2.6. Використання науково-технічних засобів у процесі доказування

У цьому переліку прав звертає на себе увагу, зокрема, законодавче регулювання реалізації права застосовувати науково-технічні засоби.

Хоча таке право і набуло певної конкретизації, а саме, зазначено, що воно реалізується шляхом копіювання матеріалів справи, а також фіксування процесуальних дій та ходу судового слідства, проте, так само як і раніше, встановлюється, що реалізація цього права здійснюється виключно у порядку, передбаченому законом. Таким чином, слід визнати, що дане право, будучи визначеним у Законі про адвокатуру, носить декларативний характер, а дійсних, незалежних та безумовних способів реалізації такого права цей Закон не гарантує. У той же час, саме гарантована можливість реалізовувати право на застосування науково-технічних засобів незалежно від волі інших суб’єктів, тобто виключно за умови наявності такої професійної потреби у самого адвоката, – була і залишається актуальною проблемою, вирішити яку мала б відповідна законодавча зміна, якої так і не сталось.

Поряд із цим, пунктом 11 ч.3 ст. 42 КПК України сторона захисту також наділена правом застосовувати з додержанням вимог Кодексу технічні засоби при проведенні процесуальних дій, в яких вона бере участь.

Разом з тим, відповідно до ч.3 ст.107 КПК України оригінали примірників технічних носіїв інформації зафіксованої процесуальної дії зберігаються у матеріалах кримінального провадження, що в свою чергу виключає можливість зберігання захисником таких носіїв інформації на стадії досудового слідства, а також використання зафіксованих у вказаний спосіб доказів на стадії судового слідства.

Тому, сторона захисту на досудовому слідстві може лише клопотати про проведення фіксації кримінального провадження за допомогою технічних засобів або під час судового слідства доводити, що отримані із застосуванням технічних засобів дані мають доказове значення і є допустимими у кримінальному провадженні, оскільки відповідно до ч.2 ст.92 КПК України обов’язок доказування належності та допустимості доказів покладається на сторону, що їх подає.

Розділ 3 використання захисником доказів

3.1. Використання захисником доказів на досудовому слідстві

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 48 КПК в ході досудового розслідування захисник має право: бути присутнім на допитах підозрюваного, обвинуваченого та при виконанні інших слідчих дій, виконуваних з їх участю або за їх клопотанням чи клопотанням самого захисника, а при виконанні інших слідчих дій – з дозволу дізнавача, слідчого ²⁷.

У судовому розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції захисник бере участь у провадженні всіх, без виключення, слідчих дій.

Участь захисника в слідчих діях на досудових стадіях процесу підсилює елемент змагальності, що створює кращі умови для забезпечення всебічності розслідування, служить однією з гарантій від упередженості, застосування недозволених методів слідства. Участь в слідчих діях дозволяє захисникові безпосередньо сприйняти отримувані в результаті цих дій докази, оцінити їх відносність, допустимість і достовірність або, при неможливості зробити це відразу, намітити способи їх перевірки надалі. Нарешті, беручи участь в перерахованих вище слідчих діях, захисник отримує додаткову інформацію про докази, які має в своєму розпорядженні слідство ²⁸

Участь захисника в допиті підозрюваного або обвинуваченого. Допиту підозрюваного (обвинуваченого) може передувати побачення з ним захисника наодинці і конфіденційно. На цьому побаченні виробляється позиція захисту, який значною мірою зумовлює показання підзахисного; роз’яснюються його права. Крім цього, ст. 53 КПК РФ надає захисникові, що бере участь у провадженні слідчої дії (у тому числі і допиту підозрюваного, обвинуваченого), також право в рамках надання юридичної допомоги своєму підзахисному давати йому у присутності слідчого короткі юридичні консультації.

Змістом таких консультацій може бути роз’яснення прав підзахисного, якщо вони не повністю або не цілком зрозуміло роз’яснені слідчим або питання про них виникло по ходу слідчої дії. Представляється, що захисник може рекомендувати підзахисному скористатися своїм правом не відповідати на ті або інші запитання слідчого; вимагати участі в допиті перекладача, якщо з’ясовується, що допитуваний погано володіє мовою, на якій ведеться допит; не давати показань в нічний час, якщо відсутні виняткові обставини і тому подібне²⁹ .

Коли проводяться інші слідчі дії за участю підозрюваного або обвинуваченого (наприклад, такі, як пред’явлення для впізнання, відтворення обстановки та обставин події), іноді необхідно роз’яснити підзахисному їх суть, призначення, порядок провадження, а також права підзахисного.

Проте в ході слідчої дії захисник не має право безпосередньо рекомендувати допитуваному, які саме давати показання, яким чином відповідати на ті або інші запитання слідчого.

В ході допиту захисник може задавати підзахисному з дозволу слідчого запитання. Це будуть в основному питання, направлені на з’ясування обставин, що свідчать про непричетність підзахисного до злочину, які виключають злочинність і караність діяння, пом’якшують покарання. Слідчий має право відвести запитання захисника, але зобов’язаний занести відведені запитання в протокол³⁰ .

Нарешті, захисник має право робити письмові зауваження з приводу правильності і повноти запису показань підзахисного в протоколі допиту.

Участь захисника у провадженні очної ставки між підзахисним і іншими раніше допитаними особами. Виходячи зі ст. 172 КПК очна ставка проводиться, якщо в показаннях раніше допитаних осіб є істотні суперечності, і направлена на те, щоб усунути ці суперечності або з’ясувати їх причини³¹ . Можливі два варіанти: а) коли очна ставка проводиться за ініціативою слідчого між потерпілим або свідком, показання якого підтверджують обвинувачення, і підозрюваним (обвинуваченим), щоб викрити останнього у вчиненні злочину; б) коли вказана слідча дія проводиться за клопотанням обвинуваченого (підозрюваного) або захисника і направлена на те, щоб спростувати показання потерпілого або свідка, недостовірні на думку захисту.

В обох випадках захисник в межах своїх прав і повноважень повинен вжити всі можливі заходи до перевірки відносності, допустимості і достовірності показань потерпілого або свідка шляхом з’ясування обставин, що відносяться до формування таких показань (сприйняття подій, запам’ятовування відомостей про них і відтворення даних відомостей на допиті).

Якщо безпосередньо на допиті повністю перевірити показання потерпілого або свідка не можна, захисник повинен намітити, яким чином така перевірка може бути проведена в процесі подальшого розслідування, які слідчі дії для цього необхідно провести, і підготувати відповідні клопотання або самому опитати нових осіб, запитати документи і тому подібне відповідно до ст. 48 КПК України ³².

Участь захисника в пред’явленні підозрюваного (обвинуваченого) для впізнання. Вказана процесуальна дія полягає у пред’явленні потерпілому або свідкові підозрюваного або обвинуваченого для підтвердження (або спростування) його тотожності з особою, яку той, хто впізнає, бачив при скоєнні злочину.

Пред’явлення для пізнання досить широко застосовується в практиці у справах про злочини проти особи (таких, наприклад, як вбивство, спричинення тілесних ушкоджень, зґвалтування, викрадання людини), проти власності (грабіж, розбій, вимагання), про хуліганство і деяких інших, коли потерпілий або свідок бачив особу, яка скоїла злочин, але не знайомий з нею і не може назвати даних про таку особу.

Оскільки впізнання ґрунтується на суб’єктивному сприйнятті потерпілим або свідком зовнішніх ознак даної особи, в практиці пред’явлення для впізнання зустрічається немало помилок. Складність ще і в тому, що впізнання тієї ж особи не може проводитися повторно. Сенс цього правила зрозумілий: при повторному пред’явленні дуже складно визначити, чи впізнає впізнаючий ту особу, яку бачив при скоєнні злочину, чи ту, яку йому вже пред’являли³³

Тому в главі 15 КПК передбачений ряд гарантій, що забезпечують достовірність впізнання. Це вироблені практикою тактичні прийоми, поступово сприйняті законом. Беручи участь в даній слідчій дії, захисник зобов’язаний зробити все можливе, щоб запобігти помилковому впізнанню підзахисного.

Перш за все, ст. 174 КПК вимагає, щоб той, хто пізнає був заздалегідь допитаний про обставини, при яких бачив особу, що пред’являлася, а також про ознаки і особливості, по яких може її впізнати. Це має найважливіше значення для з’ясування того, чи міг він сприйняти ознаки і особливості і, отже, чи може упевнено впізнати пред’явленого.

Відповідно до ч. 2 ст. 174 особа пред’являється для впізнання разом з іншими особами (всього не менше трьох), по можливості зовні схожими з нею³⁴ Представляється, що цю вимогу слід розуміти так, що між тими, що пред’являються не повинно бути істотних відмінностей, наприклад, за віком, одягом, особливостям зовнішності і т.д. Перед початком впізнання (тобто до того, як буде запрошений впізнаючий) впізнаваному надається право зайняти серед осіб, що пред’являються, будь-яке місце.

Якщо потерпілий або свідок впізнав кого-небудь з пред’явлених осіб, йому пропонується пояснити, по яких саме ознаками і особливостям він дійшов до такого висновку. Слід також переконатись, чи є у впізнаного такі ознаки або особливості. Це може бути перевірено шляхом огляду впізнаного.

У справі К., засудженого за зґвалтування малолітньої, потерпіла детально описала ознаки насильника. Дівчинка розповіла, що у нього грубий, хриплий голос, він трохи заїкається. Як показав один зі свідків, потерпіла говорила їй, що злочинець був «товстий». Зі слів дівчинки свідок намалювала портрет насильника. Проте не було перевірено, чи відповідають ознаки і особливості К. наведеному опису. Зважаючи на невиясненість вказаних обставин вирок було скасовано, а справу направлено на новий розгляд³⁵

Нарешті, необхідно з’ясувати у того, хто впізнає, впізнаваного, а якщо буде необхідно – і інших осіб, чи не було підказки в будь-якій формі, наприклад, чи не був впізнаваний заздалегідь негласно показаний тому, хто впізнає, чи не була йому показана фотографія впізнаваного і т.д. Такі випадки в практиці, на жаль, зустрічаються. Неприпустимо підміняти пред’явлення для пізнання провадженням очної ставки: це теж, по суті, підказка.

Згідно ч. 4 ст. 174 КПК У виняткових випадках з метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання проводиться поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, з дотриманням вимог, передбачених цією статтею³⁶. Представляється, що в цьому випадку захисник повинен знаходитися в місці знаходження впізнаючого, але й спостерігати за дотриманням гарантій, що стосуються впізнаваного.

Якщо на досудовому розслідуванні впізнання проводилося без участі захисника, в судовому розгляді суд зобов’язаний вжити заходи до перевірки дотримання викладених вище за гарантії його достовірності.

У зв’язку зі сказаним виникає питання, яке має відношення і до участі захисника в інших слідчих діях. На захисника не покладається обов’язок забезпечувати дотримання закону при провадженні слідчих дій; він стежить за цим тільки в тих межах, в яких вимагають інтереси захисту підозрюваного або обвинуваченого. За законність провадження слідчих дій відповідають ті посадові особи, які їх проводять. Іноді захисникові доцільно не реагувати відразу ж на допущені порушення закону, як би не відмітити їх, щоб потім, в суді дезавуювати отримані докази, зажадати визнати їх неприпустимими. Такий тактичний прийом може деколи виявитися для захисту корисним. Але є і інша сторона. Захисник, який „не помітив” очевидного порушення закону, ризикує тим, що допущене порушення не буде визнано істотним, і отримані докази послужать підставою для винесення обвинувального вироку.

Тоді застосовані захисником «хитрощі» повернуться проти нього, а точніше, проти його підзахисного. Отже з подібними прийомами слід бути дуже обережним ³⁷

Участь захисника в перевірці показань на місці. У чинному законодавстві України дані дія є складовою частиною відтворення обстановки та обставин події, однак має певні особливості, які обумовлюють необхідність окремого її дослідження. Перевірка показань проводиться в цілях встановлення нових обставин, що мають значення для справи, шляхом перевірки або уточнення показань, даних підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим або свідком, на місці, пов’язаному з досліджуваною подією. Перевірка на місці полягає в тому, що особа, показання якої перевіряються, самостійно вказує місце, пов’язане зі скоєнням злочину; відтворює обстановку і обставини даної події; вказує на предмети, документи, сліди, які ще, можливо, збереглися; демонструє певні дії³⁸.

Перевірка показань на місці не передбачена КПК, хоча на практиці застосовувалася вже давно. Адвокати, як правило, в цій слідчій дії не брали участь. Проте участь в ній захисту може мати важливе значення.

Перевірка на місці показань підозрюваного (обвинуваченого), як правило, проводиться слідством, якщо він повністю або частково визнає себе винним. Якщо достовірність визнання викликає у захисника сумніви, його показання можуть бути іноді перевірені шляхом зіставлення їх з реальною обстановкою тієї або іншої місцевості або приміщення. Непоінформованість, що виявилася в результаті перевірки, підозрюваного (обвинуваченого) з цією обстановкою може служити одним з істотних доказів самообмови.

Таким же чином може перевірятися відповідність дійсності показань потерпілого або свідка.

Беручи участь в названій слідчій дії, захисник може простежити за дотриманням встановлених законом умов його проведення, які, якщо і не роблять неможливими, то в усякому разі ускладнюють спроби спотворення його результатів³⁹

Участь захисника у провадженні слідчого експерименту. Слідчий, експеримент носить специфічно перевірочний характер. Він проводиться в цілях перевірки і уточнення даних, що мають значення для справи. Експеримент має багато загального з перевіркою показань на місці, відрізняючись від неї лише одним – відтворенням умов тієї або іншої події і проведенням дослідів, випробувань. На практиці експеримент найчастіше проводиться для встановлення можливості: сприймати в певних умовах які-небудь факти, явища (бачити, чути і тому подібне); здійснювати в тих або інших умовах які-небудь дії (наприклад, чи можливо проникнути в квартиру через відкриту кватирку); існування за заданих умов передбачуваного факту (наприклад, чи могла певна кількість товарів розміщуватися в даному сховищі); встановлення часу, який необхідно витратити на здійснення тих або інших дій (скажімо, на пересування з одного населеного пункту в інший) і тому подібне. Шляхом провадження слідчого експерименту можуть перевірятися показання підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, свідка⁴⁰

Слідчий експеримент також належить до слідчих дій, в яких захисник бере участь вкрай рідко. Тим часом у ряді випадків він дозволяє достатньо надійно перевірити істинність вибраної слідством версії, достовірність показань тих або інших допитаних у справі осіб. Слідчий експеримент може проводитися, зокрема, і за клопотанням захисника. Наведемо як приклад наступну справу. 14-річний Т. в своїй квартирі пострілом з рушниці важко поранив однолітка. Потерпілий стверджував, що Т. зробив в нього прицільний постріл. Т., у свою чергу, показав, що постріл провів випадково, коли підлітки намагалися відібрати один у одного рушницю. Окрім них двох в кімнаті нікого не було. Яких-небудь неприязних відносин між обвинуваченим і: потерпілим не встановлено. Справа розслідувалася тривалий час і неодноразово розглядалося судами, у ній ухвалювалися різні рішення. Але все дослідження доказів по суті зводилось до багатократних допитів потерпілого і обвинуваченого, які давали діаметрально протилежні показання, причому на обох впливали батьки. Між тим необхідною умовою правильного вирішення справи було проведення перевірки показань на місці або слідчого експерименту за участю фахівця або експерта (очевидно, з подальшим призначенням експертизи) для з’ясування питання про те, в якому взаєморозташуванні знаходилися підлітки, хто і як тримав зброю, чи можливо нанести поранення, виявлене у потерпілого, при обставинах, описаних ним або обвинуваченим⁴¹ .

Отримання в результаті слідчого експерименту достовірних даних вимагає дотримання ряду умов. Перш за все, експеримент необхідно проводити в умовах, максимально наближених до тих, в яких відбувалася подія, що перевірялася: у тому ж місці (у тому ж приміщенні, на тій же ділянці місцевості), в той же час, при тому же освітленні і тому подібне. Причому слід враховувати можливість зміни обстановки з моменту подій, що перевіряються. В цьому випадку знадобиться відтворити ті або інші деталі обстановки в первинному вигляді.

Умовою достовірності результатів експерименту служить також неодноразове проведення дослідних дій. Якщо, наприклад, перевіряються показання обвинуваченого про вчинення ним тих або інших дій, йому необхідно дати можливість повторювати дослід в тих же або дещо змінених, але об’єктивно можливих в даному випадку умовах.

Експеримент не завжди дає підстави для однозначного категоричного висновку. Іноді доводиться допустити можливість того, що не були повністю дотримані умови, в яких відбувалася подія, що насправді перевірялася. Крім того, треба враховувати, що на негативний результат експерименту міг вплинути стан особи, показання якої перевірялися, викликане незвичайними для нього умовами слідчої дії. У подібних випадках питання, для з’ясування якого проводився експеримент, залишається відкритим і повинно вирішуватися з урахуванням всієї сукупності наявних доказів

Участь захисника у провадженні обшуку. У КПК України прямо не передбачена присутність захисника при провадженні обшуку. Однак його участь у вказаній слідчій дії може служити однією з гарантій проти спроб недобросовісних співробітників органів дізнання, що зустрічаються в практиці, а іноді і слідчих створити штучні докази проти підозрюваного (обвинуваченого) шляхом підкидання при обшуку наркотиків, зброї і тому подібне. Проте на практиці подібні дії частіше здійснюються, коли проводиться особистий обшук підозрюваного при його затриманні, при якому участь захисника законом також не передбачена.

Потрібно мати на увазі, що в даній процесуальній дії обов’язково беруть участь поняті, причому, наскільки це можливо в умовах обшуку, бажано переконатися в їх незацікавленості в справі. Якщо, за твердженням слідства, при обшуку що-небудь виявлено, захист повинен вимагати точного дотримання ч. 1 ст. 188 КПК про вказівку в протоколі обшуку обставин виявлення нібито знайдених предметів, документів і цінностей: у якому місці і за яких обставин вони виявлені, а також детального перерахування всієї кількості предметів, що вилучаються, з точною вказівкою, міри, ваги, індивідуальних ознак.

Нарешті, треба переконатися в тому, що про провадження обшуку є постанова слідчого та санкція прокурора, а якщо обшук проводиться в житловому приміщенні – рішення суду⁴².

Особливості участі захисника у провадженні слідчих дій в судовому розгляді. До судового слідства в тій чи іншій мірі відноситься те, що було зазначене про дослідження доказів в досудових стадіях процесу. Однакові і цілі слідчих дій: отримання відносних, допустимих і достовірних доказів, необхідних для встановлення обставин, що підлягають доказуванню. Тим не менше дослідження доказів в судовому розгляді відрізняється істотними особливостями, які необхідно враховувати професійним учасникам процесу, зокрема адвокатові.

Співвідношення досудового розслідування і судового розгляду у вітчизняному кримінальному судочинстві склалося так, що якщо для першого найбільш характерний елемент збирання доказів – їх пошук, виявлення, фіксація; це, особливо на початкових етапах розслідування, в основному накопичення доказового матеріалу, необхідного для вирішення справи (хоча, звичайно, зі слідчого не знімається обов’язок перевіряти зібрані докази), то для суду головне – дослідження, перевірка наявних у справі і представлених сторонами доказів, їх співставлення, критичне осмислення, оцінка і формування на їх основі висновків у справі. Саме тому для судового розгляду не вимагається і законом не передбачене провадження таких слідчих дій, направлених саме на збирання доказів, як обшук, виїмка, огляд і виїмка поштово-телеграфних відправлень, контроль і запис переговорів.

Якщо слідчий в більшості випадків починає свою діяльність у конкретній справі за наявності лише мінімальних даних про те, що трапилося, йде, особливо на перших етапах, так би мовити, навпомацки (а захисник, крім того, не ознайомлений повністю навіть з цими мінімальними даними), то суд, приступаючи до розгляду справи, володіє вже закінченим слідчим провадженням. У судовому розгялді, як правило, немає необхідності повторювати весь той шлях пізнання, який був пройдений в процесі розслідування. Суд і сторони мають можливість із самого початку зорієнтуватися в доказовому матеріалі, визначити, наскільки обгрунтована, підтверджена доказами вибрана слідством версія, в чому сильні і слабкі сторони обвинувачення, які є спірні питання, на з’ясування яких, скажімо, захисту слід звернути особливу увагу, і як їх можна з’ясувати ⁴³.

Що стосується потерпілих і свідків обвинувачення, то до моменту допиту їх в суді, як правило, стає вже зрозуміло, яке місце допитуваного в справі, взаємовідношення з іншими учасниками процесу, який, так би мовити, його настрій, чи є у нього які-небудь причини, мотиви для дачі недостовірних показань.

Це створює для судового дослідження доказів, у тому числі і захистом, певні переваги. Проте разом з цим на даному етапі судочинства виникають і деякі специфічні труднощі. Річ у тому, що докази, що підлягають розгляду в судовому засіданні, до цього вже пройшли процес дослідження. Вони, якщо можна так сказати, «втратили свіжість». Обвинувачені, потерпілі, більшість свідків вже допитувалися слідчим, деякі – неодноразово, між ними проводилися очні ставки; обвинувачені і потерпілі ознайомлені з матеріалами справи. А свідки, хоча і не знайомилися офіційно з цими матеріалами, в більшості випадків знають основний їх зміст від інших учасників процесу. Це дозволяє практично кожній особі, що бере участь в справі, якщо вона того хоче, зорієнтуватися, вибрати лінію поведінки, найбільш для себе сприятливу. Разом з тим в умовах широкої інформованості значно більша ймовірність і можливість впливу, тиску з боку зацікавлених в результаті справи осіб на потерпілих, свідків, та й окремих обвинувачених з метою добитися зміни ними показань.

Виходячи з цього, готуючись до судового розгляду, плануючи свою участь в дослідженні доказів, особливо важливо намітити: що потрібно зробити, щоб перевірити представлені обвинуваченням докази, з’ясувати, які з показань: дані на слідстві або в суді – достовірні, як викрити неправдиві показання проти підзахисного і тому подібне. Звичайно, участь адвоката в дослідженні доказів переслідуватиме досягнення цілей захисту.

в) Істотно відрізняються і процесуальні умови судового розгляду. В порівнянні з досить обмеженою гласністю на досудовому слідстві судовий розгляд відбувається відкрито, публічно. Навіть якщо справа розглядається в закритому засіданні, сторони, зокрема підсудний і його захисник, в нім присутні від початку до кінця, беруть участь у провадженні всіх слідчих дій, від них секретів не може бути.

г) На відміну від досудового слідства і дізнання в судовому розгляді підсудні, потерпілі, свідки обвинувачення, свідки захисту, експерти виявляються зібраними майже одночасно в одному і тому ж місці. Це дозволяє (зрозуміло, з дотриманням правил судової процедури) задати кожному з вказаних осіб виникле по ходу справи запитання, провести між ними очні ставки, зіставити отримані відповіді з іншими доказами і таким чином, виявити розбіжності, суперечності і невідповідності в показаннях, усунути їх або з’ясувати їх причини

Криміналістика і адвокатська практика виробили ряд засобів досягнення мети усунення суперечностей в показаннях допитаних осіб (або, принаймні, з’ясування їх причин): так званий шаховий допит, коли при допиті тієї або іншої особи, показання якої викликають сумніви, допитуючий, зокрема, захисник, одночасно ставить запитання з приводу з’ясовуваних обставин іншим особам (зрозуміло, якщо вони вже були допитані в суді). Це своєрідна очна ставка з тією тільки різницею, що в шаховому допиті можуть брати участь не дві, як на очній ставці, особи, а більше і що допитувані ие можуть задавати один одному запитань; перехресний допит, коли учасники судового розгляду (обвинувач, захисник, підсудний, потерпілий і ін.) по черзі ставлять допитуваному запитання з приводу одних і тих же обставин.

Перехресний допит – ефективний засіб всестороннього, з протилежних позицій дослідження обставин справи, що дозволяє досконально перевірити достовірність показань допитуваного. Разом з тим це досить гострий засіб, користуватися яким слід з обережністю; пред’явлення допитуваному речових доказів і документів, за допомогою яких можна перевірити достовірність його показань; провадження слідчих дій, які в цій стадії процесу направлені, як правило, саме на перевірку достовірності показань допитуваних осіб, – огляду місцевості або приміщення за участю допитуваного, а також слідчого експерименту⁴⁴.

У 2001 році у КПК були внесені зміни та закріплено принцип змагальності, розподіл процесуальних функцій.

Закріплений у КПК порядок дослідження доказів у судовому засіданні надає захисникові можливості у використанні допиту для з’ясування обставин, що свідчать на користь підзахисного. Але дотримання процесуальних правил – це лише умова успіху допиту в сенсі отримання від допитуваного якнайповнішої і достовірнішої інформації, що цікавить захист. Допит не зводиться до вислухування показань допитуваного, його відповідей на запитання.

Допит – активна взаємодія допитуючого і допитуваного, система продуманих, цілеспрямованих дій допитуючого для досягнення названих цілей. Успіх допиту (у названому вище сенсі) залежить від кваліфікації, уміння, досвіду того, хто допитує, підготовленості його до процесу, застосування ним (зрозуміло, в рамках закону) прийомів і методів, розроблених криміналістикою і адвокатською практикою⁴⁵ .

Представляється доцільним ще раз підкреслити, що зміст і тактика допиту повинна бути продумана так, щоб у будь-якому випадку не нашкодити клієнтові. Як правило, адвокат ие має права ставити запитання «навмання», нічого не знаючи заздалегідь про можливі відповіді. В одній зі справ захисник необачно почав запитувати товаришів по службі підзахисного про його характеристику і у відповідь почув негативні відгуки про нього. Захисникові слід також проявляти обережність, задаючи підзахисному або свідкам запитання, що стосуються ризикованих для захисту тем, маючи на увазі, що інші учасники процесу, перш за все обвинувачення, можуть продовжити допит в цьому напрямі в невигідному для підсудного світлі.

Послідовна змагальна побудова судового розгляду приводить іноді до виникнення досить гострих ситуацій в спорі між обвинуваченням і захистом. Тут обидві сторони повинні проявляти необхідну стриманість, діловий, коректний характер полеміки. Цілком природним є бажання допитуючого отримати показання, на які він розраховує. Але це не повинне переходити в прагнення будь-якими засобами добитися бажаної відповіді, яка підтверджуючої позицію допитуючого, обґрунтованість якої зовсім не очевидна і підлягає ще додаткової перевірки. Закон не допускає, зокрема, постановки навідних запитань, тобто таких, у формулюванні яких вже міститься бажана відповідь, підказка певної відповіді⁴⁶

Не можна, зрозуміло, чинити тиск на допитуваного, залякування, наприклад свідка, наполегливим нагадуванням про відповідальність за надання неправдивих показань. Недоречна при допиті (особливо потерпілих) дратівливість, прискіпливість по дрібницях, грубість і тому подібне.

Особливу обережність слід проявляти при використанні такого прийому, як перехресний допит, при якому допитуваний піддається підвищеному психологічному впливу.

У зв’язку з цим доцільно повернутися до питання про роль суду, зокрема головуючого, в дослідженні доказів і так званому регулюванні полеміки між сторонами. Початкове становище – основне навантаження в поданні і дослідженні доказів лягає на обвинувачення і захист. Проте це не означає, що судді повинні залишатися байдужими: вони мають право сприяти з’ясуванню питань, які не з’ясовані сторонами. Це може бути зроблено двома способами: а) участю у провадженні слідчих дій (зрозуміло, не підміняючи сторін); б) стимулюванням активності сторін.