Зміст

Вступ

1. Сутність і структура стратегічного планування

   1. Ділове і розвиток підприємства

   2. Зміст процесу стратегічного планування

   3. Вимоги до стратегічного плану

2. Розробка бізнес-плану підприємства

   1. Вибір оптимального рішення підприємства, розрахунок оптимального обсягу виробництва для максимізації прибутку за наявності обмеженнях потребує матеріальних та трудових ресурсів

   2. Виробнича програма підприємства

   3. Нормативи і норми виробництва та реалізації продукції

   4. План чисельності та фонд зарплати

   5. План за собівартістю і чистого прибутку підприємства

   6. Маркетингові дослідження діяльності підприємства

   7. Розрахунок основних техніко-економічних показників діяльності підприємства

Висновок

Список використаної літератури

  

Вступ

У разі ринку нереально домогтися стабільного на успіх бізнесі, а то й планувати ефективно його розвитку, не акумулювати постійно інформацію свої перспективи та обмежених можливостях, про стан цільових ринків, становищі ними від конкурентів і т.д.

Необхідно точно представляти свої потреби з перспективи у матеріальних, трудових, інтелектуальних, а й у фінансових ресурсів годі, що особливо істотно трапилося в ринковій економіці. Важливо передбачити й джерела їх отримання, вміти виявляти ефективність використання ресурсів у процесі роботи підприємства. Звідси забезпечення її господарську діяльність, здійснюване з урахуванням плану, є важливим завданням нічого для будь-якого менеджера. Великий досвід зарубіжних і російських підприємств доводить, що недооцінка планування підприємницької діяльність у умовах ринку, його ігнорування чи некомпетентне здійснення призводять до величезним економічних втрат й у кінцевому підсумку до банкрутства.

Планування має особливої значимості задля забезпечення ресурсами розширеного кругообігу виробничих фондів досягнення високої результативності бізнесу, створення умов, які забезпечують платоспроможність і фінансовий стійкість підприємства.

Планування орієнтується на наявні джерела як власних, і залучених коштів і можливості їхнього перетворення на продуктивний капітал. У цього передбачаються реальні канали придбання основних та оборотних фондів, найму виробничого персоналу, забезпечення необхідних умов праці, задоволення соціальних запитів. Звідси важливого значення надається процесу визначення ж розмірів та напрямів використання всіх фондів, необхідні забезпечення потреб розширеного відтворення.

Головна мета, яку переслідує підприємство досягнення максимуму прибутку мінімуму витрат. План фірми сприяє вирішення цього завдання, визначаючи найвигідніші джерела фінансування й раціональні напрями витрати коштів, забезпечуючи стійке становище підприємства над ринком.

Окремі підприємства здатні домогтися деякого успіху, не витрачаючи великих складнощів на планування. Планування саме не гарантує успіху. Але планування може забезпечити чимало важливих і сприятливих чинників підприємствам.

Сучасні темпи зміни і нарощування обсягів знань такі великі, що планування представляється єдиний засіб реального прогнозування майбутніх труднощів і можливостей. Планування забезпечує також основу до ухвалення ефективних управлінські рішення. Коли відомо, чого організація хоче мати, легше знайти найбільш підходящі дії. Планування сприяє зниження ризиків після ухвалення рішень. Беручи обґрунтовані планові рішення, керівництво зменшує ризик помилок, обумовлених помилковою чи недостовірної інформацією щодо можливостях підприємства або про зовнішньої ситуації. Планування служить для формулювання і досягнення ключових цілей у рамках організації.

Стратегічне планування - це одне з функцій управління, що дає процес вибору цілей організації та шляхів її досягнення. Стратегічне планування забезпечує основу всім управлінські рішення, функції організації, мотивації і місцевого контролю орієнтовані вироблення стратегічних планів.

Динамічний процес стратегічного планування є тією парасолькою, під яким переховуються все управлінські функції, не використовуючи переваги стратегічного планування, організації у цілому й окремі люди позбавлені чіткого способу оцінки мету і напрямки корпоративного підприємства. Процес стратегічного планування забезпечує основу керувати членами організації, є інструментом, що допомагають до прийняття управлінські рішення. Його завдання забезпечити нововведення та у створенні в достатньо. Проектуючи усі наведені вище написане на реалії обстановки нашій країні, можна назвати, що стратегічне планування стає дедалі актуальним для російських підприємств, що у жорстку конкуренцію як між собою і з іншими корпораціями. Актуальність аналізованої теми зумовлена тим, що постійно перетворює у діловому світі бізнесу відкривається зараз купу нових можливостей. Бізнес-планування допомагає менеджеру не прогаяти їх і використовуватиме перетворення і підвищення ефективності діяльності над ринком.

Об'єктом дослідження, у цій роботі є підприємство ТОВ «Енергія – 1».

Предмет дослідження – управління плануванням з прикладу ТОВ «Енергія – 1».

Мета досліджень, у цій роботі - визначення забезпечення і механізму вироблення стратегії підприємства, і навіть, визначення ролі стратегії у процесі стратегічного управління організацією. Ця загальна мету і визначає завдання, чиє розв'язання забезпечить її досягнення. Такими завданнями, у разі, є: визначення ступеня розробки цієї проблеми аналіз існуючих точок зору; аналіз процесу стратегічного управління підприємством, і виявлення тієї ролі, яку він грає у цьому стратегія; перебування оптимальної структури процесу вибору стратегії; практична реалізація виробленої оптимальної структури процесу вибору стратегії з прикладу справді наявного підприємства.

1. Сутність і структура стратегічного планування

1.1. Ділове і розвиток підприємства

У економіці під стратегією розуміється комплекс довгострокових заходів чи підходів. У стратегічному плануванні під стратегією розуміється комплекс цілей і основних цілей з їхньої досягненню. У вужчому сенсі стратегія є планом найефективнішого розподілу ресурсів задля досягнення цілей.

Вибір стратегії та її реалізація становлять основну частину стратегічного планування. Конкретна стратегія є інструментом ділового розвитку, т. е. кожен тип ділового розвитку має власну стратегію. Стратегія і ділове розвиток співвідноситься як утримання і форма (20;с.41).

Поняття ділового розвитку використовують у економіці для характеристики комплексного підходи до діяльність у сферу бізнесу, що враховує як структуру ресурсів, і споживчу корисність продукції. І це значенні ділове розвиток є певного роду стратегію, яку використовують позначення:

• процесу збільшення бізнесу;

• зусиль, вкладених у задоволення ринкового попиту;

• процесу створення нових сфер бізнесу;

• стимулювання у фірмі творчості полягає і ініціативи, вкладених у розвиток бізнесу.

Як процес, ділове розвиток вирішує два класу завдань. Перший передбачає ряд дій, які у на відміну від заходів, вкладених у зниження поточних витрат виробництва, ставлять за мету розширення операцій компанії. У цьому, зрозуміло, що у в довгостроковій перспективі повинно бути рентабельними. Проте, ділове розвиток, як будь-яка перспективна програма, наприклад, підвищення якості, в цей час може надати негативний вплив на рентабельність.

Другий клас завдань передбачає розв'язання проблеми пожвавлення основний діяльності фірми з допомогою активізації її внутрішніх джерел. Проблема у цьому, що багато компаній витрачають значних зусиль і вартість збереження внутрішньої структури та організації. Забезпечення стабільності може непомітно призвести до бюрократизації управління, що, своєю чергою, дає підстави втрати компанією конкурентоспроможності. Зосередження апарату управління на внутрішніх проблемах, зазвичай, супроводжується зниженням сприйнятливості до змін у зовнішній середовищі, наприклад, споживчого попиту (20;с.58).

У фундаменті економічної літературі існують два протилежних погляди розуміння суті стратегії.

Перша трактування стратегії випливає з концепції централізованого планування. Ця трактування стратегії передбачає розробку системи цілей, характеризуючи результати виробничо-господарської діяльності, що їх досягнуто за тривалий проміжок часу. Після цього складається план заходів, реалізація якого має забезпечити виконання поставленої мети. У цьому розумінні стратегія означає план досягнення конкретної довгострокової мети, а вироблення стратегії залежить від перебування цілі й складанні довгострокового плану. Таке розуміння стратегії виходить з тому, що це зміни у зовнішній середовищі і внутрішньої структурі фірми детерміновані, керовані і піддаються повного контролю із боку апарату управління фірмою. Досвід свідчить, що це передумова неправильна навіть планової економіки, тим паче вона відбиває процеси, які у ринкової економіки. Тому викладена концепція неспроможна реалізувати переваги змін у зовнішній середовищі і породжуваних ними можливостей.

Прикладом такого типу стратегії може бути довгостроковий план виробництва, який встановлює номенклатуру та обсяги виробництва, розподілені по плановим періодам.

При другий трактуванні стратегія сприймається як траєкторія руху фірми в перспективному періоді, визначальна напрям розвитку, сфери діяльності, систему взаємовідносин фірми коїться з іншими суб'єктами господарювання, і яка веде фірму до її цілям. Якщо мети фірми визначають кількісні і якісних параметрів господарську діяльність, яких прагне фірма, що вона хоче у результаті запровадження своєї місії, то стратегія встановлює, як саме, з допомогою яких засобів і методів планується досягти потреби у умовах мінливого конкурентного оточення.

У цьому розумінні стратегії виключається детермінізм у навколишньому середовищі, а сама стратегія передбачає свободу вибору учасників господарську діяльність з урахуванням мінливих ситуації. У цьому трактуванні стратегію можна охарактеризувати як довгострокову завдання поведінки фірми в змінного середовища, яке повинен призвести фірму до досягнення які нею цілей (20;с.68).

Прикладами стратегій другого типу можуть бути такими: збільшення частки обсягу продажу над ринком до певний відсоток, без зниження ціни; організація виробництва конкретного вироби за одночасного скороченні виробництва іншого вироби; збільшення обсягу продажу з допомогою зміни рекламної політики тощо. п.

Розглянуті відмінності між двома трактуваннями стратегій носять формально. Принципові відмінності полягають у наступному.

Перша чи традиційна трактування стратегії на чільне місце ставить ефективність використання ресурсів. На це спрямовані все моделі, застосовувані в плануванні до 1970-х років. Такий підхід сформувався за умов, коли у багатьох галузях відчувався недолік товарів хороших і попит розглядався чимось, не викликає сумніву. (29;с.26)

Після економічних потрясінь середини 1970-х років у стратегії корпорацій виникло напрям, орієнтоване на споживчу цінність готової продукції, що призвело до появи комплексного підходи до діловій розвитку. Однак цьому виникла проблема, яка полягає у тому, що орієнтація виробництва на споживчу корисність входить у в протиріччя з вимогами ефективне використання ресурсів. Розширення виробництва цієї продукції та подальше зниження витрат на одиницю продукції дозволяють ефективніше використовувати ресурси, але з тим часто ведуть до їх зниження споживчих якостей і привабливості товару для споживача. Наприклад, авіакомпаніям набагато вигідніше застосовувати великі авіалайнери що це знижує їх питомі витрати. Але в пасажирів це викликає незручності, оскільки скорочується кількість рейсів і подовжуються інтервали з-поміж них. Такі протиріччя простежуються без винятку галузях. Тому друга трактування стратегії спрямовано дозвіл відзначеного протиріччя з допомогою оптимального поєднання ціни, і корисності.

З терміном "ділова стратегія" тісно пов'язаний термін "функціональна стратегія", який часто застосовується у стратегічному плануванні і є для позначення конкретної функції фірми, напрями діяльності конкретного ланки апарату управління у рамках загальної стратегії підприємства (базової стратегії).

Поняття функціональної стратегії відбиває ступінь проникнення ідеї стратегічного планування з вищого управління фірмою до низових структурних підрозділів, які донедавна знаходилися під жорстким управлінським впливом (29;с.62).

Поширення сфери стратегічного планування нижчі рівні управління сприяє формуванню у фірмі геть нової підприємницького підходи до господарську діяльність.

Розробка функціональної стратегії передбачає пошук таких рішень на рамках заданої функціональної галузі діяльності, які б забезпечили реалізацію цілей довгострокового стратегічного плану. Зв'язок між ділової гри і функціональної стратегією представлена на рис. 1.

Мал.1. Система стратегій підприємств

Розуміння ділової стратегії справедливе тільки для верхнього управління організацією. Для низьких рівнів стратегія верхнього рівня перетворюється на мета, хоча верхньому рівні вона є способом. Так, стратегія поведінки над ринком, розроблена для фірми загалом, на службу маркетингу виступає як цілей і бути реалізована відповідної функціональної стратегією.

>Функціональні стратегії містять величезний резерв підвищення ефективності господарську діяльність. З їхньою допомогою можна впливати як у величину вкладу тієї чи іншої функціонального підрозділу кінцеві результати діяльності фірми, і на величину витрат за фінансування цього підрозділу.