110. Правовий статус Європейського Парламенту в системі органів єс.

Європейський парламент Очолює систему інститутів ЄС. Основні функції Європарламенту включають законодавчу (разом з Радою), бюджетну (разом з Радою), політичного контролю і консультативну.

Європарламент діє незалежно від держав-членів. Відповідно до положень ДЄС до його складу входять представники громадян, які обираються прямим, вільним та таємним голосуванням на п'ятирічний термін (ст. 14 ДЄС).

Кількість парламентаріїв не повинно перевищувати 750 плюс Голова. Максимальний поріг представництва держави-члена не має бути більшим, ніж 96, а мінімальний - не меншим, ніж 6 депутатів.

Склад Європарламенту визначається рішенням Європейської ради, яка діє на основі принципу убуваючої пропорційності. Згідно з цим принципом співвідношення між представництвом у Європарламенті більш населених і менш населених держав-членів має бути меншим, ніж співвідношення між кількістю їх населення. Тобто у проміжку між встановленими в установчому договорі порогами (максимальний - 96 і мінімальний - 6) більше місць отримає держав-член, у якої більша кількість населення, за умови, що чим більша кількість населення держави-члена, тим більше мешканців представляє кожен з його депутатів.

Депутати Європарламенту можуть бути одночасно членами національних органів законодавчої, але не виконавчої влади. Поряд з цим, вони не повинні входити до складу Комісії або Ради.

Парламентарі засідають один раз на рік. У системі інституційного механізму європейської інтеграції Євро-парламент виконує низку важливих функцій. Так, окрім участі у нормотворчому процесі, здійснення політичного контролю за діяльністю інститутів Союзу, зовнішніх відносин, фінансування діяльності ЄС, він також є форумом для проведення демократичних дебатів.

Унікальною є роль Європарламенту як інституту з політичного лобіювання процесів європейської інтеграції.

Щодо законодавчих повноважень Європарламенту, то вони поступово розширюються. Установчими договорами Європарламенту надано компетенцію у формулюванні положень та ухваленні актів вторинного законодавства Євросоюзу у тісній співпраці з іншими інститутами ЄС (статті 294, 295 ДФЄС).

Лісабонські договори суттєво збільшили кількість сфер, в яких постанови ухвалюються спільно Європарламентом і Радою на пропозицію від Комісії (ст. 294 ДФЄС).

Іншими формами співпраці Європарламенту та Ради у законодавчій сфері є ухвалення актів Європарламентом за участю Ради і Радою за участю Європарламенту (ст. 289.2).

Розвинутими є контрольні повноваження Європарламенту. Він вважається інститутом, який здатний здійснювати демократичний контроль над іншими структурами Євросоюзу.

Серед контрольних повноважень Європарламенту найбільше значення має право на оголошення вотуму недовіри Комісії. З такою пропозицією може виступити кожен член Європарламенту. Для здійснення своїх контрольних повноважень щодо Комісії Європарламент широко використовує інститут інтерпеляції, коли Комісія відповідає усно чи письмово на запитання, поставлені депутатами. Крім того, Європарламент щорічно затверджує як програми діяльності Комісії на новий рік, так і загальні звіти про її роботу за рік, що минає (ст. 230 ДФЄС). Усі ці процедури свідчать про закладення основ політичної відповідальності Комісії перед Європарламентом.

Контроль Європарламенту за діяльністю Європейської ради та Ради є набагато вужчим. Так, Європейська рада та Рада заслуховуються Європарламентом відповідно до процедури, визначеної самими Радами (ст. 230 ДФЄС).

Щодо Європейської ради, то вона зобов'язана інформувати Європарламент про хід своїх засідань та надавати йому щорічний письмовий звіт про результати своєї діяльності.

Для здійснення своєї контрольної функції Європарламент також наділений повноваженнями проводити розслідування.

Європарламент на час його повноважень після кожних виборів призначає Європейського омбудсмена.

Установчими договорами передбачені різні форми участі Європарламенту у сфері зовнішніх зносин: від консультацій до надання згоди на ті чи інші дії у цій сфері.

Європарламент також надає згоду на початок переговорів про прийняття держав до Євросоюзу або про вихід з нього (статті 49 та 50 ДЄС).

Згода Європарламенту необхідна і для дій проти держав-членів, які допускають суттєві умисні порушення цінностей, на яких заснований Союз (ст. 7 ДЄС).

У разі укладання всіх інших міжнародних угод, окрім торгівельних, Європарламент надає консультації. З Європарламентом повинні консультуватися й у разі внесення змін до установчих договорів (ст. 48 ДЄС).

Європарламент також залучений до проведення спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Він консультує Високого представника Союзу із зовнішніх справ і політики безпеки з приводу головних аспектів і основоположних пріоритетів СЗППБ і СПБО, а також може звертатися з питаннями до Ради та Високого представника чи давати їм рекомендації. Європарламент організовує щорічні дискусії про стан справ у цих сферах (ст. 36 ДЄС).

Європарламент має важливі повноваження у бюджетній сфері. На відміну від більшості міжнародних організацій, бюджет Євросоюзу фінансується переважно з власних ресурсів. Європарламент дає згоду на ухвалення Радою заходів з реалізації системи власних ресурсів Союзу (ст. 311 ДФЄС).

Європарламент може звертатися з позовами до Суду ЄС стосовно законності актів Союзу (ст. 263 ДФЄС). Він також має право на звернення до Суду ЄС, щоб отримати від нього висновок стосовно відповідності проекту міжнародної угоди положенням Договору про заснування ЄС (ст. 218.11 ДФЄС).