IV. Класифікація норм відповідно до ступеня юридичної сили

треба підрозділяти на імперативні та диспозитивні.

Від юридично обов'язкових треба відрізняти рекомендаційні норми, які, хоча й не мають зобов'язальної сили, тим не менш, входять до системи права Євросоюзу, тісно з нею пов'язані та відіграють важливу роль у механізмі правового регулювання інтеграційних процесів у рамках ЄС.

Рекомендаційні (факультативні) норми - це норми, приписи яких фіксують моделі доцільної поведінки, що є бажаними, а не юридично обов'язковими. Тому приписам рекомендаційних норм притаманний не облігаторний, а факультативний характер.Засобами фіксації рекомендаційних норм є висновки і рекомендації, які можуть ухвалювати Рада або Комісія.

V. Класифікація норм права Євросоюзу відповідно до змісту їх приписів та властивостей їх регулятивних функцій

З огляду на зміст норм, що аналізується і який позначається на характері закріплених у них прав та обов'язків, норми слід поділити на дві загальні категорії: матеріальні правові та процесуальні правові.

Матеріальні правові норми є основою договірного та інституційного механізмів європейської інтеграції, що здійснюється у рамках Євросоюзу.Однак для нормального функціонування цих механізмів самих лише матеріальних норм недостатньо. Необхідні також процесуальні норми, які є юридико-технічним засобом приведення їх у дію.

VI. Класифікація норм щодо організаційно-цільової спрямованості та особливостей їх регулюючого впливу

а) норми-принципи; б) норми-програми; в) норми-плани; г) оперативні норми.

Норми-принципи встановлюють загальний правовий режим досліджуваного типу європейської інтеграції та її організаційно-правові основи.

Норми-програми визначають напрям розвитку та цілі процесів інтеграції, здійснюваної в рамках Євросоюзу

Норми-плани спрямовані на реалізацію програмних норм у ході здійснення європейської інтеграції. Оперативні норми забезпечують безпосереднє виконання запрограмованих та запланованих інтеграційних заходів.

VII. Класифікація норм за методами та способами здійснення їх приписів

Залежно від методів та способів здійснення (імплементації) приписів норм, що регулюють інтеграційні процеси в рамках Євросоюзу, їх треба підрозділяти на норми прямої дії; норми, які потребують національно-правової імплементації; норми, які вимагають міжнародно-правової імплементації, та норми, які забезпечують імплементацію приписів права Євросоюзу.

77. Дія норм права Європейського Союзу в часі, просторі та за колом осіб.

В ЧАСІ

Створення Європейських співтовариств на основі міжнародних договорів відразу ж поставило на порядок денний питання про тимчасові рамки дії цих міжнародно-правових актів. Перший установчий договір, що поклав початок Європейському об'єднанню вугілля і стали, був укладений на чітко визначений термін. Договір розрахований на 50 років, і, отже, термін його дії минає в 2001 році. Однак при укладенні двох наступних установчих договорів, що поклали початок існуванню Європейського економічного співтовариства і Євратому, тимчасові обмеження дії цих актів не були зафіксовані. Інакше кажучи, термін дії цих актів не лімітований у часі. Більш того, Суд ЄС у своїх рішеннях, що підтверджують верховенство права ЄС, особливо підкреслив, що це обумовлено передачею суверенних прав державами-членами Європейському Союзу, причому такого роду передача прав не обмежена в часі.

Та обставина, що дія норм права ЄС, за загальним правилом, не лімітована в часі, звичайно, не означає, що право ЄС як система являє собою щось застигле і нерухоме. Навпроти, досвід функціонування ЄС свідчить про безупинну еволюцію права ЄС, що забезпечує як сам розвиток інтеграційних процесів, так і юридичне закріплення тих досягнень і змін, що відбуваються в рамках Співтовариств, у рамках Європейського Союзу й у їхніх взаєминах із третіми державами. Відповідно в праві ЄС діє і застосовується загальний для всіх правових систем принцип, відповідно до якого більш пізній нормативно-правовий акт замінює чи видозмінює аналогічний за своїм статусом правовий акт, прийнятий раніше.

Одна з особливостей установчих договорів, у тому числі й Амстердамського, полягає в тому, що вони нерідко містять положення програмного характеру чи з відкладальним терміном виконання. Такого роду положення повинні бути прийняті до уваги при вирішенні питання про дію норм права ЄС в часі.

Вступ у силу норм вторинного права залежить від правового режиму самого джерела права і характеру положень, які безпосередньо в ньому закріплені. За загальним правилом, регламенти набирають сили на 20-й день після їхнього опублікування в „Journal offіcіal”, якщо інше не передбачено в самому тексті даного акту. Те ж саме стосується і директив загального характеру, що публікуються в офіційному виданні. Що стосується директив, адресованих порівняно вузькому колу суб'єктів, і рішень, прийнятих інститутами ЄС, вони, як правило, набирають сили з моменту їхньої нотифікації. У директивах і рішеннях може указуватися термін дії чи термін, протягом якого розпорядження, що міститься в даному акті, повинне бути виконано.

Рішення Суду ЄС набирають сили з моменту їхнього прийняття.

Міжнародні угоди Співтовариств набирають сили відповідно до положень міжнародного права і вказівок, що містяться в самих угодах.

У ПРОСТОРІ

Дія норм права ЄС в просторі нерозривно пов'язана з такою категорією, як територія Європейського Союзу.

Відповідно до Договору про Європейський Союз, останній володіє своєю власною територією, що утворять території держав-членів Союзу. Це означає, що національна територія держав-членів, що знаходиться під їхньою суверенною владою, одночасно є складовою частиною території Європейського Союзу. Звичайно, юридичний статус останньої далеко не цілком аналогічний статусу національної державної території. Європейський Союз не має суверенної влади по відношенню до цієї території, він не вправі вести переговори щодо територіальних змін, він не може переглядати територіальні межі Європейського Союзу. Однак Союз може регулювати просторову сферу застосування права ЄС за допомогою встановлення вилучень і обмежень.

Що стосується визначення просторових меж дії права ЄС, наявність чи відсутність у Союзу суверенної влади у відношенні території не має істотного значення. Справа в тому, що в цілому територія Європейського Союзу, незалежно від її конкретного статусу, буде завжди потенційно просторовою сферою дії права ЄС. Це обумовлено в першу чергу тим, що, відповідно до загальних принципів цієї системи права, норми права ЄС мають пряму дію і, отже, підлягають застосуванню на території всіх держав-учасників.

Складний склад національної державної території поширюється і на територію Європейського Союзу. До складу території Європейського Союзу входять всі ті територіальні зони, що знаходяться під юрисдикцією, під суверенітетом держави-члена Союзу. Щодо Європейського Союзу можна також говорити про те, що право ЄС повинно діяти і на так званій території, що плаває чи літає, на об'єктах, що належать членам чи Європейському Союзу в цілому і знаходяться у відкритому морі, у повітрі над відкритим морем чи у космосі. Однак деякі проблеми, зв'язані зі складною територіальною структурою окремих держав-членів, все-таки існують, і повний автоматизм поширення норм права ЄС на всю територію держав-членів не має місця.( Заморські володіння та території - це 24 території, які мають особливі відносини із країнами-членами ЄС: 12 з Сполученим Королівством, 5 з Францією, 6 з Нідерландами та 1 з Данією.^[8] Всі вони перераховані в Додатку II, згідно зі статтею 198 Договору про функціонування Європейського Союзу їм було запропоновано сформувати Угоду про асоціацію ЄС. Ці території не є суб'єктом Зовнішнього тарифу європейської спільноти. Вони також не є частиною Євросоюзу, але ЄС застосовує своє законодавство до них настільки, щоб виконати необхідні домовленості для підписання Угоди про асоціацію.)

Таким чином, у рамках Європейського Союзу діє загальний принцип, який встановлює, що територіальна сфера застосування права ЄС визначається зовнішніми кордонами Союзу. Разом з тим, характеризуючи дію європейської правової системи, варто взяти до уваги специфіку правового режиму окремих категорій територій, що встановлена безпосередньо в установчих договорах і яка зв'язана або з певними політичними, або з певними економічними умовами й інтересами територій, що займають особливе положення й утворюють особливу категорію територіальних зон у складі держав-членів Європейського Союзу.

ЩОДО КОЛА ОСІБ-ніде окремо не виділяють, бо це те саме, що і у просторі, тобто всі держави-члени ЄС.+ обмежена дія на заморські території(напр.., Сен-П'єр і Мікелон, Сен-Бартельмі, Французька Полінезія)

78. Поняття, ознаки та зміст принципів права ЄС.

ЄС Під загальними принципами права Співтовариства розуміє неписане право Співтовариства, а саме — загальні принцип и міжнародного права та загальні правові принципи , що поділяються всіма державами-членам и ЄС.

Включення загальних принципі в права до джерел права Співтовариства є однією з важливих характеристик практик и ЄС П та свідчить про високий ступінь активності діяльності суддів. ЄС П уповноважений розвивати судову практик у з метою подолання багатьох прогалин, які залишили установчі договори та вторинне законодавство Співтовариства.

Щоб бути визнаним ЄС П як загальний, принци п права має поділятися всіма державами-членами . Для цього достатньо, щоб відповідний принци п права був сприйняти й правовими системами більшості держав-члені в або щоб він відповідав правовому розвитку держав-члені в ЄС .

З метою тлумачення права Співтовариства національним и судами держав-члені в також можуть тлумачитися загальні принцип и права . Проте вони н е можуть мат и пріоритет перед нормою установчого договору, що є чітко сформульованою1 . Загальні принцип и права на сьогодні вже стали незалежним та важливим джерелом права Співтовариства. Вони включають:

1) принци п поваги фундаментальних прав людини ;

2) принци п пропорційності;

3) принци п рівності, або недискримінації;

4) принци п правової певності;

5) принци п дотриманн я процесуальних прав;

6) принци п субсидіарності.