165. Конституційні засади функціонування права єс та значення Суду єс в забезпеченні їх стабільності та розвитку.

Центральною ланкою права ЄС є принципи права ЄС - вихідні положення найбільш спільного характеру, що визначають сенс, зміст, реалізацію і розвиток всіх норм права ЄС.

Принципи права Європейського Союзу зафіксовані в установчих договорах, а також у рішеннях Європейського Суду. Саме останньому належить вирішальна роль у розробці детальної класифікації принципів права ЄС. Суд сформулював і закріпив у своїх рішеннях систему основних засад, на якій повинна функціонувати та розвиватися правова система ЄС - принципи права Європейського Союзу.

Багато принципів права ЄС не будучи прямо закріплені в нормативних джерелах, вони були сформульовані в рішеннях суду ЄС. Такими є наприклад принципи верховенства права і прямої дії, загальні принципи права…

Юрисдикція Суду ЄС має фундаментальне значення і є своєрідним інструментом гармонізації повноважень інститутів та органів ЄС. Але головне –юрисдикція Суду ЄС визначає не лише межі, тобто сферу застосування його компетенційних повноважень, але й безпосередньо забезпечує реалізацію фундаментальних принципів правової системи ЄС, наприклад принципів пропорційності, інституційної рівноваги, верховенства та прямої дії права ЄС — визначальних основ правової стабільності.

166.Взаємозв’язок та взаємодія судових органів єс із судовими органами держав-членів.

Всі суди держави утворюють судову систему (тобто є її елементами), необхідно сказати й про способи взаємодії елементів судової системи. На наш погляд, як основний критерій класифікації способів взаємодії елементів судової системи слід розглядати природу такої взаємодії й те, чи буде вона виходити за межі самої судової системи. Оскільки процесуальна взаємодія з приводу розгляду правових суперечок у суді може здійснюватися не лише між судами, але й включати інших суб'єктів, тому варто виділяти способи внутрішньої взаємодії й способи зовнішньої взаємодії. До внутрішньосистемних способів взаємодії слід відносити: а) процесуальну взаємодію; б) організаційну взаємодію; в) взаємодію з питань суддівської самоорганізації. У рамках зовнішньої взаємодії можна виділити два види зв'язків; а) взаємодія із зовнішніми несудовими органами; б) взаємодія із судовими системами (судами) іноземних держав.

Тема 10 Право внутрішнього ринку Європейського Союзу

167. Поняття внутрішнього ринку у праві Європейського Союзу.

Створення внутрішнього ринку було передбачено ЄЄА 1987 р. Заходи зі створення внутрішнього ринку включали ліквідацію фіскальних, фізичних та технічних бар'єрів на шляху вільного пересування товарів, осіб, послуг і капіталів. Важливим інструментом запровадження внутрішнього ринку є гармонізація законодавства держав-членів з правом Євросоюзу.

Лісабонські договори дають визначення поняття внутрішнього ринку. Згідно зі ст. 26.2 ДФЄС внутрішній ринок - це територія без внутрішніх кордонів, на якій гарантується вільне пересування осіб, капіталів, товарів і послуг.

Окрім поняття внутрішнього ринку (ст. 14.2 ДФЄС), яке перейшло без змін до Лісабонського договору, Амстердамський договір про заснування Європейського співтовариства використовував поняття спільного ринку (ст. 2 ДФЄС), однак він не містив визначення цього поняття. Воно з'явилось у результаті практики Суду ЄС. У рішенні у справі 207/83 Commission v. UK [1985] Суд ЄС зазначив, що "Договір, створюючи спільний ринок та поступово зближуючи економічну політику держав-членів, прагне об'єднати національні ринки в єдиний ринок, який мав би всі характеристики внутрішнього ринку". Таким чином, спільний ринок передбачав створення внутрішнього ринку та координацію економічної та інших видів політики держав-членів. Тим самим поняття спільного ринку було тісно пов'язано з поняттям внутрішнього ринку.

Лісабонський договір про функціонування Євросоюзу скасував термін "спільний ринок" і змінив його поняттям "внутрішній ринок".