1. Наука. Загальні поняття та визначення

Наука — сфера діяльності людини, спрямована на одержання (вироблення і систематизацію у вигляді теорій, гіпотез,законів природи чи суспільства тощо) нових знань про навколишній світ. Основою науки є збір, оновлення, систематизація, критичний аналіз фактів, синтез нових знань або узагальнень, що описують природні або суспільні явища, які досліджуються, та (або) дозволяють будувати причинно-наслідкові зв'язки між явищами і прогнозувати їх перебіг.

Однією з головних особливостей науки є доведеність істинності наукових знань.

Основна мета науки — отримання нових знань і використання їх у практичному освоєнні світу.

Цілі науки – описати, пояснити і передбачити процеси та явища об`єктивної дійсності, що становлять предмет її вивчення на основі законів, які вона відкриває, тобто у широкому значенні – теоретичне відтворення дійсності.

Наука в сучасних умовах виконує ряд конкретних функцій:

1) пізнавальну—задоволення потреб людей у пізнанні законів природи, суспільства і мислення;

2) культурно-виховну — розвиток культури, гуманізація ви-ховання і формування інтелекту людини;

3) практично-діючу—удосконалення виробництва і системи суспільних відносин.

Система наук умовно поділяється на три групи: суспільні, природничі й технічні. Кожна з цих груп має власні предмети і методи дослідження.

Суспільні науки – сукупність наук, предметом дослідження яких є соціально-економічні, політичні та ідеологічні закономірності розвитку суспільства і суспільних відносин, а також духовна культура.

Природничі науки – сукупність наук, предметом дослідження яких є різні види матерії та форми їхнього руху, що виявляються в природі, їхні зв’язки й закономірності.

Технічні науки – науки, що вивчають та визначають закономірності розвитку техніки, способи найефективнішого її використання.

Знання – це перевірений практикою результат пізнавальної діяльності, адекватне відбиття її результату у свідомості людини. Недаремно, саме рух людської думки від незнання до знання називають пізнанням, в основі якого лежить відтворення у свідомості людини об`єктивної реальності

Критеріями науковості, які відрізняють науку від інших форм пізнання є: об'єктивність, системність, практична націленість, орієнтація на передбачення , сувора доказовість, обґрунтованість і достовірність результатів.

Наука має дві важливих складові: систему наукових знань і систему наукової діяльності.

Система наукових знань складається з таких основних елементів, як теорія, закони, гіпотези, поняття й наукові методи.

Теорія — вчення, система ідей, поглядів, положень, тверджень, спрямованих на тлумачення того чи іншого явища, а закон — це внутрішній зв’язок явищ, що зумовлює їхній закономірний розвиток.

Гіпотеза являє собою наукове припущення, висунуте для пояснення будь-яких процесів (явищ) або причин, які зумовлюють даний наслідок. Гіпотеза є складовою наукової теорії.

Поняття — це думка, відбита в узагальненій формі. Поняття виробляються (уточнюються) не лише на початку наукової діяльності, а переважно як необхідні наукові наявні знання в постановці проблеми й формуванні гіпотез.

Концепція – система поглядів, які певним чином пояснюють процеси та явища.

Доктрина – вчення, наукова теорія, керівний теоретичний принцип.

Наукові методи, що входять до складу знань, — це весь арсенал накопичених методів дослідження, а також етап наукової діяльності (методи, методика), які використовуються у процесі наукової діяльності в даному конкретному циклі.

Наукова діяльність — інтелектуальна творча діяльність, що спрямована на здобуття й використання нових знань. Вона включає етапи отримання наукової продукції: 1) постановка (виникнення) проблеми, 2) побудова гіпотез і застосування тих, які вже є, 3) створення та впровадження нових методів дослідження, які спрямовані на доведення гіпотез, 4) узагальнення результатів наукової діяльності.

Наукова діяльність існує в різних видах, таких як: науково-дослідна діяльність; науково-організаційна діяльність; науково-педагогічна діяльність; науково-інформаційна діяльність; науково-допоміжна діяльність та ін.

Наукове дослідження є основною формою здійснення і розвитку науки. Це особлива форма процесу пізнання, систематичне, цілеспрямоване вивчення об’єктів, в якому використовуються засоби і методи науки і яке завершується формування знання про досліджуваний об’єкт.        Наукові дослідження поділяються на дві категорії: фундаментальні і прикладні. Фундаментальні (теоретичні) наукові дослідження покликані розкрити сутність розглядуваних явищ, знайти приховані засади дослідної діяльності, дати її наукове обґрунтування. Прикладні наукові дослідження – це наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на використання результатів фундаментальних досліджень для різних практичних завдань, на основі яких розробляється нове обладнання, нові машини, способи організації виробництва, технологічні процеси та ін., з метою отримання безпосереднього економічного ефекту в конкретних галузях знань.

Систематизуючи наукові знання, насамперед виділяють дві великі групи: науки про суспільство і науки про природу. У кожній із цих груп виділяють складові елементи — наукові дисципліни. У першій групі — це філософія, політологія, історія, психологія та інші, у другій — фізика, хімія, технічні науки тощо. Наукові знання систематизовано викладено у книгах, статтях, авторських свідоцтвах і патентах, звітах тощо.

Метод (від грецької metodos) у широкому розумінні слова — «шлях до чогось», шлях дослідження, шлях пізнання, теорія, вчення, свідомий спосіб досягнення певного результату, здійснення певної діяльності, вирішення певних задач. У структурі загальнонаукових методів можна виділити такі три рівні:

1. Методи емпіричного дослідження (спостереження, порівняння, вимірювання, експеримент, порівняння, опис);

2. Методи теоретичного пізнання (формалізація — це відображення знання у знаково-символічному, мова формул; аксіоматичний метод — це спосіб побудови наукової теорії, при якому в її основу покладені деякі вихідні положення — аксіоми (постулати); гіпотетико-дедуктивний метод);

3. Загальнологічні методи і прийоми дослідження (абстрагування, ідеалізація, аналіз, синтез, моделювання, системний підхід) .

Методика — це фіксована сукупність прийомів практичної діяльності, що призводить до заздалегідь визначеного результату.

Методологія - це: 1) сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в певній науці; 2) вчення про методи пізнання та перетворення дійсності.

Методика дослідження – це система правил використання методів, прийомів та способів для проведення будь-якого дослідження.

(НЕ СОКРАЩАТЬ!!!)