94. Концепція прямої дії директив єс у вертикальній та горизонтальній площинах. Концепція опосередкованої (непрямої дії) директив єс.

(стаття Брацука «ДІЯ ДИРЕКТИВ ЄС У НАЦІОНАЛЬНИХ ПРАВОПОРЯДКАХ ДЕРЖАВ-ЧЛЕНІВ (КОНЦЕПЦІЇ ПРЯМОЇ ТА НЕПРЯМОЇ ДІЇ)»)

Зміст принципу прямої дії полягає в тому, що «норми прямої дії — це положен­ня, котрі напряму та безпосередньо спри­чиняють права та обов’язки суб’єктів євро­пейського права; а також пряма дія презюмує загальне та однакове застосуван­ня норм права ЄС усіма державами-чле­нами Європейських співтовариств». Аналізуючи положен­ня ст. 249 Договору про створення Європе­йських Співтовариств (у редакції Ніццько­го договору) багато науковців доходять висновку, що в загальному випадку дирек­тиви не наділені прямою дією. Оскіль­ки існує необхідність механізму імплемен­тації даного правового акта в ту чи іншу правову систему країн-членів. Однак під час своєї правотворчої практики Суд Євро­пейського Союзу допустив у певних випадках можливість прямої дії директив.

На підставі рішень Суду можна зробити висновок, що директиви наділені верти­кальною прямою дією. Щодо їх можливо­сті прямої дії у горизонтальній площині, то тут основну роль відіграло рішення Суду ЄС у справі Marshall, в якій Суд чіт­ко зазначив, що положення директиви не може спрямовуватися на фізичну особу та не може безпосередньо використовувати­ся проти фізичної особи. По суті було задекларовано неможливість горизон­тальної прямої дії директив. Основним аргументом Суду в даному випадку було положення ст. 249 ДЄС, в якій зазначало­ся, що директиви є обов’язковими для держав-членів, яким вони адресовані, а тому по суті вони не можуть створювати зобов’язання для інших осіб.

Сутність кон­цепції «непрямої дії» директив у націо­нальних правопорядках держав-членів ЄС полягає в тому, що поло­ження Спільноти, навіть якщо вони не ма­ють прямої дії, повинні враховуватися на­ціональними судами при тлумаченні національного законодавства. Концепція «непрямої дії» була розроблена Європей­ським судом на основі відкидання гори­зонтальної прямої дії директив та знайшла своє відображення в справі Von Colson. У даній справі Суд зазначив, що завданням національного суду є тлумачення і застосу­вання законодавства, прийнятого для ви­конання директиви відповідно до вимог права Спільноти, не виходячи за рамки свободи дій згідно з національним законо­давством. Це означало, що національ­ні суди були зобов’язані тлумачити націо­нальне законодавство відповідно до дирек­тив. Однак цей обов’язок стосується лише національних заходів щодо здійснення ім­плементації.

Аналізуючи особливості прямої та не­прямої дії директив у горизонтальних та вертикальних площинах можна зро­бити висновок, що концепція «непрямої дії» відіграє важливе значення там, де принцип прямої дії не застосовується. Навіть тоді, коли директива не має прямої дії, національні органи влади все ще зобов’язані тлумачити свої націо­нальні положення, які спрямовані на ви­конання цієї директиви, відповідно до її змісту та мети. Суд ЄС створив концеп­цію «непрямої дії» насамперед для підви­щення ефективності права Європейської Спільноти. Зобов’язавши країни-члени тлумачити національне законодавство відповідно до положень Спільноти, Євро­пейському Суду вдалося заповнити знач­ну прогалину у ефективності права Спільноти там, де положенням Спільно­ти бракувало властивості прямої дії.

У свою чергу, концепція «прямої дії» є ключовим елементом у вдосконаленні ефективності законодавства Спільно­ти. Завдяки їй громадяни Європейського Союзу можуть подавати позови, які по­силаються на право ЄС, до своїх націо­нальних судів. Важливим аспектом пря­мої дії є і те, що національні суди повинні посилатися на право ЄС та за­стосовувати його при виникненні колізії між ним та своїм національним правом країн-членів Європейського Союзу.