151. Основні принципи організації та функціонування судової системи єс та їх види.

принципи судової влади слід розглядати як окрему систему принципів серед загальноправових принципів, що перебуває на рівні міжгалузевих принципів. І вже серед принципів судової влади окремо слід розглядати принципи судової системи. При цьому слід зазначити, що принципи організації судової системи мають загальні риси й з іншими системами загальноправових принципів, наприклад, з принципами побудови і функціонування державних органів, принципами інститутів права. Крім того, принципи судової системи необхідно відносити до принципів публічного, регулятивного, матеріального, об'єктивного права, оскільки предметом регулювання є особливості побудови системи державних органів специфічної компетенції.

До самої ж системи принципів побудови судової системи включено принципи: а) єдності судової системи; б) територіальності; в) спеціалізації; г) інстанційності; ґ) ступінчастості та ієрархічності; д) самостійності суду; е) доступності суду.

Отже, організаційні принципи судової влади утворюють власну систему, оскільки відповідають вимогам самостійності, повноти, несуперечності й є тісно взаємозалежними. Дія кожного принципу створює умови для дії другого принципу, що унеможливлює їхнє функціонування самостійно. Кожний із принципів судової системи відіграє самостійну роль при її побудові, характеризує ставлення до судового устрою країни й у сукупності з іншими принципами визначає єдину мету – забезпечення створення й безперебійного функціонування демократичної й ефективної судової системи.

У підрозділі 2.3. «Характеристика основних принципів побудови судової системи України та країн Європейського Союзу» розглянуто значення кожного із організаційних принципів для формування та функціонування сучасної судової системи.

«Принцип єдності судової системи» .

«Принцип територіальності» звертається увага на характер реалізації принципу територіальності у вітчизняному та зарубіжному законодавстві, вказується, що він пов’язує створення, ліквідацію та розташування судів всіх рівнів з адміністративно-територіальним устроєм країни. Принцип територіальності встановлює правила формування судових територій (районів, округів, дільниць) – тобто певного територіального простору, на який поширюється юрисдикція конкретного суду. Даний принцип повинен забезпечити здійснення судової влади на всій території країни.

«Принцип спеціалізації у побудові судової системи» проведено науковий аналіз особливостей реалізації цього принципу побудови судової системи в Україні та зарубіжних країнах (Франції, Німеччині, Австрії, Бельгії, Норвегії, Італії, Ісландії тощо) і сформульовано ряд висновків: 1) не можна погодитися з пропозицією розділити систему загальних судів на дві самостійні галузі судової системи – цивільні та кримінальні суди, оскільки немає гарантій, що такий поділ здатний підвищити якість і ефективність правосуддя; 2) більшість країн Європейського Союзу мають розвинуту систему спеціалізованих судів, і це розцінюється як засіб підвищення якості правосуддя, його доступності для населення та ефективності судової системи; 3) Україна потребує більш широкої реалізації як зовнішньої, так і внутрішньої спеціалізації судів. Тому пропонується підвищити рівень спеціалізації українських судів шляхом запровадження сімейних судів (суддів) та ювенальних судів (суддів), які є найпоширеними у європейських країнах після адміністративних.

«Принцип інстанційності» Звертається увага на «правило» використання термінів «суд першої інстанції» або «суд другої (третьої) інстанції». Таке поняття може визначати не суд як постійну структурну складову судової системи, а як склад суду або судовий орган, що розглядає конкретну справу в певний час, оскільки той же склад або суд іншу справу може слухати як суд іншої інстанції.

«Принципи ступінчастості та ієрархічності побудови судової системи» доводиться, що питання оптимальної кількості ступенів (рівнів) судової системи вкрай важливе як для ефективності функціонування судової системи, так і для держави в цілому.

Але основною визначальною ознакою віднесення суду до того або іншого рівня є його компетенція. У країнах Європи питання кількості рівнів судової системи й розташування в їхніх межах судових інстанцій вирішується по-різному, відповідно судові системи за кількістю рівнів поділяються на кілька видів: 1) країни з дворівневою судовою системою (Ісландія, Туреччина); 2) країни, що мають судову систему із трьох рівнів (Угорщина, Данія, Норвегія, Словаччина, Фінляндія, Хорватія, Швеція); 3) країни, у яких судові системи мають чотири рівні (Бельгія, Німеччина, Ірландія, Італія, Литва, Нідерланди, Польща, Румунія). Крім того, можна окремо виділити ряд країн, судова система яких складається з декількох гілок, кількість рівнів у яких різна.

«Принцип самостійності суду» доводиться, що принцип самостійності суду конкретизує принцип незалежності судової влади в організаційній її частині, так само як конкретизує його принцип незалежності суддів. Аналіз цього принципу дозволив виділити види самостійності: а) самостійність правову; б) самостійність фінансову в) самостійність організаційну,

«Принцип доступності суду» відповідний принцип розглядається як складова принципу доступності правосуддя (судової влади) і визначається такими елементами: 1) зручне розташування судів (наближення судів до громадян переслідує мету полегшити їм отримання правосуддя); 2) достатня кількість судів (цей показник має велике значення, оскільки багато в чому визначає якість правосуддя, тому в більшості європейських країн поступово кількість судів збільшується в першу чергу за рахунок найнижчих судів); 3) наближеність суду до населення.

Таким чином, критерієм для класифікації стало перебування в складі Європейського Союзу або ступінь близькості до входження до складу даного об'єднання держав. Відповідно було виокремлено три види судових систем: 1) країн, що стояли у джерел створення ЄС і мають устояні демократичні традиції й найбільший ступінь реалізації європейських стандартів у сфері судової влади, судоустрою (наприклад, Франції, Німеччини, Великої Британії); 2) країн, які порівняно недавно увійшли до складу ЄС і продовжують реформу власних судових систем (Польща, Латвія, Литва, Естонія); в) країн, які найбільше наблизилися до правових стандартів, визначених ЄС, і одержали офіційний статус кандидата в члени ЄС (Хорватія, Македонія, Туреччина).