Висновки

Збирання доказів являється однією з основних частиною процесу доказування, яка включає в себе: виявлення, отримання, фіксацію, вилучення та збереження доказів, без яких неможливо б було здійснювати доказування.

У науці кримінального процесу і на практиці виділяють різні форми фіксації доказової інформації, до яких належать: вербальна, графічна, предметна, наглядно-образова, окрім того, серед яких виділяють: протоколювання, звукозапис, одержання зліпків та відтисків, кінозйомка.

Дослідивши проблему участі та використання захисником доказів в кримінальному процесі доходимо висновку, що вона є головною складовою частиною більш загальної проблеми захисту в кримінальному процесі, а остання похідна від проблеми змагальності сторін в кримінальному судочинстві, яка найважче піддається вирішенню щодо стадії досудового розслідування. Якщо у стадії судового розгляду цей принцип тепер реально діє, то на досудовому розслідуванні він як і раніше має обмежену дію, що обумовлене багато в чому і об'єктивними чинниками, оскільки сама ідея повної змагальності в досудовому провадженні практично не реалізовується.

Законодавча спроба посилення начал змагальності на досудовому слідстві шляхом надання адвокатові-захисникові права активніше брати участь у доказуванні у кримінальній справі не повністю виправдала очікувань прихильників такого рішення. Закріплене у законі України „Про адвокатуру” та КПК України право захисника збирати докази шляхом отримання предметів, документів і інших відомостей, опитування осіб за їх згодою, витребування довідок, характеристик, інших документів по суті справи не привнесла нічого нового через відсутність заснованого на правовідносинах механізму реалізації цього права. Більш того, ця спроба в принципі не могла бути плідною, тому що сама ідея надання захисникові реальної можливості змагатися зі стороною обвинувачення у збиранні доказів на досудовому слідстві теоретично неспроможна, вона не відповідає історичному досвіду і призначенню захисника у кримінальному процесі, його реальним можливостям, які просто є неспівставними з можливостями: правоохоронних органів держави.

Шлях до вирішення даної проблеми полягає в тому, щоб встановити надійний механізм такої взаємодії із слідством, який би дозволяв захисникові реалізувати будь-який свій намір отримати докази «руками» органу дізнання або досудового слідства шляхом провадження слідчих дій. Головною ланкою такого механізму покликаний стати судовий контроль за відносинами сторін у стадії досудового розслідування – історично випробуваний засіб забезпечення їх рівності і принципу змагальності.

У КПК повинне бути закріплене більш загальне правило про те, що всі дії і рішення дізнавача, слідчого, прокурора, що обмежують права захисника на досудовому слідстві, зокрема у першу чергу необгрунтована відмова в задоволенні клопотань захисника про провадження дій, спрямованих на збирання доказів, можуть бути оскаржені в судовому порядку і вирішуватися судовою владою в судових процедурах.

Власна ж діяльність адвоката-захисника, направлена на виявлення і отримання відомостей про факти, що підлягають доказуванню у кримінальній справі, а також предметів і документів, що містять такі відомості, може бути тільки поза процесуальною. В цьому відношенні захисник практично рівноправний і має в своєму розпорядженні рівні можливості зі всіма іншими учасниками кримінального судочинства — приватними особами.

Функція захисту в кримінальному досудовому провадженні є кримінально-процесуальною діяльністю, яка прямо протилежна кримінальному переслідуванню.

У КПК необхідно докорінно змінити структуру діяльності учасників кримінального судочинства зі здійснення обох протилежних функцій — кримінального переслідування і захисту. Зокрема, необхідно визначити момент початку такого здійснення, сумістивши в деяких випадках: а) порушення кримінальної справи щодо конкретної особи і початок кримінального переслідування за відсутності обвинувальних доказів; б) застосування заходів процесуального примусу і проведення інших процесуальних дій щодо особи, яка навіть не є підозрюваною в процесуальному сенсі даного поняття, і початок здійснення функції захисту.

Адвокатське доказування не підпорядковане меті встановлення об'єктивної істини у кримінальній справі (для сторони захисту досить обгрунтувати тезу «ми довели, що обвинувачення не доказане»), а, по-друге, протікає в наступних специфічних формах:

- позапроцесуальне збирання і представлення доказів у вигляді предметів і документів, а також опитування осіб;

- заявлення клопотань про провадження слідчих дій для встановлення обставин, що мають значення для справи;

- особиста безпосередня участь адвоката-захисника у провадженні додаткових слідчих дій в цілях збирання виправдувальних доказів і долучення їх до матеріалів кримінальної справи, а також оскарження рішень органу розслідування і прокурора про відмову в задоволенні таких клопотань;

- залучення фахівців до участі в кримінально-процесуальному доказуванні.

Проблеми ефективності здійснення функції захисту на досудовому слідстві і адвокатського доказування не автономні, вони цілком залежать від загальних проблем організації слідчої діяльності і ролі змагальних начал у ній. Не дивлячись на розширення прав сторони захисту в кримінальному судочинстві, слід вказати, що побудова змагального кримінального процесу в досудовому провадженні не знайшло свого остаточного завершення. Чинне кримінально-процесуальне законодавство проголосивши принцип розподілу функцій кримінального переслідування, захисту і вирішення кримінальної справи, повністю реалізувати його у стадії досудового провадження повністю не змогло. Органи розслідування, які здійснюють досудове провадження у кримінальних справах залишаються відомчими, нерозривно пов’язані з органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

Заявлення клопотання про провадження слідчих дій зі збирання доказів і скарги з приводу відмови в їх задоволенні як форма участі захисника в кримінально-процесуальному доказуванні залежить від вибраної тактики захисту. Згідно загальному правилу дані клопотання найбільш ефективні в застосуванні на завершальному етапі слідчого провадження, після ознайомлення сторони захисту зі всіма матеріалами справи, коли адвокат-захисник отримує повне уявлення про доказовий фундамент обвинувачення, про його сильні і слабкі сторони. Саме на цьому етапі слідчий, як орган кримінального переслідування (сторона обвинувачення) вперше займає оборонну позицію, захищаючись від законних клопотань і скарг сторони захисту, що виявив всі вади в сформованому бвинуваченні. Саме на цьому етапі судовий контроль за досудовим розслідуванням набуває особливо важливого значення.

Структура участі захисника в процесі доказування в суді першої інстанції передбачає: