58. Формування та розвиток правопорядку Європейського Союзу.

Доктринальні погляди на правопорядок і практика правового регулювання суспільних відносин не завжди збігаються. У зв’язку із цим виокремлено правопорядок de jure та правопорядок de facto. Саме тому автором зроблено висновок про те, що, окрім класично визначених ознак правопорядку, необхідно враховувати рівень праворозуміння сутності правопорядку в суспільстві та належний рівень правової культури суспільства.

Правопорядок - стану суспільного життя, при якому усі унормовані суспільні відносини ґрунтуються на діючій у відповідному суспільстві системі права та обумовлюються інтересами як громадянського суспільства, так і держави.

Правопорядок є динамічною системою, яка постійно розвивається і вдосконалюється під впливом змін у суспільних відносинах.

Аналізуючи функції правопорядку, які традиційно вважаються основними напрямами формування і підтримання стабільного правового стану системи суспільних відносин, автор пропонує, крім класичних, виділити функції управління, вдосконалення, а також відновлення та підтримання правопорядку.

Хоча в міжнародно-правовій доктрині поняття «світовий правопорядок» часто ототожнюють з поняттям «міжнародний правопорядок», ці поняття змістовно не співпадають.

Серед основних ознак міжнародного правопорядку можна виділити такі: чітко визначена мета; конкретний правовий зміст; певне коло учасників; особливий предмет регулювання.

Міжнародний правопорядок – це такий порядок відносин, який функціонує на основі норм та принципів міжнародного права для регламентації правовідносин між його суб’єктами. Такий правопорядок є універсальним.

Міжнародний правопорядок як міжнародно-правове явище не співпадає змістовно з такими поняттями, як «світовий порядок» та «світовий правопорядок». «Світовий порядок» представляє собою геополітичну категорію, що відображає методи та засоби політичного регулювання міжнародних відносин у рамках глобалізованої світової спільноти. Разом з тим, використовуючи міжнародно-правовий інструментарій, світовий порядок може виступити як спосіб організації та реорганізації міжнародного правопорядку.

«Світовий правопорядок» за своїм змістовним наповненням стоїть ближче до категорії міжнародний правопорядок, однак також з ним не співпадає. На відміну від міжнародного правопорядку, світовий правопорядок побудовано не на принципах міжнародного права, а на загальних принципах права, притаманних основним правовим системам сучасності. Таким чином, світовий правопорядок є категорією не міжнародно-правовою, а глобального права.

Виникнення та розвиток європейського правопорядку були результатом еволюції права ЄС, який став однією з перших міжнародних регіональних інтеграційних структур.

У ході дослідження проаналізовано особливості сучасного розвитку міжнародного права та його фрагментацію, яка відбувається у тому числі і через його регіоналізацію. Ці тенденції проявляються, зокрема, у прагненні суб’єктів міжнародного права досягти певних винятків з універсальних норм міжнародного права та посилюються глибокою економічною інтеграцією держав, що призводить до виникнення такого феномену міжнародно-правової реальності, як регіональний правопорядок.

Найбільшою регіоналізацією характеризується право Європейського Союзу, яке стало основою для виникнення та розвитку правопорядку ЄС. Обґрунтовано, що за своєю правовою природою ЄС є такою регіональною інтеграційною структурою, яка сформувала фрагментований міжнародно-правовий простір і міжнародну інтеграційну регіональну правову систему.

В основі європейського правопорядку лежать ідеї та принципи, які поступово розвиваються в інституціоналізовану систему норм і стають основним регулятором суспільних відносин у рамках даного об’єднання.

В основі європейського правопорядку лежать спільні європейські цінності, які виступають системоутворюючим елементом даного правопорядку. Виходячи з цього, було запропоновано таку дефініцію: «європейський правопорядок – це міжнародний регіональний правопорядок, що формується у міжнародних регіональних правовідносинах з огляду на певну однорідність відповідних інтересів та суб’єктів».

До розуміння суті європейського правопорядку слід підходити senso stricto та senso lato. Під senso stricto слід розуміти правопорядок, сформований у рамках ЄС, тоді як senso lato – це правопорядок, який сформований у Європі під впливом та у рамках діяльності, передусім, Ради Європи та ОБСЄ.

59. Поняття, риси та структура правопорядку ЄС (правова структура, правовідносини, упорядкованість).

60. Теорія правового плюралізму (Мак Кормік) як вияв співвідношення права ЄС та національного права держав-членів.

Як зазначає Джон Мак Кормік у своїй праці «Розуміння Європейського Союзу», у народів Європи є дуже багато того, що їх розділяє – у них бракує спільної історії - і при цьому вони сьогодні налагоджують взаємовигідну співпрацю, долаючи шкідливі стереотипи міжнаціональної ворожнечі.

61.Доктрина паралельного функціонування права ЄС та національного права держав-членів (Я. Купер).

???

62. Доктрина європейського міжнародного публічного права (Бруно де Вітте).

Є інформація лише про цього професора, і то англійською.

63. Вплив міжнародного права на формування та розвиток права ЄС.

Право Європейського Союзу, зобов'язане значною мірою своїм походженням міжнародно-правовим положенням та зберігає з останніми тісний зв'язок. Створення Європейського Союзу і формування другого і третього „стовпів” Союзу ще більше зміцнюють цей взаємозв'язок, розширюючи сферу застосування міжнародно-правового регулювання, адаптованого до особливостей і умов Європейського Союзу

На сьогодні переважає думка, що з погляду міжнародного права ЄС є міжнародною міждержавною організацією, хоча і досить специфічною. Це об'єднання міжнародно-правове, оскільки створене шляхом укладання державами міжнародних договорів, що регулюються міжнародним публічним правом; ці договори становлять основу, на якій ґрунтуються інституційна структура та внутрішнє право Союзу. Його держави-члени залишаються суверенними, незважаючи на передачу деяких своїх суверенних повноважень, яка здійснена добровільно та без порушення міжнародного права. Слід підкреслити, що, хоча за походженням Союз є явищем міжнародно-правовим, водночас численні правові інститути ЄС не завжди можна пояснити категоріями та поняттями міжнародного публічного права.

Органічний зв'язок між ними зумовлений тим, що норми міжнародного права становлять основу правової системи Євросоюзу.

З одного боку, інститути інтеграційного об'єднання і, насамперед, Суд ЄС роблять усе можливе, щоб забезпечити умови для автономного функціонування права Євросоюзу, мотивуючи це необхідністю створення єдиних правил для всіх суб'єктів, які діють на спільному ринку. З цією метою оголошується про автономію правової системи Євросоюзу щодо міжнародного права.

З іншого боку, саме право Євросоюзу являє собою складну систему юридичних норм, частина якої - це норми міжнародного права, закріплені в установчих договорах про Євросоюз, договорах про приєднання нових держав до цих об'єднань, угодах, укладених ЄС з іншими суб'єктами міжнародного права. Інша частина правової системи ЄС - це норми, закріплені в актах інститутів Євросоюзу, які суттєво відрізняються за своєю природою від актів традиційних міжнародних організацій. Це може створювати проблеми щодо відповідності положень таких актів нормам міжнародного права.

Взаємодію міжнародного права з правом Євросоюзу значною мірою визначають також такі фактори, як розподіл договірної компетенції між ЄС та державами-членами і пов'язане з цим існування двох груп міжнародних угод, які по-різному впливають на правопорядок Євросоюзу, - угод, укладених ЄС, та таких, що укладаються державами-членами з іншими суб'єктами міжнародного права.

З розширенням участі Союзу у міжнародних відносинах зростає вплив міжнародного права на право ЄС. Основні принципи міжнародного права, норми багатьох універсальних, багатосторонніх та двосторонніх міжнародних угод Союзу стали складовою права ЄС.