14. Поняття права Європейського Союзу.

Право Європейського Союзу (EU law; European Union law) - унікальний правовий феномен, що склався в ході розвитку європейської інтеграції в рамках Європейських співтовариств і Європейського Союзу, результат реалізації наднаціональної компетенції інститутів Європейського Союзу. Правом Європейського союзу є специфічний правопорядок, правова система , що склалася на стику міжнародного права і внутрішньодержавного права держав-членів Європейського Союзу, володіє самостійними джерелами і принципами.

Право Європейського Союзу - це система правових норм, які регулюють процеси європейської інтеграції та діяльність ЄС.

Єдності поглядів на природу права Євросоюзу у міжнародно-правовій літературі немає. Одні автори вважають, що право Європейського Союзу - це сукупність юридичних норм, які створені його інститутами, інші - що право Євросоюзу є міжнародним правом, ще інші - таким, що має комплексний характер, тобто не може бути відокремленим від загального міжнародного права і водночас, певна його частина є формою координації, зближення та уніфікації внутрішнього права держав-учасниць. Існує також точка зору, згідно з якою право Євросоюзу є правом sui generis, так як його не можна охарактеризувати в традиційних категоріях міжнародного та конституційного права.

Деякі автори під правом Європейського Союзу розуміють сукупність правових норм, які регулюють процеси європейської інтеграції, здійснюваної в межах Європейського Союзу, або - норм, які, незалежно від джерела їх походження, спрямовані на регулювання діяльності й політики Європейського Союзу.

І все ж найбільш точною видається думка про комплексний характер права Євросоюзу, хоча з позицій системного аналізу воно є самостійною системою, що функціонує поряд з національними системами права, а також системою універсального міжнародного права.

Суд ЄС зробив з цього приводу два принципових висновки, а саме: 1) це є особлива система права, інтегрована у систему права держав-учасниць (і має обов'язковий характер для їх судових органів); 2) право Співтовариства це такий масив норм, що застосовується як до вихідців з цих країн, так і до самих держав. Згідно з рішенням Суду ЄС право співтовариства утворює особливу та самостійну систему, норми якої у рівній мірі є обов'язковими як для держав-учасниць, так і для всіх фізичних та юридичних осіб, що знаходяться під їх юрисдикцією.

15. Юридична та соціальна сутність права єс та ознаки, які його характеризують.

Право Євросоюзу характеризується низкою ознак, насамперед:

1) тим, що це - правові норми, породжені інтеграційними процесами, які знайшли свій вираз у джерелах права Європейських Співтовариств та Європейського Союзу,

2) ці правові норми, незважаючи на гетерогенність Союзу, об'єднують те, через що вони повинні забезпечити досягнення його цілей і вирішення завдань. Саме зв'язок їх із джерелами права Співтовариств та Союзу є критерієм ідентифікації як права Євросоюзу.

Праву, що склалось і функціонує в межах ЄС, також притаманна низка особливостей. Зокрема, це право наділено верховенством, переважною юридичною силою відносно норм національного права його держав-членів і колізії між ними розв’язуються на користь першого. Правові акти інститутів ЄС (регламенти, рішення, а за визначених умов і директиви) мають безпосередню, пряму дію в національних правових системах і є обов’язковими не тільки для держав-членів та їх органів, а й для фізичних і юридичних осіб, які перебувають під їх юрисдикцією (тобто своїми рішеннями ЄС може зобов’язувати й уповноважувати також приватних осіб). Отже, право ЄС є складовою частиною правових систем його держав-членів, а регламенти, директиви і рішення ЄС виступають також джерелами внутрішньодержавного права. Національні суди повинні безпосередньо застосовувати норми права ЄС. Зазначені специфічні риси вирізняють право ЄС з-поміж значної кількості інших правопорядків, які функціонують на теренах Європи, та дозволяють дослідникам права ЄС стверджувати, що в рамках цього міждержавного об’єднання сформувалася навіть не окрема система права, а самостійна правова система sui generis (лат. – своєрідна), що не має аналогів на правовій карті світу і в силу цього є автономною відносно національних правових систем держав-членів і міжнародного права