14. Мовленнєвий етикет.

Мовний етикет - це сукупність правил мовної поведінки, які репрезентуються в мікросистемі національно специфічних стійких формул і виразів у ситуаціях установлення контакту зі співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності. Ці засоби ввічливості "орієнтовані на вираження поваги до співрозмовника та дотримання власної гідності. Вони є органічною частиною культури спілкувальних взаємин, соціальної культури загалом"^,.

1. Мовний етикет визначається обставинами, за яких відбувається спілкування. Це може бути ювілей університету, нарада, конференція, прийом відвідувачів, ділові перемовини та ін

2. Мовний етикет залежить від соціального статусу суб'єкта і адресата спілкування, їх фаху, віку, статі, характеру, віросповідання.

3. Мовний етикет має національну специфіку. Кожний нарід створив свою систему правил мовного етикету. На цю його особливість указує Радевич-Винницький: "За етикетом упізнають "своїх" етнічно (національно) і/або соціально (віком, родом занять, релігією тощо)"¹⁴.

Мовний етикет як соціально-лінгвістичне явище виконує такі функції:

^ контакто-підтримувальну - встановлення, збереження чи закріплення стосунків адресата й адресанта;

^ ввічливості (конотативну) - прояв чемного поводження членів колективу один з одним;

^ регулювальну (регулятивну) - регулює взаємини між людьми у різних спілкувальних ситуаціях;

^ впливу (імперативну, волюнтативну) - передбачає реакцію співбесідника - вербальну, невербальну чи діяльнісну;

^ звертальну (апелятивну) - привернення уваги, здійснення впливу на співбесідника;

/ емоційно-експресивну (емотивну), яка є факультативною.

15. Лекска за сферою вживання.

За сферами вживання словниковий склад української мови поділяється на загальновживану і спеціальну лексику, або лексику обмеженого вживання. Загальновживану лексику називають ще загальнонародною. До її складу належать слова, використовувані всіма носіями літературної мови. Це слова, що позначають:

• предмети побуту (двері, човен, молоток, вікно, чоботи, сорочка, стіл, відро)

• процеси трудової діяльності (нести, різати, пекти, читати)

• явища природи (дощ, сніг, мороз, вітер)

• назви тварин, людей (дочка, мати, діти, голуб, ластівка, окунь, щука, калина, верба)

• назви кольорів, смаків, почуттів (зелений, солодкий, радість, жаль)

• назви розміру, ваги (великий, важкий)

• військові поняття (військо, куля, зброя)

• поняття культури (пісня, книга, мелодія)

• суспільно-політичні поняття (держава, народ)

• числа (два, шістдесят) тощо

Використання цих слів нічим не обмежене, вони складають активний словник української мови і використовуються у всіх стилях, тому називаються стилістично нейтральними.

Крім основного лексичного складу української мови, є слова, користування якими обмежене або територією, або тією чи іншою групою суспільства - представниками науки, техніки, мистецтва, виробництва. Такі слова використовуються лише в певних стилях і тому називаються стилістично маркованими. Це:

1. Діалектизми

2. Терміни

3. Професіоналізми

4. Жаргонізми

5. Арготизми Близькими до жаргонізмів є арготизми (від франц. argot - замкнутий) - слова, які зазнали навмисних змін вставленням складів, додаванням звуків тощо з метою утаємничити, зробити незрозумілим для інших їхній смисл. Наприклад: дулясник - вогонь, ботень - борщ, зивро - відро, хаза - хата, морзуля - цибуля.

До пасивної лексики належать: Застарілі слова (архаїзми та історизми), Неологізми.