26. Наукова конференція як форма звіту дослідника.

Наукова конференція — форма організації наукової діяльності, при якій дослідники представляють і обговорюють свої роботи. Зазвичай заздалегідь (в інформаційному листі або стендовій оголошенні) повідомляється про тему, час і місце проведення конференції. Потім починається збір тез і доповідей і іноді оргвнесків. За своїм статусом конференція займає проміжне положення між семінаром і конгресом.

Етапи конференції:

• Реєстрація учасників з роздачею програми конференції (із зазначенням черговості виступів)

• Відкриття та пленарне засідання з виступом організаторів конференції

• Робота в секціях або круглих столів з заслуховуванням доповідей або плакатів та подальшим обговоренням

• Кава-брейк в середині роботи конференції або фуршет або банкет по її закінченню

• Культурні програми (екскурсії) для іногородніх гостей

• Публікація збірника наукових праць. Часто збірник видається учасникам конференції при реєстрації.

Види конференцій:

• Науково-теоретична конференція

• Науково-практична конференція

• Науково-технічна конференція

27. Захист наукової роботи.

Орієнтовний порядок проведення захисту письмової роботи

Захист розпочинається, як правило, доповіддю студента, яка може читатися з написаного тексту, але краще - розповідатися.

Після доповіді студентові задаються питання членами комісії і присутніми. Запитання можуть бути пов'язані з темою роботи, а можуть бути значно ширші від теми роботи, оскільки захист має своєю метою виявити не лише знання з теми дослідження, але й рівень загальної підготовки студента з навчальної дисципліни або випускника з обраної спеціальності.

Після відповіді на всі питання головою комісії зачитується відгук про роботу та рецензію на її.

Члени комісії чи присутні у своїх виступах висловлюють свою думку щодо письмової роботи та рівня підготовки студента.

На всі зауваження, що викладені у відгуках та рецензіях, виступах під час захисту роботи, студент зобов'язаний дати вичерпні відповіді.

Хід захисту фіксується в протоколі засідання комісії.

Оцінка виставляється на закритому засіданні комісії й оголошується ЇЇ головою студенту і всім присутнім на відкритому засіданні.

Кращі роботи можуть бути рекомендовані на конкурси і виставки, на конференції, а також до друку в студентських збірниках.

Захищені курсові роботи зберігаються на кафедрі 2 роки, дипломні (кваліфікаційні) - 5 років.

28. Використання комп’ютерної техніки у дослідженні.

Комп.ютери у наукових дослідженнях. Моделювання явищ і процесів. Без експериментів і випробувань неможливий випуск багатьох видів продукції, не можна домогтися прогресу в науці і техніці. Комп.ютери дають змогу замінити реальні експерименти в тисячі разів дешевшими машинними. Крім цього, зауважимо, що в деяких галузях науки, наприклад, в астрофізиці, проведення реальних експериментів поки що неможливе. Будь-яке явище природи чи виробничі процеси з певною мірою точності можна описати за допомогою формул, графіків, діаграм тощо. Це називається інформаційним моделюванням. Розрізнятимемо математичне та імітаційне моделювання. Результат опису явища за допомогою формул є математичною моделлю. Математичними моделями можуть бути рівняння чи нерівності, системи алгебричних чи диференціальних рівнянь тощо. Рівняння треба вивчити і розв.язати. Для цього застосовують математичні методи, які можуть бути точними або наближеними. На цьому етапі важливо вибрати метод розв.язування, який би найліпше відповідав властивостям моделі. Для квадратного рівняння чи системи лінійних рівнянь є точні методи. Проте більшість задач розв.язують наближеними методами, які в школі не вивчають. Для розв.язування рівнянь, що описують математичну модель, складають алгоритм і програму. Виконавши обчислення на комп.ютері, дослідник отримує таблиці чисел або графіки, що з певною точністю описують явище природи. Якщо результати задовольняють дослідника, то процес математичного моделювання на цьому закінчують. Якщо ж результати не задовольняють, то потрібно з.ясувати, на якому етапі допущена суттєва неточність, і повторити весь процес, починаючи з цього етапу. Можливо, слід перевірити програму чи вибрати потужніший комп.ютер або уточнити математичну модель, а можливо, варто доручити дослідження більш кваліфікованому спеціалісту. Описані етапи математичного моделювання та розв.язування задач за допомогою комп.ютера (без зворотного зв.язку) можна зобразити так: явище => модель => метод => алгоритм => програма => комп.ютер => результати. Процес дослідження математичних моделей значно спростився з появою прикладних програм. Прикладна програма — це програма, яка призначена для розв.язування типових наукових чи інженерно-технічних задач тощо. Перед складанням програми для розв.язування конкретної задачі варто з.ясувати у спеціалістів чи є для цієї задачі необхідна підпрограма серед стандартних підпрограм або відповідна прикладна програма. Наявність таких програм дає змогу спростити процес програмування для складних чи працемістких задач. Для розв.язування багатьох математичних задач корисними є такі програми: Derive, MathCad, MathLab, Mathematica. Математичне моделювання використовують у різних галузях науки і техніки: фізиці, аеродинаміці, космічних дослідженнях, геофізиці, геології, океанографії, біології, метеорології, в задачах створення штучного інтелекту, синтезу мови тощо. Сьогодні комп.ютери використовують конструктори та технологи. На екрані дисплея можна моделювати деталі або цілі вироби та досліджувати їхні властивості перш, ніж виготовити на заводі. Таке моделювання називається імітаційним. Імітаційне моделювання застосовують переважно в машинобудуванні. Його можна використовувати і в побуті, наприклад, в ательє. На екрані дисплея можна підібрати фасон одягу на конкретну людину, переконатися у правильності задуманого і тільки тоді приступати до роботи. Можна скласти програму, яка підбере фасон та організує крій і шиття виробу на спеціальному обладнанні.