180.Свобода пересування непрацюючих осіб в єс

Відповідно до Договору про ЄС (ст.3): Союз надає своїм громадянам простір свободи, безпеки й правосуддя без внутрішніх кордонів, на якому забезпечено вільний рух осіб разом з належними заходами, пов’язаними із контролем на зовнішніх кордонах, притулком, імміграцією та попередженням і боротьбою зі злочинністю.

У праві Європейського Союзу до непрацюючим особам відносяться дві категорії індивідуумів - студенти і пенсіонери. Що стосується безробітних, традиційно відносяться до непрацюючим особам, то в праві ЄС їх статус прирівняний частково (для осіб, які шукають роботу в іншій державі-члені вперше) або повністю (для осіб, що залишилися на території держави-члена з метою пошуку нової роботи) до статусу працівника-мігранта. Студенти відповідно до Директиви Ради ЄС про право студентів на прожівання мають право на проживання в приймаючій державі-члені, якщо зараховані до навчального закладу для проходження професійного навчання , мають достатньо коштів для проживання і медичною страховкою. Здійснення права на проживання підтверджується видачею посвідки на проживання. Разом зі студентами цим правом користуються їх дружини і діти.

Пенсіонери реалізують право на проживання в приймаючій державі-члені на основі Директиви Ради ЄС про право на проживання. Вид на проживання видається для такої категорії громадян держав-членів, якщо вони володіють достатніми засобами для того, щоб уникнути створення навантаження на систему соціального забезпечення приймаючої держави-члена і мають медичну страховку.

181.Виключення із принципу вільного пересування осіб в єс

Домінуючою складовою частиною вільного переміщення осіб у Європейському

Союзі є право вільного переміщення працівників. Громадяни ЄС мають таку ж саму можливість доступу на ринок праці членських держав як і громадяни цих

держав, тобто без будь-якого обмеження, дозволу або інших умов. Право на рівне

обходження стосується не тільки ринку праці, але й пошуку роботи, послуг щодо

працевлаштування, винагороди й звільнення з роботи.

Однак коли на ринок якої-небудь держави ЄС вступить фізична або

юридична особа із деякої держави Третіх держав, то вона має умови вступу

трохи обмежені тому, що кожна членська держава може встановити власні

вимоги, яким громадяни із Третіх держав повинні задовольняти. Наприклад,

у Чеській Республіці особа зацікавлена у працевлаштуванні або в заснуванні

товариства повинна отримати необхідні для цього дозволи.

Директива ЄС № 2003/109/ES Про правове становище громадян із Третіх

держав уводить статус резидента з дозволом на довгострокове перебування.

Умовою для отримання статусу резидента довгострокового перебування є

те, щоб цей іноземець проживав на території членської держави безупинно хоча б

п‘ять років, не порушував громадський порядок або безпеку й, аби він підтвердив

наявність визначеного розміру фінансових кошт для постійного проживання.

Після цього до резидентів довгострокового перебування, що торкається

працевлаштування, індивідуального підприємництва, податкових пільг або

одержання освіти, ставляться як до громадян цієї членської держави ЄС.