99. Міжнародні договори єс з третіми країнами та їх місце в системі джерел права єс.

У межах своєї договірної компетенції ЄС укладає як двосторонні, так і багатосторонні угоди з третіми країнами та міжнародними організаціями, їх важливою особливістю є те, що положення таких угод можуть мати правові наслідки не тільки для суб'єктів міжнародного права, які уклали ці угоди, а й для суб'єктів внутрішнього права третіх країн - сторін міжнародної угоди та суб'єктів внутрішнього права держав-членів ЄС.

Більшість угод, які укладає ЄС, вважаються двосторонніми, оскільки протилежною стороною угоди виступає міжнародна організація або третя країна. Відповідно до цього усі угоди щодо створення асоціації, крім угоди про партнерство з країнами Африки, Карибського басейну та Тихого океану (країни АКТ) і угоди про створення Європейського економічного простору (ЄЕП), є двосторонніми. Щодо угод з країнами АКТ та угоди про створення ЄЕП, то оскільки вони укладені з більш ніж однією країною, то вони вважаються багатосторонніми. Однак на їх основі були створені і функціонують інститути, які виявляють риси так званої "консолідованої двосторонності". Це означає, що обидві сторони зазначених угод являють собою чільні групи країн, які беруть участь у процесі прийняття рішень.

Ще одна з особливостей участі ЄС у міжнародних договірних відносинах пов'язана з розподілом компетенції між Союзом та державами-членами, коли об'єкт угоди підпадає не лише під компетенцію ЄС, а й частково під компетенцію його держав-членів. Тоді міжнародні угоди підписують Союз разом з державами-членами. Такі угоди називають у праві ЄС змішаними. Необхідність у змішаних угодах може також виникати, коли фінансові зобов'язання за такою угодою є важливим її елементом, а сама фінансова відповідальність покладається на держави-члени.

До змішаних угод належить більшість угод про асоціацію (винятком були угоди між ЄС і Кіпром та Мальтою).

Лісабонські договори також передбачають укладання угод з країна-ми-сусідами. Правовою базою для таких угод є ст. 8 ДЄС. У ній зазначено, що Союз розвиває привілейовані відносини з сусідніми країнами з метою створення простору процвітання і добросусідства, який грунтується на цінностях Союзу і характеризується тісними і мирними відносинами, заснованими на співпраці. З цією метою Союз може укладати спеціальні угоди із зацікавленими країнами. Такі угоди можуть передбачати взаємні права і обов'язки, а також можливість спільних дій. їх імплементація становитиме предмет періодичних консультацій.

Міжнародні договори з третіми країнами та міжнародними організаціями, які укладаються на засадах статей 207, 209, 217, у цілому можна віднести до широкомасштабних угод, положення яких зазвичай охоплюють одразу декілька сфер співробітництва.

Однак ЄС може укладати міжнародні угоди й у вузьких галузях. Договір про функціонування ЄС закладає правові засади для укладання галузевих угод з третіми країнами та міжнародними організаціями в таких галузях, як культура (ст. 167.3), охорона здоров'я (ст. 168.3), дослідження та технологічний розвиток (ст. 186), навколишнє середовище (ст. 191.4) тощо.

Євросоюз не має виключної компетенції на укладання таких галузевих угод. Як і Союз, держави-члени також мають компетенцію на укладання міжнародних угод у всіх цих сферах. Це випливає з відповідних положень установчого договору. Зокрема, у ст. 191 зазначено: "У межах своєї відповідної компетенції Союз та держави-члени співпрацюють з третіми країнами та міжнародними організаціями. Умови співробітництва, здійснюваного Союзом, можуть виступати предметом окремих угод між ним і зацікавленими третіми сторонами.