115. Консультативний характер повноважень Європейського Парламенту.

Установчими договорами передбачені різні форми участі Європарламенту у сфері зовнішніх зносин: від консультацій до надання згоди на ті чи інші дії у цій сфері. Так, угоди про створення асоціацій з однією чи більше державами або міжнародними організаціями, угоди про приєднання Союзу до Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, угоди, які при організації процедур співпраці створюють інституційний механізм, угоди, які мають важливі бюджетні наслідки для ЄС, та угоди, що розповсюджують свою дію на сфери, стосовно яких застосовується звичайна чи спеціальна законодавча процедура, коли вимагається схвалення з боку Європарламенту, укладаються після отримання його згоди (ст. 218.6 ДФЄС).

Європарламент також надає згоду на початок переговорів про прийняття держав до Євросоюзу або про вихід з нього (статті 49 та 50 ДЄС).

Згода Європарламенту необхідна і для дій проти держав-членів, які допускають суттєві умисні порушення цінностей, на яких заснований Союз (ст. 7 ДЄС).

У разі укладання всіх інших міжнародних угод, окрім торгівельних, Європарламент надає консультації. З Європарламентом повинні консультуватися й у разі внесення змін до установчих договорів (ст. 48 ДЄС).

Європарламент також залучений до проведення спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Він консультує Високого представника Союзу із зовнішніх справ і політики безпеки з приводу головних аспектів і основоположних пріоритетів СЗППБ і СПБО, а також може звертатися з питаннями до Ради та Високого представника чи давати їм рекомендації. Європарламент організовує щорічні дискусії про стан справ у цих сферах (ст. 36 ДЄС).

116. Порядок прийняття спільних рішень Європейським Парламентом та іншими інститутами ЄС.

Процедура спільного прийняття рішень посилює законодавчі повноваження Парламенту навіть у більшій мірі, ніж процедура співробітництва. Головна різниця між цими двома механізмами полягає в тому, що процедура спільного прийняття рішень надає Парламенту право в разі недосягнення згоди з Радою за допомогою Погоджувального комітету накладати абсолютною більшістю вето на норму на останній стадії її прийняття. Погоджувальний комітет — це орган, який складається з рівної кількості представників від Парламенту і Ради. Процедура, яка нещодавно була спрощена і доповнена, проходить у три стадії.

Перша стадія

Варто зазначити, що початкові стадії є схожими на ті, що перелічені стосовно процедури співробітництва. Комісія подає свої пропозиції до Європейського Парламенту і Ради. Рада після винесення висновку Європейським Парламентом може кваліфікованою більшістю вчинити одну з трьох дій. Якщо вона схвалить усі поправки, які ввійшли до висновку Парламенту, акт може бути прийнятий незмінним. Якщо Парламент не висунув будь-яких поправок, Рада може прийняти запропонований документ. Якщо ж не пройшов жоден із цих варіантів, вона має прийняти спільну позицію, яка потім передається до Парламенту. Водночас Рада докладно інформує Парламент про причини прийняття спільної позиції, а Комісія — про свою позицію.

Друга стадія

• Повторне обговорення спільної позиції триває протягом трьох місяців. Під час цього виникають такі можливості:

• Парламент затверджує спільну позицію. У цьому випадку Рада без проблем приймає зазначений акт відповідно до спільної позиції;

• Парламент не приймає рішення. У такому разі Рада приймає акт, про який ідеться, відповідно до своєї спільної позиції;

• Парламент відхиляє спільну позицію абсолютною більшістю своїх членів. У цьому випадку запропонований акт вважається не прийнятим;

• Парламент висуває поправки до спільної позиції. Виправлений текст передається до Ради і Комісії, які роблять висновок стосовно цих поправок.

Якщо протягом трьох місяців Рала затверджує всі поправки Парламенту, акт, про який ідеться, вважається прийнятим у вигляді виправленої спільної позиції. Якщо Рада не затверджує всіх поправок, Голова Ради і Голова Парламенту повинні скликати засідання Погоджувального комітету і розпочати друге читання.

Третя стадія

На цій стадії бере участь Погоджувальний комітет, завданням якого є досягнення згоди щодо єдиного тексту. Комісія бере участь у роботі Комітету, традиційно виконуючи роль "добросовісного агента". Якщо єдиний текст узгоджується протягом шести тижнів, Парламент і Рада мають ще шість тижнів для прийняття зазначеного акта відповідно до єдиного тексту. Якщо жодна з інституцій не зробить цього, акт вважатиметься не прийнятим. Запропонований акт також вважатиметься неприйнятим, якщо Погоджувальний комітет не затвердить єдиного тексту. І знову тримісячний і шеститижневий періоди за спільною згодою Парламенту і Ради можуть бути продовжені максимум на один місяць і два тижні відповідно.

Процедура погодження

Цей механізм був введений ЄЄА (ст. 8 і 9). Незважаючи на те, що процедура охоплює лише деякі сфери, ймовірно саме вона надає Європейському Парламенту найширші можливості в процесі прийняття рішень, оскільки наділяє останній необмеженим повноваженням відкладати й абсолютним повноваженням відхиляти. Відповідно до ЄЄА процедура погодження була введена в ст. 237 і 238 ДЗЄС. Договір про Європейський Союз і Амстердамський договір змінили і розширили обсяг дії цієї процедури, охопивши такі питання, як застосування стягнень у разі значного і тривалого порушення основоположних прав державами-членами (ст. "Fa" Договору про Європейський Союз), процедуру приєднання нових держав-членів (ст. "О" Договору про Європейський Союз), функціонування структурних фондів (ст. 130d(l) ДЗЄС), створення Фонду згуртування (ст. I30d(2), там само), процедуру прямих виборів до Європейського Парламенту (ст. 138(3) там само), певні міжнародні угоди (ст. 228(3), там само).