1. Логічні перетворення.

Вони виникають із особливостей мовного формулювання норм права. Наприклад, в ч.1 ст. 186 КК України зазначено: «Відкрите викрадення чужого майна (грабіж) карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років». Цю статтю потрібно тлумачити таким чином, що покаранню підлягає не сам грабіж, а суб'єкт, який його здійснив. Тому необхідно провести логічне перетворення і сказати, що не просто особа, а всяка осудна особа, яка вчинила це правопорушення, підлягає покаранню за ч.1 ст. 186 КК України.

Крім того, норма права не може бути описовою, в ній знаходять відображення заборони, дозвіл, обов'язок тощо. Тому, зробивши логічне перетворення, ми будемо мати таке: «Всяка осудна особа, яка вчинить відкрите викрадення майна, буде зобов'язана понести покарання згідно з ч.1 ст. 186 КК України».

2)Виведення норм із норм.

За цими правилами більш конкретна норма виводиться із загальної норми.

На основі цього можна вивести такі правила тлумачення:

кому заборонена ціль, тому заборонена і дія, що призводить до цієї цілі;

кому заборонена дія, тому заборонена і ціль, до якої вона призводить, якщо не можна досягти її іншим шляхом;

хто уповноважений щодо цілі, той уповноважений і щодо дії, якщо вона не може бути досягнута іншими діями, і навпаки. Разом із тим одна й та ж ціль може бути досягнута різними засобами і діями.

3) Умовивід ступеня, який складається з двох правил:

а) хто уповноважений чи зобов'язаний до більшого, той уповноважений чи зобов'язаний до меншого;

б) кому заборонене менше, тому заборонене більше.

Очевидно, що порівнювані предмети, дії (більше і менше) повинні належати до того самого виду, бути однорідними.

4)Висновки із понять.

Тлумачення вимагає знань на рівні понять із їх аналізом. Поняття, як логічна форма, має певні логічні зв'язки, що містять зв'язки елементів власного змісту, зміст даного поняття з його обсягом і з іншими поняттями. Ознаки змісту складають певну понятійну єдність.

Поняття є синтетичною формою мислення і складніше за судження і умовивід. Поняття - це скорочені судження. Тому при інтерпретації відбувається процес навпаки - розгортання його до детальних суджень. При цьому відбувається аналіз і синтез поняття, співвідношення його з іншими поняттями, операції, індукції, умовивід.

5. Висновки за аналогією, які як логічний прийом тлумачення варто відрізняти від аналогії як способу заповнення (подолання) прогалин у праві. Розглянемо один з випадків використання цього прийому при тлумаченні правових норм із незакінченим переліком.

Наприклад, у ст. 1187 ЦК України сказано: «Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб....». У даному випадку за аналогією перелік джерел підвищеної небезпеки може бути продовжений.

6. Висновки від протилежного. Це правило побудоване за логічним законом протиріччя. Наприклад, два протилежних судження не можуть бути істинними, одне із них обов'язково буде неправильним, інтерпретатор повинен з'ясувати й усунути неправильне судження.

7. Використовується такий прийом, як доведення до абсурду. Наприклад, при аналізі поняття «джерело підвищеної небезпеки» можна визнати таким не тільки автомобіль, а й велосипед, гужовий транспорт. У даному випадку помилковість тези доказується шляхом доведення її до абсурду.

Системне тлумачення - це з'ясування значення норми через встановлення її системних зв'язків з іншими нормами. Сутність його полягає в тому, що норма зіставляється з іншими нормами, встановлюються її місце і значення в даному нормативному акті, галузі права, всій правовій системі. Всі норми потребують системного тлумачення, особливо норми відсилочні і бланкетні, які побудовані так, що можуть розглядатися лише у сукупності з нормами, до яких зроблено відсилання;

Історико-політичне тлумачення (в тому числі історико-по-рівняльне) - це з'ясування значення норм права на підставі аналізу конкретних історичних умов 'їх прийняття; з'ясування цілей і завдань, закладених законодавцем. Важливим є урахування соціально-економічних і політичних факторів, які обумовили ініціативу і саму появу акта, процесу його обговорення - парламентського слухання першого, другого, постатейного тощо, зокрема доповіді і співдоповіді про проект прийнятого нормативно-правового акта. Істотне значення в історико-політично-му тлумаченні мають альтернативні проекти, їх порівняння, публікації в пресі під час обговорення законопроекту, дебати в парламенті, внесені поправки, підстави їх прийняття або відхилення. Самі по собі історико-політичні дані не можуть бути джерелом розуміння закону і стати основою для прийняття юридичних рішень.

Спеціально-юридичне тлумачення - це з'ясування значення норми, яке грунтується на досягненнях юридичних наук; такі досягнення можуть міститися в самому тексті закону - дефініції понять, а також у роз'ясненнях судових інстанцій і наукових коментарях. Тлумачення права юристом-професіоналом є компетентним внаслідок того, що юрист використовує в процесі тлумачення спеціальні юридичні знання. Тому спеціально-юридичне тлумачення посідає центральне місце серед інших способів тлумачення.

Функціональний спосіб тлумачення спирається на знання факторів і умов, у яких функціонує, діє, застосовується норма права, що тлумачиться. При функціональному тлумаченні використовуються оцінки й аргументи, що відносяться до сфери політики, правосвідомості, моралі і т.д.

Роль функціонального способу тлумачення різна в залежності від того, який підхід, статичний чи динамічний, переважає в практиці тлумачення. Якщо превалює динамічний підхід, роль функціонального тлумачення підвищується, якщо статичний — знижується.

Телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення. Безперечно, що інтерпретатор у ході тлумачення оперує цілями інституту і певної норми. Але вони, як стверджує А.Ф. Черданцев, встановлюються шляхом використання різних способів тлумачення (мовного, системного, історичного і т.д.). А ціль— це результат, що досягається дією, функціонуванням інституту чи окремої норми. В цілях виявляються їх функції. Використання цілей в процесі тлумачення можна віднести до функціонального тлумачення. У процесі тлумачення повинен бути досягнутий такий результат тлумачення, таке розуміння змісту норми, яке найбільше відповідало б її функціям, цілям самої норми, інституту, галузі. У випадку, якщо можливі різні розуміння (результати тлумачення), то інтерпретатор повинен вибрати той, котрий більше відповідає функціям (цілям) норми, що тлумачиться, і відкинути протилежний.

Інтерпретаційний акт — це правовий акт-документ офіційного тлумачення правових норм, який містить формально-обов'язкове роз'яснення їх змісту. Інтерпретаційний акт — це документ, який містить результат інтелектуальної діяльності в осмисленні змісту правової норми, що здійснюється компе­тентними органами. Саме тому такі акти завжди мають офіційний характер.

Акт офіційного тлумачення норм права — це акт-документ, який містить роз'яснення змісту і порядку застосування правової норми, сформульоване уповноваженим органом у рамках його компетенції, і має обов'язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються.

Ознаки акта тлумачення норм права полягають у тому, що він:

1) діє разом з тим нормативно-правовим актом, у якому містяться норми права, що тлумачаться, залежить від них і, як правило, поділяє їх долю;

2) є формально-обов'язковим для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються;

3) не виходить за межі норми, що тлумачиться, являє собою уточнююче судження про норму права, а не нове нормативне розпорядження;

4) приймається лише правотворчими або спеціально уповноваженими суб'єктами;

5) має спеціальну письмову форму вираження акта-документа (роз'яснення.).

Акти тлумачення норм права можна поділити на види відповідно до різних критеріїв:

o за формою вираження: усні і письмові;

o за формою документа: постанови, рішення, ухвали, роз'яснення, висновки, інформаційні листи та ін.;

o за юридичною природою: інтерпреційні акти нормотворчих органів (постанови Верховної Ради); акти право-застосовних органів (прокуратури, суду тощо);

o за галузевою належністю норми, яка тлумачитися: акти тлумачення конституційного, цивільного, кримінального права тощо;

o за структурними елементами норми, яка тлумачиться: акти тлумачення гіпотези, диспозиції, санкції.