95. Особливості рішення як джерела вторинного права єс.

Особливістю рішення є його обов'язковість для кінцевих адресатів. Наявність у ньому чітко визначеного суб'єкта дозволяє визначити його в якості правового акта індивідуального характеру.

Рішення є обов'язковими для своїх адресатів у всіх своїх складових частинах. Втім, практика знає і деякі виключення, що встановлюються рамковими рішеннями. Рішення обов'язкові для тих суб'єктів європейського права, яким вони адресовані. Адресатом не обов'язково повинна виступати держава. Це можуть бути певні інститути, ті чи інші категорії юридичних осіб або навіть окремі юридичні особи. Рішення нотифікується (повідомляються) тим суб'єктам європейського права, яких вони безпосередньо стосуються і які виступають в якості виконавців відповідних розпоряджень.

Рішення, подібно як регламент та директива, є актом вторинного права зобов'язального характеру і має бути небезпідставним. На відміну від регламенту, рішення має конкретного адресата, а від директиви відрізняється тим, що зобов'язує повністю. Суб'єктом рішення може бути фізична та юридична особа, орган Спільноти, а також країна-член. Рішення, які доручають країнам-членам видання відповідних постанов, набирають чинності лише після видання державою відповідних актів.

Рішення можуть стосуватися фінансових зобов'язань. У разі, якщо таке рішення стосується фізичної чи юридичної особи, виконання відбувається згідно з національними процедурами, які діють у даній країні-члені.

Рішення видаються Радою, Радою та Парламентом, Комісією і Європейським Центральним Банком. Рішення, ухвалені Радою і Парламентом спільно, публікуються в Урядовому Виданні Європейських Спільнот і набирають чинності так само, як регламент чи директива. Решта рішень набирають чинності після повідомлення сторін.

96. Прецедентне право Європейського Союзу.

До групи джерел прецедентного права належать рішення Суду ЄС, які носять прецедентний характер. Особливість джерел прецедентного права Євросоюзу розкривається у тому, що установчі договори прямо не уповноважують Суд ЄС встановлювати нові норми права, а покладають на нього завдання збереження одноманітності права Європейських співтовариств при тлумаченні і застосуванні цих договорів. Водночас, діючи на підставі повноважень, наданих установчими договорами, Суд ЄС розробив доктрину прецеденту як інструмента формування норм права Євросоюзу, що використовується ним для заповнення прогалин у праві Євросоюзу і de facto є обов’язковим для застосування іншими інститутами та судами держав-членів.

Система доктрини прецеденту включає концепції „acte clair” і „delegation sectorale des fonctions judiciaires”. „Acte clair” дозволяє розв’язати питання, в якому випадку можна говорити про прецедент як про джерело права ЄС, що підлягає безпосередньому застосуванню та володіє верховенством і прямою дією на території держав-членів. Концепція „часткового перерозподілу судових функцій” між Судом ЄС і судами держав-членів визначає, яким чином використовується прецедент як джерело права Євросоюзу судами держав-членів при визначальній, контролюючій і нормоутворюючій ролі Суду ЄС і загальній правозастосовчій ролі національних судів.

Рішення Суду ЄС є одним з найважливіших джерел права. Це підтверджується тим, що рішення Суду Європейських Співтовариств мають остаточний характер і обов’язкові для усіх суб’єктів європейського права. Невиконання рішень Суду тягне за собою застосування санкцій, передбачених установчими договорами.