19. Чому структури немає поза системою, так само як немає системи без структури?

Структура системи є стійка упорядкованість у просторі та в часі її елементів і зв'язків. Структура – форма представлення якогось об’єкту у вигляді складових частин. Структура – це множина можливих відношень між підсистемами і елементами усередині системи. Структура – це сукупність елементів і зв’язків між ними, котрі визначаються, виходячи із розподілу функцій і цілей, поставлених перед системою. Структура системи – це те, що остається незмінним в системі при зміні її стану, при реалізації різних форм поведінки, при здійсненні системою операцій і т. ін. У сукупності, данні визначення достатньо повно відображають те головне, що є у будь-якій структурі:  елементний склад; наявність зв’язків;  інваріантність (незмінність) у часі.  Оскільки структура – це частина системи, то необхідно завжди чітко вказувати, яка саме частина, які властивості та признаки є структурними, а які ні. Відповіді на ці питання, безумовно залежать від мети дослідження системи, тому дослідника будуть цікавити різні інваріантні у часі властивості системи. Узагальнюючи вищевикладене, під структурою будемо вважати сукупність властивостей системи, яка є істотною з точки зору здійснюваного дослідження і яка володіє інваріантністю в інтервалі функціонування. Передбачається, що елементи структури не залежать від часу, тобто не змінються протягом певного інтервалу часу. (Взагалі кажучи, це твердження не є завжди справедливим, оскільки існують динамічні структури, тобто структури, котрі змінюються у часі, але якщо час структурних змін є суттєво більшим часу функціональних взаємодій, то їх можна вважати інваріантними). Зміни структур, структурні перебудови системи можуть відбуватись як стрибкоподібно під впливом специфічних взаємодій, так і в результаті поступових накопичень змін факторів функціонального характеру. За ступенем зв’язку та розумінням будови або сприйняття системи, розрізняють форми, сукупності та структури. Форма – це зовнішній вигляд об’єкта безвідносно до його суті. Наприклад, земну кулю і літак в певних моделях та розрахунках можна представити у вигляді точки. Сукупність – це поєднання або набір в одну сукупність безвідносно до форми чи порядку. Структура – це множина частин або форм (елементів), які знаходяться у взаємодії та специфічному порядку, необхідному для реалізації функцій.  ^ Будь-яка система строго і однозначно визначається її структурою і функціями елементів, що входять в систему. Функція є первинною щодо структури.

20. Загальні вимоги до написання наукової роботи.

Загальне враження і оцінка наукової праці визначається не тільки її змістом, а й її структурою, мовою, оформленням, виглядом ілюстративних матеріалів, правильністю посилання на літературні джерела та оформленням списку використаних літературних джерел. Курсова чи дипломна робота виконуються на стандартних листах формату А4 (210Û297) чітким почерком або машинописно. Поля зліва 25-30 мм, вгоpі і знизу – 20 мм, спpава – 10 мм. Рамка не обов'язкова, але може допускатись. Об'єм pоботи: куpсова – 25 – 30 стоpінок, дипломна (магістерська) – 80 – 100 стоpінок. Титульний лист: університет; кафедpа; назва; автор; науковий кеpівник; pік. Зміст: пишуться pозділи, паpагpафи, з якої стоpінки вони починаються. Нумеpація стоpінок починається з дpугої. Кожен pозділ і паpагpаф в тексті виділяється. Стpуктуpа pоботи: обов'язковий Вступ. У ньому наводиться науковий апаpат дослідження, дається актуальність, наводяться мета, об'єкт, предмет, гіпотеза, завдання. Обсяг вступу 1-3 стоpінки. Розділ І. Як правило присвячується теоpетичному обгрунтуванню проблеми. Розділ ІІ. У більшості випадків присвячується емпіричній перевірці висунутих теоретичних положень. Не допускається називати pозділи загальними фразами “Теоpетична частина”, “Пpактична частина”. У назвах розділів має відображатись сутність досліджуваного питання. Висновки. У висновках – подаються у стислому вигляді основні результати по пpоведеному дослідженню (1-3 стоp.). Висновки зручно складати відповідно до логіки поставлених завдань дослідження. Виразність і мова тексту. Назви і заголовки окремих частин наукової праці повинні бути короткими і відображати головну сутність викладеного у них змісту. Кожна наукова праця (особливо, коли вона призначена для публікації) повинна мати реферат і висновки. Вони, як правило, пишуться після завершення усієї праці. Реферат виконує функції розширеного заголовку праці, коротко розкриваючи її зміст. Висновки – це концентрація самого головного, нового, що одержано на основі проведеного дослідження. Письмове оформлення наукової праці вимагає точності і виразності викладу матеріалу. Особливо важливо при цьому застосовувати правильну термінологію. Цитування у тексті. Обов’язковий елемент наукової праці – звертання до цитат. Звертатись до них доцільно тільки у тих випадках, коли цитата дійсно містить потрібну аргументацію. Слід пам’ятати, що цитування – це не засіб для захисту авторитетною думкою власного тексту або аргументованого переконання опонентів[1]. Найчастіше застосовують два види посилань на літературні джерела: - зроблені усередині тексту (безпосередньо у рядку після тексту, до якого має відношення посилання); - підрядкові, розташовані унизу сторінки під рядками основного тексту. Іноді окремі види посилань комбінують між собою. Скорочення у тексті. Довільні скорочення слів застосовувати неприпустимо. Щоб правильно користуватись скороченнями, слід звертатись до словників прийнятих скорочень, які можна знайти у довідкових виданнях. Скорочують деякі пояснюючі слова (але якщо ці слова знаходяться не усередині речення): і таке інше - і т.ін. Складання списку літературних джерел Список літературних джерел є обов’язковим елементом наукової праці. Змістовність списку дає уявлення про те, наскільки глибоко її автор зумів вивчити стан досліджуваної проблеми, наскільки глибоко він володіє предметом дослідження. За рахунок включеного у наукову працю списку літератури стає можливим скоротити деякі цитовані матеріали та виклад окремих положень у тексті наукової праці.