69. Принцип верховенства (примату) норм права Європейського Союзу.

Верховенство права ЄС стосовно права держав-членів. Суть даного принципу полягає в наділенні норм права ЄС переважною юридичною чинністю стосовно норм національного права держав-членів. У випадку колізії норми національного права і права ЄС переважну силу має остання. Саме вона і підлягає застосуванню національними органами влади і судами. Верховенство стосується не тільки законів, прийнятих до запровад­ження в дію положення ЄС, але й більш пізнього законодав­ства.

Виявлено, що верховенство права ЄС тягне за собою обов'язки для різних національних органів щодо вчинення ними певних дій. Насамперед, унеможливлюється прийняття органами законодавчої влади законів, які не узгоджуються з нормами права ЄС та не відповідають їм. У свою чергу, на національні судові органи, по суті, покладається обов’язок скасування тих чи інших норм національного права, що вступають у «конфлікт» з правом ЄС. Слід зазначити, що верховенство норм права ЄС ні в якому разі не означає автоматичної відміни національних норм держав-членів ЄС. В даному випадку мова іде про їх незастосування, а не скасування.

Принцип верховенства права ЄС передбачає його поширення на всі джерела права ЄС, а також підпорядкування йому будь-яких видів актів національного права. Не менш важливі і тимчасові умови його дії. Принцип верховенства права ЄС поширюється на всі акти права ЄС незалежно від часу їхнього прийняття. Це особливо важливо для нових держав, що вступають до ЄС, які тим самим в силу факту свого приєднання до ЄС визнають верховенство всіх нормативно-правових актів ЄС, у тому числі й тих, котрі були прийняті до їхнього приєднання. У тих державах-членах, де подібне рішення не узгоджувалося з діючими конституційними положеннями, були прийняті спеціальні національні акти конституційного характеру, що підтвердили подібну спрямованість даного принципу.

70. Вираження принципу верховенства права в Декларації № 17 Лісабонського договору.

Даний принцип знайшов своє відображення у Декларації № 17 Лісабонського договору, яка хоча і не є юридично обов’язковою, проте, фактично, вперше акцентує увагу на верховенстві норм права ЄС. Так, зокрема, в ній зазначається, що відповідно до практики вирішення спорів судом ЄС, міжнародні договори і правові акти прийняті Союзом на основі даних договорів, мають пріоритет над правом держав-членів, відповідно до умов, які спричинили зазначену практику. Загалом, незважаючи на те, що принцип верховенства права ЄС не був включений безпосередньо у текст Лісабонського договору, він продовжує відігравати ключову роль в ефективній дії норм права ЄС.

Конференція нагаду є , що згідно з усталеним прецедентним правом Суду Європейського Союзу Договори та законодавчі акти , ухвалені Союзом на основі Договорів, мають вищу юридичну силу порівняно з законодавчими актами держав- членів згідно з умовами , встановленими прецедентним правом.

прецедентного права Суду Європейського Союзу випливає, що вища юридична сила права ЄС є наріжним принципом права Співтовариства. Відповідно до Суду цей принцип випливає з особливої природи Європейського Співтовариства. На час прийняття першого рішення у рамках прецедентного права (Costa/ENEL від 15 липня 1964 року, Справа 6/641(1)) положення щодо вищої юридичної сили не згадувалося в Договорі. Такий стан речей існує і на сьогодні. Той факт, що принцип, який передбачає наділення права ЄС вищою юридичною силою, не буде включений до майбутнього Договору, жодним чином невпливає на існування цього принципу й існуюче прецедентне право Суду.

Таким чином, (...) право, що походить з Договору, незалежного джерела права, не може через своюособливу й унікальну природу бути нижчим за будь-які внутрішні правові норми у будь-якому форматі без позбавлення його статусу права Співтовариства та без того, щоб поставити під сумнів правові засади самого Співтовариства.»»