3.2. Використання захисником доказів в суді першої інстанції

Один з найважливіших моментів в діяльності захисника в суді першої інстанції у кримінальних справах – виступ в дебатах сторін. Значення захисної промови визначається тим, що у ній адвокат підсумовує виконану в ході судового слідства роботу і висловлює свою думку з приводу питань, які суду належить вирішити в нарадчій кімнаті. І поза сумнівом основна частина промови адвоката – аналіз зібраних у справі доказів⁴⁷.

Заснована на фактах переконлива промова адвоката може суттєво вплинути на рішення суду. Але для цього захисна промова повинна відповідати принаймні двом умовам.

Перш за все, промова повинна бути доказовою: у основі її повинні лежати фактичні дані, встановлені в результаті судового слідства. Зрозуміло, в оцінці цих даних захисник висловлює власну думку, але цю думку повинно бути аргументовано. Всі твердження і доводи, що наводяться адвокатом в своїй промові, повинні бути підготовлені в процесі його участі в дослідженні доказів на всьому протязі провадження у справі і, головне, в судовому розгляді. Якщо в ході досудового розслідування і в судовому слідстві захисник не зробив всього необхідного, щоб спростувати докази обвинувачення або хоч би поставити їх під сумнів, а також підтвердити свої доводи і спробує зробити це тільки в дебатах сторін, тобто компенсувати відсутність фактичних даних красномовством, його виступ, як правило, не приведе до бажаних результатів.

Під аналізом доказів ми розуміємо не просте відтворення, переказ показань допитаних у справі осіб, оголошених документів та інших наявних в справі доказів, а саме їх аналіз, тобто дослідження доброякісності джерела, зміст доказів, обґрунтування думки захисника про їх відносність, допустимість, достовірність і достатність зібраних доказів в сукупності для ухвалення судом того або іншого рішення.

Так, аналізуючи показання потерпілих, свідків, необхідно звернути увагу на індивідуальні якості допитаних, можливість правильного сприйняття ними обставин, що мають значення для справи, і дачі показань про них; на об’єктивність свідка або, навпаки, його зацікавленість в результаті справи; па позитивні і негативні дані про особу допитаного, тобто дати чітку і зрозумілу відповідь на питання про те, чи можна довіряти цьому джерелу доказів.

Далі необхідно критично розглянути суть показань названих осіб, показати послідовність або, навпаки, суперечність їх показань, причому не тільки в тому сенсі, що, наприклад, свідок на різних допитах дав різні показання, але і з точки зору внутрішньої несуперечності тих або інших його тверджень⁴⁸.

Так, якщо потерпілий стверджує, що добре розглянув грабіжника і потім впізнав його, але на питання захисту відповідає, що події відбувалися в темний час доби в неосвітленому місці, захист, поза сумнівом, повинен звернути увагу на цю внутрішню суперечність. Наведений приклад очевидний. Але у ряді випадків для того, щоб розкрити подібні суперечності, необхідне ретельне зіставлення тих або інших показань особи.

Поза сумнівом, аналіз доказового матеріалу вимагає зіставлення даних доказів з іншими, як наявними в справі, так і додатково отриманими в ході їх перевірки, у тому числі і за клопотанням захисту.

Оскільки суд повинен оцінити всі зібрані у справі доказу в сукупності, захист також зобов’язаний розглянути їх у взаємозв’язку, взаємозалежності. Коли адвокат стверджує, що наявні докази недостатні для винесення обвинувального вироку, необхідно показати, що представлені в обґрунтування обвинувачення дані не виключають іншого пояснення, зокрема, даного в показаннях підсудного, підтверджуваних іншими доказами.

Ці вимоги особливо відносяться до справ, у яких обвинувачення побудоване головним чином па непрямих доказах. У таких справах слід критично оцінювати кожен доказ, пам’ятаючи при цьому, що непрямі докази можуть бути визнані достатніми для встановлення винності підсудного тільки в тому разі, якщо вони утворюють логічно послідовний ланцюг, що замикається на обвинуваченні. Наявність дефекту хоч би в одній з ланок робить весь ланцюг сумнівним, недостовірним і дозволяє стверджувати про недоведеність винності підсудного⁴⁹.

Велике значення має композиційно правильна побудова мови в частині аналізу доказів. До формування цієї частини виступу захисника відноситься те, що було сказане вище з приводу представлення доказів захистом. У промові докази повинні аналізуватися послідовно, в чітко продуманій системі з тим, щоб у слухачів складалося цілісне враження про позицію захисника по відношенню до конкретного обвинувачення, про обґрунтованість його доводів

Значну складність представляє аналіз доказів в об’ємних, багатоепізодних справах, де розглядати кожен доказ окремо фізично неможливо. У подібних випадках необхідно спробувати згрупувати докази по тому або іншому критерію, наприклад по однотипних епізодах обвинувачення (скажімо, обвинувачення в організації так званих фінансових пірамід, в справах про яких нерідко беруть участь тисячі потерпілих). Або: виділивши найбільш істотні докази, які захист вважає отриманими з порушенням закону або недостовірними по тих або інших причинах (так, можна обґрунтувати неймовірність впізнання, проведеного з порушенням закону, покладеного в основу обвинувачення по ряду епізодів, наприклад, розбійного нападу або зґвалтування).

Посилаючись на певні факти, обставини в спростування того або іншого обвинувачення, адвокат не може не враховувати, що аргументи, що приводяться ним, нерівнозначні за своїм значенням, що серед них є, так би мовити, сильніші, які здатні істотно вплинути на висновки суду, і менш значні, відносно слабкі. Перед захисником неминуче виникає питання, в якій послідовності наводити ці доводи в промові: чи починати, наприклад, із слабкіших, поступово нарощуючи силу аргументації, щоб завершити її найбільш вагомими доводами, або, навпаки, відразу ж показати всю потужність, неспростовність позиції захисту шляхом приведення найсильніших доводів, а потім вже додати до них інші Або застосувати якийсь інший, комбінований метод

Дати на ці питання якусь єдину відповідь неможливо. Все залежить від конкретних обставин справи, від того, який арсенал аргументів має в своєму розпорядженні захист, нарешті, від уміння, досвіду адвоката. У всякому випадку можна, очевидно, стверджувати, що в якій би послідовності не приводилися доводи захисту, ніколи не треба завершувати аналіз доказів відносно слабкими аргументами.

Найчастіше, за наявності достовірних даних про винність підсудного у вчиненні того або іншого злочинного діяння, захист не в змозі оспорювати обвинувачення повністю. Тому інколи у промові захисника аналіз доказів має на меті обґрунтувати твердження про недоведеність тільки частини обвинувачення або про інший мотив скоєння злочину і т.д. До аналізу доказів захист, поза сумнівом, повинен звертатися і при заперечуванні юридичної оцінки злочинних діянь, і при проханні про поблажливіше відношення до покарання винного, бо висновки з усіх цих питань також можуть базуватися тільки на доказах, досліджених в судовому засіданні.

Отже, перша, головна вимога до промови захисника – вона повинна бути доказовою за змістом. Але з точки зору переконливості мови, її впливу на слухачів не менше значення мають форма промови, уміння, мистецтво захисника як оратора. Про нерозривний зв’язок змісту і форми судової промови образно писав свого часу відомий судовий діяч і неперевершений оратор А.Ф. Коні: «У кожного, кому належить говорити публічно, і особливо на суді, виникає думка: про що говорити, що говорити і як говорити». І якщо на перші два питання, кажучи словами А.Ф. Коні, відповідають «простий здоровий глузд... і логіка, на основі точного знання предмету, про який доводиться розповідати», причому «фундаментом всього цього, звичайно, повинне служити знайомство зі справою у всіх її найдрібніших подробицях», то «в питанні: як говорити – на перший план виступає вже справжнє мистецтво мови»⁵⁰ [83, c. 103].

Не викликає сумнівів, що, будучи перш за все доказовою, на успіх може розраховувати жива, вільна промова, здатна викликати інтерес слухачів, переконати їх в правоті того, хто говорить.

Звичайно, багато що залежить від конкретної ситуації: про що говорить захисник і кому адресована його мова. Коли, наприклад, аналізуються ті або інші конкретні норми Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів, інших нормативних актів або, скажімо, такі докази, як висновок судово-бухгалтерської або судово-медичної експертиз, тим більше якщо промова звернена до професійних суддів, «перли красномовства» зайві, недоречні. Від захисника вимагається діловий, спокійний, логічно послідовний аналіз положень, що викликають спір, що неоднозначно тлумачаться сторонами. У суді присяжних до цього додається обов’язок викласти свою позицію такими словами, щоб вона була зрозуміла непрофесіоналам.

Але якщо промова йде про оцінці показань підсудного, потерпілого, свідків, про відношення до того, що говорять люди, що опинилися деколи в складній життєвій ситуації, – тут вже недостатньо тільки юридичного обґрунтування позиції захисту. Звернемося знову до слів А.Ф. Коні: «В основі судового красномовства лежить необхідність доводити і переконувати, тобто, іншими словами, необхідність схиляти слухачів приєднатися до своєї думки». Промова суха, монотонна, тим більше висловлена «по папірцю», а отже, нудна навряд чи переконає слухачів, навіть якщо виступаючий говорить правильні по суті речі. Тут вже, кажучи знову ж таки словами А.Ф. Коні, необхідне справжнє мистецтво промови⁵¹ .

Мистецтво промови на суді вимагає окремого глибокого розгляду, і з тих пір, як народилося цивілізоване правосуддя, привертала увагу безлічі фахівців.

Краща школа для початківців (та і не тільки початківців) та тих, хто готується до адвокатської діяльності, – вивчення скарбниці опублікованих мов кращих російських судових ораторів: А.Ф. Коні, В.Д. Спасовича, Ф.Н. Плєвако, П.О. Александрова, С.О. Андрєєвського, К.К. Арсеньєва та ін.

Читати мови наших попередників і, наскільки це можливо, сучасників потрібно не для того, щоб їх копіювати (це неможливо, бо кожна справа індивідуальна, неповторно, і слова, що блискуче прозвучали в одній ситуації, можуть виявитися абсолютно недоречними і смішними в іншій і лише сконфузити виступаючого). У справжніх майстрів слід вчитися тонкому, переконливому юридичному і психологічному аналізу, виробити уміння знайти в справі те особливе, ту «родзинку», яка дозволила б переконати слухачів в своїй правоті, реально вплинути на рішення суду.