеження пов'язано з необхідністю збереження цілісності національних систем оподаткування, оскільки ця сфера значною мірою продовжує залишатися у компетенції держав-членів (справа С-204/90 Bachman v. Belgium [1990]). Проте при здійсненні таких заходів треба підтвердити, що вони спрямовані на захист цілісності національних систем оподаткування, є необхідними для досягнення мети, а також продемонструвати, що для розв'язання поставленої проблеми держава-член вживає ефективних заходів у системі національного оподаткування.

Згідно зі ст. 65.1(6) ДФЄС держави-члени можуть вживати всіх необхідних заходів для запобігання порушень національних законів та актів виконавчої влади, особливо у сфері оподаткування, та для ретельного контролю за діяльністю фінансових установ; встановлювати процедуру декларування даних про переміщення капіталу з метою отримання інформації адміністративного чи статистичного характеру; вживати заходів, що є виправданими з точки зору публічного порядку чи державної безпеки. Це положення повторює ст. 4 Директиви 88/361. У справі 36/75 Rutili 11975] Суд ЄС вказав на необхідність вузького тлумачення застережень щодо публічного порядку та державної безпеки, які повинні розглядатися у контексті цілей і принципів ЄС. Тобто на них можна посилатися, тільки коли існує серйозна загроза фундаментальним основам суспільних відносин у державі-члені.

Проте обмежувальні заходи, викладені у статтях 65.1(a) та 65.1(6), не повинні бути засобом безпідставної дискримінації або завуальованого обмеження руху капіталів чи платежів (ст. 65.3 ДФЄС).

З метою уточнення дозволених заходів щодо обмеження руху капіталу інститутами ЄС було ухвалено низку постанов.

Директива ЄЕС 91/308 про запобігання використання фінансової системи з метою відмивання "брудних" грошей приписує державам-членам запровадити норми, які зобов'язують їх кредитні і фінансові установи перевіряти особи своїх клієнтів (коли сума операцій сягає 15 000 євро (ст. 3)); зберігати інформацію про такі операції протягом п'яти років (ст. 4); з'ясовувати джерела походження коштів у випадках, коли існує підозра у сумнівних операціях. У справах С-163, 165&250/94 Sanz de Lera [1995] Суд ЄС підтвердив законність обмежувальних заходів з метою попередження таких дій, як уникнення оподаткування, відмивання "брудних" грошей, торгівля наркотиками, тероризм.

Директива ЄЕС 89 117 вимагає оприлюднення річної бухгалтерської документації філіями кредитно-фінансових установ, що мають головний офіс за межами держави-члена Євросоюзу.

Однак запобіжні заходи повинні обмежуватися декларуванням, а не призводити до запровадження вимог щодо отримання додаткових дозволів, оскільки такі вимоги можуть розглядатися як спосіб безпідставної дискримінації або завуальованого обмеження руху капіталів чи платежів. У своєму рішенні у справі С-54/99Association Eglise {2000], в якій ішлося про вимоги французького законодавства щодо отримання дозволу у Міністерстві економіки для здійснення прямих іноземних інвестицій у випадках їх можливої загрози для публічного порядку та державно! безпеки, Суд ЄС дійшов висновку, що отримання додаткових дозволів вважатиметься виправданим тільки у виняткових ситуаціях, і що на державах-членах лежить відповідальність довести необхідність такого дозволу. Крім того, умови для застосування дозвільних заходів повинні бути чітко визначені у внутрішньому законодавстві.

Відповідно до ст. 65.2 ДФЄС на свободу пересування капіталу та платежів поширюються обмеження, передбачені положеннями про право на заснування та економічну діяльність. Вони стосуються обмежень видів діяльності, пов'язаних з виконанням офіційних владних повноважень (ст. 51 ДФЄС). Певні обмеження можуть бути встановлені у вигляді особливого режиму щодо іноземних громадян, виходячи з міркувань публічного порядку, державної безпеки та охорони здоров'я (ст. 52 ДФЄС).

Директива ЄЕС 89/646 вимагає, щоб лібералізація руху капіталу здійснювалася паралельно з лібералізацією банківських послуг.

Ця Директива дозволяє державам-членам встановлювати вимоги для фінансових установ, які можуть здійснювати оформлення депозитів та інших коштів у відносинах з населенням (ст. 3). Для заснування чи допуску таких установ на національний ринок держави-члена їх мінімальний капітал повинен становити 5 мли євро. Якщо така установа зареєстрована на території однієї з держав-членів. інші держави-члени не можуть віл неї вимагати додаткової реєстрації. Директива також встановлює обмеження щодо максимальної вартості частки, яка може належати кредитній установі у статутному фонді підприємства, що не має права надавати фінансові послуги (ст. 12). Усі кредитні установи, головні підприємства яких знаходяться н інших країнах, зобов'язані періодично звітувати перед урядовими структурами держав-членів з метою отримання статистичної інформації (ст. 21 ). В разі надзвичайної потреби держави-члени можуть вдаватися до попереджувальних заходів з метою захисту інтересів вкладників, інвесторів та інших осіб, яким налаються фінансові та кредитні послуги, однак повинні повідомити про це Комісію ЄС.

Певні обмеження щодо руху капіталів передбачені у зв'язку із запровадженням економічного та валютного союзу. Згідно зі ст. 143 ДФЄС країна-член Євросоюзу, яка має труднощі, або в разі серйозної загрози виникнення труднощів стосовно платіжного балансу, і якщо це загрожує функціонуванню спільного ринку чи здійсненню спільної торговельної політики, може здійснювати обмежувальні заходи з дозволу Комісії ЄС. Відповідно до положень ст. 144 ДФЄС у разі несподіваної кризи з платіжним балансом держава-член, як пересторогу, може вжити захисних заходів самостійно. Такі заходи повинні спричиняти якомога менше проблем у функціонуванні спільного ринку і не можуть здійснюватися більш активно, ніж це справді необхідно для подолання раптових труднощів.

Євросоюз та держави-члени також можуть обмежувати рух капіталу та платежів щодо третіх країн з метою запровадження економічних санкцій про третіх країн.