49. Конференція щодо інституційної реформи та прийняття Ніццького договору 2001 року

. Саміт в Ніцці, що пройшов 7-9 грудня 2000 р. і був покликаний вирішити найбільш важливі питання інституціонального реформування ЄС, які прого¬лошувалися Комісією та більшістю членів ЄС не тільки необхідною умовою майбутнього розширення, але й взагалі подальшого розвитку європейської інтеграції. Досягнутий в Ніцці компроміс, хоча й мав принципово важливе значення, все ж не знімав цілого ряду протиріч і носив більше половинчастий характер.

Не дивлячись на невирішеність ряду важливих інституціональних питань, саміту в Ніцці все ж вдалося зробити крок до розв'язання проблеми розширення, що дало можливість представникам Комісії все час¬тіше говорити про перспективу завершення переговорів з деякими кандида¬тами вже до кінця 2002р.Європейський Союз перетворюється на де¬далі складніший комплекс, єдність якого потребує проведення важливих перетворень.

Саміт завершився підписанням у ніч з 10 на 11 грудня нового Договору. Положення Ніццького Договору були офіційно визнані такими, яких цілком достатньо для потреб розширення ЄС. Після підписання він підлягав ратифікації як в національних парламентах, так і в Європейському Парламенті.

Ніццький Договір став логічним продовженням попередніх Договорів. Його положення зосереджувались на трьох основних проблемах:

- внутрішніх реформах ЄС (зміни в основних принципах і процедурах прийняття рішення кваліфікаційною більшістю з можливістю блокування їх меншістю, обмеження застосування права вето);

- прийняття в ЄС країн Центральної та Західної Європи з наданням їм місць та голосів у інститутах ЄС, перерозподіл місць між «старими» членами ЄС;

- формування спільної зовнішньої і оборонної політики Союзу.

Компетенція ЄС поширювалась на наступні політичні напрямки: економіка, торгівля, сільське господарство, міграційна політика, валютна політика, зайнятість, охорона здоров’я, захист прав споживачів тощо.

51. Лаакенська декларація та прийняття Європейським Конвентом проекту Договору про запровадження Конституції для Європи 2004 р.

52. Зміст та структура проекту Договору про запровадження Конституції для Європи та проблеми його ратифікації державами-членами єс.

На Лаекенському саміті (Брюсель)) в грудні 2001 року глави держав та урядів ухвалили рішення про створення Конвенту за

майбутнє Європи. Згідно з Лаекенською декларацією він мав розглянути чотири ключові питання щодо майбутнього Союзу:

розподіл повноважень, спрощення договорів, роль національних

парламентів та статус Хартії основних прав.

До складу Конвенту увійшли представники всіх інституцій ЄС, а також члени національних парламентів і представники урядів держав-членів. Інавґураційне засідання Конвенту відбулося 28 лютого 2002 року, а завершив він свою роботу в липні 2003 року

02 року, а завершив він свою роботу в липні 2003 року.

У 2004 році на Міжнародній Конференції в Брюсселі було здійснено спробу підписати Договір про Конституцію для Європи.

Після того як на цій конференції ЄС було відкинуто проект Договору, керівні офіційні особи в ЄС висловили бажання поновити переговори стосовно Конституції Союзу.

Серед більшості питань, які обговорювались в Брюсселі навколо питання Конституції були питання інститутів ЄС, представництво нових держав-членів, питання, які стосувались економічного розвитку Союзу і держав-членів. В проекті Договору велика увага приділяється політиці та економіці.

Економічні питання стосуються двох головних пунктів: виключна компетенція ЄС, окремі повноваження та підтримка, координація і додаткова діяльність. Крім того, вирішуються питання економічного розвитку держав-членів ЄС.

У Конституції були закріплені економічні принципи координації та економічної політики, і політики зайнятості держав-членів.

Частина 3 проекту «Політика і функціонування Союзу» вказувала на поділ політики на внутрішню та зовнішню діяльність ЄС. Розробники Договору сконцентрували свою увагу на внутрішньому ринку, економічній та валютній політиці.

Конституція в якості цілей ЄС визначає:

• сприяння миру, своїм цінностям і добробуту своїх народів;

• надання своїм громадянам простору свободи, безпеки і правосуддя без внутрішніх кордонів, внутрішній ринок з вільною та чесною конкуренцією;

• забезпечення стабільного розвитку Європи на основі збалансованого економічного зростання і стабільності цін, наявність конкурентної соціальної ринкової економіки, яка прагне до забезпечення повної зайнятості та соціального прогресу, а також високий рівень охорони і підвищення якості навколишнього середовища;

• сприяння науково-технічному прогресу;

• боротьбу із соціальною ізоляцією та з дискримінацією, сприяння соціальній справедливості і соціальному захисту, рівності чоловіків і жінок, солідарності поколінь і охороні прав дитини;

• сприяння економічній, соціальній та територіальній згуртованості та солідарності держав-членів;

• повага до багатства свого культурного і мовного різноманіття, піклування про збереження і розвиток європейської культурної спадщини.

Конституції Європейський Союз за своєю юридичною природою постає міждержавним, тобто міжнародним високо-інтегрованим конфедеративним об’єднанням – Союзом Держав без утворення сам по собі окремої союзної держави. Колишнє “комунітарне право ” в контексті Конституції нової Конституції має сприйматись як право Союзу – особливе міжнародне право цієї конфедерації, яке не охоплює право Держав-членів і не належить до нього і яке для Держав-членів слугує регулятором їхніх взаємин у сферах, визначених Конституцією.

Не менш важливою темою є упорядкування в розмежуванні повноважень між державами-членами, вирішуючи це питання, Конституція, по-перше, визначає характер відносин між Союзом і Державами-членами; по-друге, розмежовує компетенцію між ними; по-третє, уточнює або по-новому регулює повноваження у відносинах між інститутами Союзу – “європейськими інститутами ”.

Відповідно до Конституції, відносини між Союзом і Державами-членами базуються на тому, що Союз поважає “національну ідентичність ” Держав-членів, притаманні їм політичні і конституційні структури, зокрема і в тому, що торкається місцевої і регіональної автономії. Союз поважає істотно важливі функції Держави, зокрема ті, які спрямовані на забезпечення територіальної цілісності Держави, на підтримання громадського порядку і забезпечення внутрішньої безпеки (частина перша статті 5).

Ці відносини реалізуються відповідно до принципу “лояльного співробітництва ”.

Не менш важливого значення надають європейські політики й законодавці такому конституційно-правовому інституту, як повноваження чи компетенції, за допомогою яких після консенсусного розподілу за відповідною процедурою визначаються й закріплюються на національному та на наднаціональному рівнях сфери застосування тих чи інших прав і обов’язків держав - членів та Союзу, їх інституцій, правові механізми реалізації стосовно конкретних політик тощо. Численні компетенції (повноваження) Європейського Союзу щодо найрізноманітніших питань економічної, соціальної та інших сфер, внутрішньої та зовнішньої безпеки складають як у попередніх засновницьких договорах, так і в Договорі про запровадження Конституції для Європи.

Однак, цього не відбулося. Станом на кінець 2005 року Конституційний договір ратифікували: Австрія, Греція, Іспанія,

Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Німеччина, Словаччина, Словенія, Угорщина. Але внаслідок того, що

референдуми про ратифікацію у Франції (травень 2005 р.) і Нідерландах (червень 2005 р.) дали негативний результат, доля

Конституційного договору залишилася невизначеною.