199. Процедура укладення договорів Європейського Союзу з третіми державами.

У межах своєї договірної компетенції ЄС укладає як двосторонні, так і багатосторонні угоди з третіми країнами та міжнародними організаціями, їх важливою особливістю є те, що положення таких угод можуть мати правові наслідки не тільки для суб'єктів міжнародного права, які уклали ці угоди, а й для суб'єктів внутрішнього права третіх країн - сторін міжнародної угоди та суб'єктів внутрішнього права держав-членів ЄС.

Більшість угод, які укладає ЄС, вважаються двосторонніми, оскільки протилежною стороною угоди виступає міжнародна організація або третя країна. Щодо багатосторонніх угод за участю ЄС, то більшість стосується торгівлі та пов'язаних з нею питань.

Ще одна з особливостей участі ЄС у міжнародних договірних відносинах пов'язана з розподілом компетенції між Союзом та державами-членами, коли об'єкт угоди підпадає не лише під компетенцію ЄС, а й частково під компетенцію його держав-членів. Тоді міжнародні угоди підписують Союз разом з державами-членами. Такі угоди називають у праві ЄС змішаними.

Вимоги до укладання змішаних угод випливають як з положень права Євросоюзу, так і з національного права держав-членів. Крім того, як підкреслив у своїх рішеннях Суд ЄС, здійснення спільної компетенції з боку співтовариства (зараз - Союзу) та держав-членів передбачає спільні дії та спільні зобов'язання щодо третьої сторони з метою запобігання будь-кого порушення наявного розподілу повноважень між ЄС та державами-членами на користь однієї із сторін, а також можливого відходу від положень установчих договорів щодо процедури укладання змішаних угод.

На практиці це означає, що ЄС та його держави-члени беруть участь як у процесі переговорів щодо укладання змішаних угод, так і у спільному виконанні зобов'язань по таких угодах. У разі створення якихось структур у рамках змішаних угод державам-членам гарантується в них право голосу. З іншого боку, участь держав-членів у таких угодах забезпечує виконання фінансових зобов'язань за угодою, а також імплементацію їх положень державами.

До змішаних угод належить більшість угод про асоціацію (винятком були угоди між ЄС і Кіпром та Мальтою).

Правоздатність Союзу щодо укладання міжнародних угод визначена у ст. 216 ДФЄС. У ній закріплено, що "Союз може укладати угоди з однією або більше третіми країнами чи міжнародними організаціями, коли це передбачають Договори, а також у тих випадках, коли укладання угоди або є необхідним для досягнення в рамках політики Союзу однієї із цілей, зазначених у Договорах, або передбачено в юридично обов'язковому акті Союзу чи здатне впливати на спільні правила або змінювати їх дію.

Угоди, укладені Союзом, мають обов'язкову силу для інститутів Союзу і для держав-членів".

Договір про функціонування ЄС встановлює загальні процедури щодо укладання міжнародних угод Союзом, які базуються на положеннях ст. 218. Відповідно до них Рада дозволяє розпочати переговори щодо укладання міжнародних угод, ухвалює директиви щодо ведення відповідних переговорів, санкціонує підписання угод і укладає їх.

Комісія або Верховний представник Союзу із зовнішніх зносин і політики безпеки у разі, коли передбачена угода винятково або переважно стосується сфери спільної зовнішньої політики й політики безпеки, надають рекомендації Раді, яка ухвалює рішення, що дозволяє розпочати переговори і призначає, залежно від предмета передбаченої угоди, представника Союзу на переговорах або керівника переговорної групи Союзу.

Рада може направляти директиви на адресу представника на переговорах і призначити спеціальний комітет, який надаватиме консультації в ході ведення переговорів.

Рада за пропозицією представника на переговорах ухвалює рішення, яке санкціонує підписання угоди і, за необхідності, її тимчасове застосування до набуття нею чинності.

Рада за пропозицією представника на переговорах ухвалює рішення щодо укладання угоди.

Певні види міжнародних угод вимагають одержання попередньої згоди від Європарламенту. За винятком випадків, коли угода стосується винятково сфери спільної зовнішньої політики й політики безпеки, Рада ухвалює рішення щодо укладання угоди після схвалення з боку Європейського парламенту в таких випадках: угоди про асоціацію; угоди про приєднання Союзу до Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод; угоди, які шляхом організації процедур співпраці створюють спеціальні інституційні рамки; угоди, які мають значні бюджетні наслідки для Союзу; угоди, яка поширює, дію на сфери, щодо яких застосовується звичайна законодавча процедура чи спеціальна законодавча процедура, коли потрібно схвалення Європейського парламенту.

За невідкладної ситуації Європейський парламент і Рада за взаємною згодою можуть встановлювати термін надання схвалення.

В інших випадках рішення щодо укладання угод ухвалюються після консультації з Європейським парламентом. Європейський парламент надає свій висновок протягом терміну, який може бути встановлений Радою залежно від невідкладності питання. За відсутності висновку в межах цього терміну Рада може ухвалювати рішення.

Рада при укладанні угоди може уповноважити представника на переговорах схвалити від імені Союзу зміни до угоди, якщо остання передбачає, що такі зміни мають ухвалюватися за спрощеною процедурою чи органом, створеним згідно з названою угодою. Рада може встановити особливі умови для такого схвалення.

Протягом усієї процедури Рада діє на підставі кваліфікованої більшості.

Однак Рада діє одноголосно, якщо угода стосується сфери, для якої одноголосність потрібна для ухвалення акта Союзу, а також стосовно угод про асоціацію і зазначених у ст. 49 угод з державам и - кандидатами про приєднання. Аналогічно Рада діє одноголосно стосовно угоди про приєднання Союзу до Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод; рішення щодо укладання такої угоди набуває чинності після схвалення державами-членами згідно з конституційними вимогами кожної з них.

Європейський парламент має бути детально поінформований на всіх етапах процедури.

Держава-член, Європейський парламент, Рада чи Комісія можуть отримати висновок Суду щодо відповідності передбачуваної угоди Договорам. У разі негативного висновку Суду угода може набути чинності лише тоді, коли до неї будуть внесені зміни чи буде переглянуто установчі договори.

Угоди, укладені відповідно до всіх цих правил процедури, є обов'язковими для інститутів ЄС та держав-членів (ст. 216.2).

Щодо окремих видів договорів:

Укладання торговельних угод у сфері СТП здійснюється на загальних підставах, зазначених у ст. 218 за умови застосування спеціальних положень, закріплених у ст. 207 ДФЄС. Відповідно до неї існують декілька стадій укладання угоди з боку ЄС. На першій стадії Комісія надає рекомендації Раді щодо доцільності укладання угоди. Розглянувши рекомендацію, Рада дозволяє Комісії розпочати необхідні переговори. При цьому Рада і Комісія мають забезпечити відповідність угод внутрішній політиці і внутрішнім правилам Союзу. Комісія веде такі переговори, проводячи консультації із спеціальним комітетом, призначеним Радою допомагати їй. До складу спеціального комітету входять представники держав-членів ЄС. У своїй роботі він керується директивами, які Рада доводить до його відома. Комісія регулярно інформує спеціальний комітет і Європейський парламент про хід розвитку переговорів.

У разі ведення переговорів і укладання торговельних угод Рада діє на основі кваліфікованої більшості.

У разі ведення переговорів і укладання угод у сфері торгівлі послугами і торговельних аспектів інтелектуальної власності, а також прямих іноземних інвестицій Рада діє одноголосно, якщо такі угоди містять положення, стосовно яких одноголосність потрібна для ухвалення внутрішніх правил.

Рада також діє одноголосно у разі ведення переговорів і укладання угод у сфері торгівлі культурними й аудіовізуальними послугами, якщо виникає ризик завдання шкоди культурній і мовній різноманітності Союзу, а також у сфері торгівлі соціальними, освітніми послугами і послугами з охорони здоров'я, якщо такі угоди створюють ризики серйозного порушення організації таких послуг на національному рівні і завдання шкоди відповідальності держав-членів за їх надання.

Ведення переговорів і укладання міжнародних угод у сфері транспорту регулюються розділом VI ч. З і ст. 218.

На засадах ст. 212 ДФЄС укладаються міжнародні договори між ЄС і третіми країнами та міжнародними організаціями у сфері економічного, фінансового і технічного співробітництва. Вони можуть передбачати надання фінансової допомоги третім країнам. Проте це не перешкоджає державам-членам вести переговори в рамках міжнародних інстанцій і укладати міжнародні угоди у цій сфері.

Лісабонські договори також передбачають укладання угод з країнами-сусідами. Правовою базою для таких угод є ст. 8 ДЄС. У ній зазначено, що Союз розвиває привілейовані відносини з сусідніми країнами з метою створення простору процвітання і добросусідства, який грунтується на цінностях Союзу і характеризується тісними і мирними відносинами, заснованими на співпраці. З цією метою Союз може укладати спеціальні угоди із зацікавленими країнами. Такі угоди можуть передбачати взаємні права і обов'язки, а також можливість спільних дій. їх імплементація становитиме предмет періодичних консультацій.

Щодо міжнародних угод про асоціацію з третіми країнами та міжнародними організаціями, то вони укладаються Союзом на засадах ст. 217 ДФЄС. Сторони угоди повинні заснувати в рамках асоціації відповідні органи, здатні забезпечити ухвалення асоційованими країнами та Євросоюзом спільних рішень і тим самим ефективно керувати асоціацією. Спільні рішення органів асоціації приймаються з метою імплементації та подальшого розвитку угоди про асоціацію.

У статті 217 не встановлюється якихось вимог до угод про асоціацію. В ній просто говориться про те, що асоціація передбачає "взаємні права та обов'язки". Тим самим підкреслюється, що загальною метою будь-якої асоціації з ЄС є створення правових рамок для привілейованих відносин без визначення чітких правил щодо можливого змісту таких відносин.

На засадах асоціації побудовано також відносини Євросоюзу з так званими заморськими країнами і територіями, які є залежними від держав-членів (Данії, Франції, Голландії та Великої Британії), європейських інтеграційних об'єднань країнами та територіями. Правовими засадами для відносин у формі асоціації з цими країнами та територіями служать статті 198-204 ч. IV ДФЄС.

Список заморських країн та територій наведено в Додатку II до цього договору.

ЄС може укладати міжнародні угоди й у вузьких галузях. Договір про функціонування ЄС закладає правові засади для укладання галузевих угод з третіми країнами та міжнародними організаціями в таких галузях, як культура (ст. 167.3), охорона здоров'я (ст. 168.3), дослідження та технологічний розвиток (ст. 186), навколишнє середовище (ст. 191.4) тощо.

Євросоюз не має виключної компетенції на укладання таких галузевих угод. Як і Союз, держави-члени також мають компетенцію на укладання міжнародних угод у всіх цих сферах.

!!!!!Таким чином, враховуючи зміст міжнародних угод, які укладає ЄС з іншими суб'єктами міжнародного права, та правові засади для їх укладання, можна виділити такі види угод: галузеві угоди про співпрацю, торговельні угоди, угоди про торгівлю і співробітництво, угоди про партнерство, угоди про асоціацію. Тим самим закладаються різні потенціали для співпраці і інтеграції третіх країн у Євросоюз.