171. Заборона дискримінаційного внутрішнього оподаткування.

Ще одним фіскальним бар'єром у торгівлі може стати дискримінаційне внутрішнє оподаткування товарів.

Стаття 110 ДФЄС встановлює правило, згідно з яким "жодна держава-член не має прямого чи опосередкованого права обкладати продукцію іншої держави-члена будь-якими внутрішніми податками додатково до тих, якими вже прямо чи безпосередньо обкладена подібна вітчизняна продукція.ж

Більш того, жодна держава-член не має права обкладати продукцію іншої держави-члена будь-якими внутрішніми податками, які б сприяли непрямому захисту інших продуктів".

Стаття 110 ДФЄС має пряму дію (справа 27/67 Fink-Frucht GmbH [1968]) і дає підстави вимагати повернення податків, сплачених у результаті дискримінаційного внутрішнього оподаткування (принцип Сан-Джорджіо).

Хоча у ст. 110 ДФЄС йдеться про продукцію, імпортовану з інших держав-членів Євросоюзу, Суд ЄС у справі 193/85 Cooperativa Co-Frutta Srl [1987] визнав, що заборона дискримінаційного оподаткування поширюється також на товари з третіх країн, які є у вільному обігу в межах Співтовариства.

А у справі 142/77 Staatens Kontrol med Aelde Metaller [ 1978] Суд ЄС поширив таку заборону й на експорт продукції.

У справі 90/79 Commission v. France [1981] Суд ЄС зробив спробу визначити різницю між ЗЕД та податком, зазначивши, що справжній податок пов'язаний із системою внутрішніх зборів, що застосовується до категорій виробів згідно з об'єктивними критеріями незалежно від походження продукції. Той факт, що податок встановлюється не державою або збирається заради прибутку, що він є спеціальним нарахуванням або призначається для конкретної мети, не може означати, що він не підпадає під дію ст. 110 ДФЄС.

Стаття 110 ДФЄС доповнює ст. 30, оскільки обидві спрямовані на усунення фіскальних перешкод на шляху нормального функціонування внутрішнього ринку. Водночас, якщо ст. 30 спрямована на створення державного контролю на кордоні, то ст. 110 - на формування в державі-члені внутрішніх передумов для усунення дискримінації у сфері оподаткування залежно від походження товарів.

Статті 30 та 110 ДФСЄ розглядаються Судом ЄС не тільки як такі, що доповнюють одна одну, а і як взаємно виключні (справа 77/76 Fratelly Cuchi 11977]). Справа в тому, що фіскальні збори вважаються або митом, або ЗЕД відповідно до ст. 30 ДФЄС і, таким чином, є незаконними, або є частиною загальної системи оподаткування відповідно до ст. 110 ДФСЄ і є законними, за винятком випадків, коли містять елемент дискримінації за національною ознакою. Проте чіткого розмежування між двома статтями поки не проведено.

172. Заборона прямої і непрямої дискримінації.

Випадки прямої дискримінації імпортованої продукції зустрічаються не часто. У справі 57/65 Lutticke [1966] імпортер порошкового молока з Люксембургу до Німеччини оскаржив у суді податок, яким обкладали його продукцію у Німеччині, пославшись на те, що німецькі виробники такий податок не платили. Суд ЄС визнав факт дискримінації імпортерів і порушення ст. 110 ДФЄС.

Водночас, ст. 110 ДФЄС не забороняє зворотної дискримінації, тобто коли перевагу мають імпортери продукції, оскільки в ній йдеться тільки про заборону введення додаткових податків для імпортної продукції.

Непряма дискримінація здійснюється на основі інших, ніж походження товару чинників, але спрямована проти імпортера. У справі 112/84 Humblot [ 1985] розглядався дорожній податок у Франції, який справлявся за змінною шкалою: до 1100 французьких франків на машини з потужністю двигуна, нижчою за 16 кінських сил, і 5000 франків на машини з більш потужним двигуном. Пан Гумблот, який придбав у Франції "Мерседес", потужність двигуна якого становила 36 кінських сил, звернувся до суду з позовом про відшкодування податку, пославшись на ст. 90 Договору про заснування Європейського співтовариства. На той час Франція не виробляла автомобілі з двигунами потужністю більше 16 кінських сил. Тому було очевидним, що більш високий податок стосувався лише імпортованих машин. Суд ЄС погодився з аргументами позивача, що хоча дискримінація стосувалася потужності автомобіля, її непрямий вплив усупереч ст. 90 поширювався на дискримінацію на національному ґрунті.

Непряма дискримінація шляхом надання податкових пільг національним виробникам може бути виправдана, якщо вона стосується підтримки економічно слабких регіонів країн-членів, чий розвиток значною мірою залежить від виробництва якоїсь однієї продукції (справа 196/85 Commission v. France [1987] щодо оподаткування виробництва солодких вин). Проте такі пільги повинні поширюватися на всю таку продукцію, а не тільки на вітчизняну. З іншого боку, держави-члени повинні об'єктивно мотивувати мету та спосіб впровадження непрямого дискримінаційного оподаткування, яке, у свою чергу, повинно бути пропорційним очікуваній вигоді.