21. Поняття комунітарного права та його місце в системі права єс.

У системі європейського права виокремлюють: а) право Європейських Співтовариств або «комунітарне право» — норми, прийняті у межах Європейського економічного Співтовариства, Європейського Співтовариства з атомної енергії, Європейського Співтовариства з вугілля і сталі (право I опори), які є основою, стрижнем європейського права, містяться в установчих договорах і забезпечуються юрисдикційним захистом Суду Європейських Співтовариств; б) норми права, які закріплюють основи спільної зовнішньої політики і політики безпеки, співробітництва поліцій і судів у кримінально-правовій сфері (право II опори); в) норми права, вироблені у ході співпраці в галузі юстиції і правоохоронній сфері з кримінальних питань (право III опори).

Місце комунітарного права в системі права Європейського Союзу. Комунітарне право є доволі самостійним. Самостійність комунітарного права є одним з наслідків наддержавної інтеграції. Комунітарне право відрізняється як від міжнародного публічного права, в котрому воно має свої корені, передусім в установчих договорах, так і від національного права держав-членів, до котрого воно уподібнюється в фазі застосовчій. З обох правових систем окремі елементи, таки, запозичуються.

Комунітарні відносини, що відбуваються в рамках Договору про заснування Європейської Спільноти, характеризуються надзвичайно високим ступенем економічної, політичної та правової інтеграції держав-членів. Відповідно, та частина європейського права, що регулює стосунки держав-членів ЄС в рамках Договору про заснування Європейської Спільноти, називається «комунітарним» правом. Саме комунітарне право є серцевиною європейського права. Саме комунітарна частина європейського права становить особливу і неповторну правову субстанцію, формує загальну європейську правову культуру і є джерелом та регулятором економічної європейської інтеграції. Комунітарне право розвивається в Європейських Спільнотах безперервно, впродовж ось вже понад п’ятдесяти років.

22. Інституційне та матеріальне право Європейського Союзу.

До "інституційного права" відносять норми, покликані закріпити пристрій і компетенцію організації Європейський Союз, статус її інститутів і інших органів.

Інші норми, за допомогою яких Європейський Союз здійснює регулювання різних сторін ("матерію", "зміст") громадського життя, утворять його "матеріальне право".

Останній термін у даній класифікації використовується в іншому значенні, чим при протиставленні матеріального права процесуальному. Наприклад, регламент "Про процедури банкрутства" - джерело "матеріального" права Союзу, хоча містить в основному норми цивільного процесу. З іншого боку, "Процесуальний регламент" Суду Європейських співтовариств - теж процесуальний акт - ставиться до джерел "інституційного" права Союзу.

"Матеріальне право" Союзу по своєму змісті носить досить різноманітний характер, тому що його предмет утворять різнорідні суспільні відносини. У цьому зв'язку всередині нього в західній доктрині виділяють окремі угруповання норм (іноді теж називані "галузями"), по яких видаються наукові праці й читаються учбові курси: право загального ринку, право економічного й валютного союзу, зовнішньоекономічне право ЄС і т.д.

Відповідно до логіки пізнання вивчення правової системи Європейського Союзу традиційно починається з розгляду основ інституційного права. Спочатку необхідно зрозуміти, як улаштований. Союз і його органи, яка їхня компетенція. Інституційне право утворить той базис, на основі якого можна далі вивчати окремі напрямки й сфери регулювання права Союзу, тобто його "матеріальне право".

Організація Європейський Союз, як відомо, має складну, унікальну структуру, що включає три опори, з яких перша (Європейські співтовариства) охоплює теж три юридично відособлені організації.