155. Провадження щодо забезпечення примусового виконання зобов’язань.

Статті 258, 259 та 260 Договору про функціонування ЄС встановлюють процедури припинення невиконання зобов’язань державами-членами та наслідки такого невиконання. Оскільки Комісія є одним із представників наднаціонального елементу в інституційній структурі Союзу, то вона відіграє важливу роль в охороні та застосуванні положень установчих договорів, а отже, і бере участь у процедурі припинення невиконання зобов’язань, закріплених цими договорами.

Стаття 258

Якщо Комісія вважає, що держава-член не виконала зобов’язання за Договорами, Комісія видає обґрунтований висновок із цього питання після надання зацікавленій державі змоги надати свої пояснення.

Якщо зацікавлена держава не дотримується цього висновку протягом періоду часу, встановленого Комісією, Комісія може винести питання на розгляд Суду Європейського Союзу.

Стаття 259

Держава-член, яка вважає, що інша держава-член не виконала свої зобов’язання за Договорами, може винести це питання на розгляд Суду Європейського Союзу. Перш ніж держава-член подає позов проти іншої держави-члена про інкриміноване порушення зобов’язань за Договорами, держава-член виносить це питання на розгляд Комісії.

Комісія надає обґрунтований висновок, після того як кожній зацікавленій державі було надано можливість представити власну позицію по справі та свої коментарі до позиції іншої сторони, як усно, так і письмово.

Якщо Комісія не надала висновок протягом трьох місяців від дати, коли питання було винесено на її розгляд, відсутність такого висновку не перешкоджає винесенню цього питання на розгляд Суду.

Стаття 260

1. Якщо Суд Європейського Союзу визнає, що держава-член не виконала зобов’язання за Договорами, від держави вимагається вжити необхідних заходів для виконання рішення Суду.

2. Якщо Комісія вважає, що відповідна держава-член не вжила необхідних заходів для виконання рішення Суду, Комісія може винести це питання на розгляд Суду після надання державі можливості представити свої пояснення. Комісія визначає розмір твердої суми або пені, що підлягають сплаті відповідною державою-членом, які Комісія вважає належними за цих обставин.

Якщо Суд визнає, що відповідна держава-член не виконала рішення Суду, Суд може накласти на неї зобов’язання сплатити тверду суму або пеню.

3. Коли Комісія виносить справу на розгляд Суду відповідно до статті 258 на тих підставах, що відповідна держава-член не виконала своє зобов’язання щодо повідомлення заходів, що транспонують директиву, ухвалену згідно з законодавчою процедурою, Комісія може, якщо вона вважає необхідним, визначити розмір твердої суми або пені, що підлягає сплаті відповідною державою-членом, які вона вважає належними за цих обставин.

Якщо Суд встановлює, що існує порушення, він може накласти на відповідну державу-члена зобов’язання сплатити тверду суму або пеню, що не перевищують розміру, визначеного Комісією. Зобов’язання щодо сплати набуває чинності з дати, визначеної Судом у його рішенні.

156. Провадження по справах про скасування нелегітимних нормативних актів єс (ст. 263 дфєс).

Стаття 263

Суд Європейського Союзу переглядає правомірність законодавчих актів, актів Ради, Комісії та Європейського центрального банку, окрім рекомендацій та висновків, а також актів Європейського Парламенту, що мають на меті правові наслідки для третіх сторін. Суд Європейського Союзу також переглядає правомірність актів органів, служб та агенцій Союзу, що мають правові наслідки для третіх сторін.

Суд Європейського Союзу для цих цілей має юрисдикцію щодо позовів держав-членів, Європейського Парламенту, Ради або Комісії на засадах браку компетенції, порушення істотної процесуальної вимоги, порушення Договорів або будь-якої норми права, пов’язаної з їх застосуванням, або зловживання повноваженнями.

Суд за цих самих умов має юрисдикцію щодо позовів Рахункової палати та Європейського центрального банку та Комітету регіонів з метою захисту їхніх прерогатив.

Будь-яка фізична або юридична особа відповідно до вимог, встановлених у частині 1 та 2,може порушити провадження проти рішення, адресованого цій особі, або проти рішення, що стосується їх безпосередньо та особисто, та проти регуляторного акту, що стосується їх безпосередньо та не призводить до виконавчих заходів.